Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

- І чого вона розсердився на мене за ці туфлі? - не витримала Кіра, наша руда зеленоока язва.

Вона нервує через свій маленький зріст і на людях буває тільки на підборах. По-моєму, вона виглядає дуже милою. Але головне їй таке в очі не ляпнути. Краще поберегти зачіску і нерви. Одне розтріпає, інше потріпає.

- Так, ладно Кір. - заспокоює її подружка, блондинка з блакитними очима.

Але я-то знаю її секрет. Контактні лінзи! Побачила, як вона шукала одну в туалеті. А так у неї дуже гарні карі очі. Але яка блондинка з картами очима, запитаєте ви. Фарбована!

- Ти ж знаєш, що їй дай тільки привід причепитися. А ці туфлі тобі дуже йдуть!

- Так! - підхопила русява кароока Маша.

Як вона виживає в цьому серпентарії не зрозуміло. Дуже добра і мила дівчина. З двома дітьми і чоловіком.

- А знаєте, що я чула? - сльози вмить висохли в очах Кіри.

Дві подружки наблизилися до неї.

- Шеф її динамить.

- Да ти що? - Маша.

- Так їй і треба! - сказала фарбована тезка нашої начальниці, Світланка для своїх.

- Прикиньте, вже пару місяців не викликає її до себе зі звітами. - продовжує.

Кіра хмикнула, інші теж підхопили.

- Так значить наш красень шеф тепер не вільний? - запитала Олена.

- А ти чого вуха грієш? - взбрикнула Кіра.

- Було б чим гріти. - фиркнула Олена.

- Все в курсі що ви найзатятіші пліткарки брехуни в нашій компанії. Вам би в піар відділ, топити конкурентів. - дівчинки що чули це, всі заусміхалися.

- Не знаю, як ви дівулі, а я піду в наступ. - сказала наша пишнотіла Софія.

Поправляючи свій бюст п'ятого розміру. Все своє, без ГМО. І груди, і стегна, і животик.

- Переловиш його в коридорі і задавиш своїм потенціалом? - хрюкнула Світу.

- А навіть якщо і так! Чоловікам подобається. Не те що у деяких, що не подивитися не потриматися!

- Що ти сказала?! - Світла піднялася.

Вона випнула свої груди одиничку на п'ятірку Софії і стала наступати. Вигляд у неї дуже войовничий. Не знаю, чим би все це закінчилося, якби до нас не заглянув шеф власною персоною.

Марк Веніамінович заслуговує пари слів. Високий, гарний, багатий, нежонатий. Думаю, досить. Опустимо полум'яні промови вихваляння його стильною зачісці, чорними волоссям, що блищать при будь-якій погоді в будь-який час року, чарівній усмішці і погляду темних очей що сканує будь-яке тіло знаходяться від нього в кількох метрах.

Мене від цього погляду завжди коробить. А кому сподобається якщо за пару хвилин що на тебе дивляться встигають роздягнути, оприходовать, і залишити гроші на чай? Саме так я себе завжди відчуваю. Була б дуже рада якби наша Гепардовна вчепилася в нього як кліщ. Але ні, вона замахнулася на начальство побільше. На директора нашої компанії. Сама бачила, як вона виходить з його кабінету, поправляючи спідницю і макіяж на ходу. Я тоді загубилася трохи, третій день на роботі. Пішла шукати туалет і якимось дивом опинилася біля кабінету директора. Побачивши Гепардовну, обернулася на сто вісімдесят градусів і поспішила сховатися. Дочекалася, коли небезпека мене і швидко повернулася на своє місце. Страх прояснив мій розум і вивів з офісних лабіринтів.

Повертаючись до наших баранів, точніше до Марка Веніаміновича. Він обвів поглядом нас, нікого не пропустив.

- Світлана Геральдовна у себе? - запитав він, посміхнувшись.

Дівчата почали усміхатися у відповідь. Та й я каюсь, сама посміхнулася. Ну не можна встояти перед такою милахою як наш шеф. Хоч він і бабій, але який же чарівний.

- Відійшла, Марк Веніамінович. - сказала Кіра.

- Може вам чимось допомогти? - запитала вона.

- Можливо. - обвів він її поглядом.

- Допоможеш, Кірочка. - дівчина піддалася вперед. - Ти мені дуже допоможеш, якщо передаси Світлані Геральдовні що я її шукав.

Посмішка на обличчі дівчини померкла.

Захрюкала тихо, ховаючись за монітором. Але судячи з усього, вийшло у мене погано. Марк Веніамінович подивився прямо на мене. Всі дівчата як заворожені простежили за його поглядом. Ну і навіщо? Я тільки з ними контакт налагодила?!

- Ти новенька. - каже, підходить до мене.

Я вже не посміхаюся, по спині пробіг холодок страху. Чи не від того що він до мене підійшов. Я навіть не беру до уваги той факт, що я вже більше року тут працюю, а мене тільки помітили. Ні! Я сама намагалася не відсвічувати.

У мене здається тільки що третє око відкрилося, і я побачила, як у мене зі спини стирчать ножиці зі столу Світланки, А Софі буде тиснути своїм авторитетом мене...

- Занесеш мені звіт. - каже раптом він.

Що? Звіт? А чи не облізе? Я взагалі-то не його секретар!

Але Марк Веніамінович Думки читати не вміє, тому спокійно і самовпевнено пройшов до свого кабінету. У цілковитій тиші. Під похоронний марш в моїй голові.