Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

Нед Ленд прямував до західної частини острова. Перейшовши невеликий брід, ми дісталися рівнини, що її обступав чудовий ліс. Понад струмками бродили зимородки, але вони не підпускали нас близько до себе. їхня полохливість свідчила про те, що ці птахи з власного досвіду знають, чого можна сподіватися від двоногих нашої породи. Отже, ясно: острів, може, й безлюдний, але його часто навідують істоти, подібні до нас.

Перетнувши розлогу луку, ми підійшли до молодого лісу, з якого линули пташині співи й лопотіння крил. Певно, тут була сила птаства.

— Тут, мабуть, тільки й є що птахи, — сказав Консель.

— Але ж бувають і їстівні птахи, — відповів гарпунер.

— Чорта пухлого, — кинув Консель. — Я бачу самих лише папуг.

— Друже Конселю, — статечно мовив Нед, — як нема чого їсти, візьмеш і папугу.

— А я вважаю, — сказав я, — що цей птах, коли його до пуття зготувати, непоганий на смак.

Справді, в гущавині пурхала з гілки на гілку ціла колонія папуг, тільки й чекаючи, щоб її навчили говорити людською мовою. Ці багатобарвні базіки безугавно тріскотіли між собою. Статечні какаду, здавалося, геть поринули у якісь філософські проблеми; шарлатові лорі метляли, ніби клапті прапорців, що їх тріпоче вітер; меткі калаоси зі свистом розтинали повітря; папуаси мінилися всіма відтінками блакиті. Тут були всі види чарівних, та, на жаль, неїстівних папуг.

Проте цій колекції бракувало одного птаха, котрий водиться лише в тутешніх краях і ніколи не вилітає за межі островів Ару та Папуа. Одначе згодом мені пощастило ним милуватися.

Проминувши ріденький гайок, ми вибралися на закущавлену галявину. Тут я наполохав напрочуд гарних птахів; я помітив — їхнє довге пір'я розташоване так, що вони можуть літати тільки проти вітру. Хвилястий лет цих птахів, грація, з якою вони кружляли в повітрі, гра барвистого пір'я вабили й чарували око. Я зразу їх упізнав.

— Райські птахи! — вигукнув я.

— Ряд горобиних, родина райських птахів, — докинув Консель.

— Родина куріпок? — запитав Нед Ленд.

— Не зовсім, Неде! Проте я сподіваюся на вашу спритність і певен — ви піймаєте хоча б одного із цих чудових взірців тропічної фауни!

— Спробую, пане професоре, хоч я більше звик орудувати гарпуном, аніж рушницею.

Малайці, що торгують райськими птахами, зокрема продають іх у Китай, ловлять їх різними способами, але ми не могли до жодного з них удатися. Тубільні мисливці то ставлять сильця на верхів'я дерев, де гніздяться райські птахи, то вимазують гілки дерев клеєм. Вони навіть отруюють воду в тих озерцях, з яких здебільша п'ють воду райські птахи. Нам же залишалось єдине: стріляти в них на льоту, що давало мало шансів на успіх. Ба й справді, ми намарне витратили багато набоїв.

До одинадцятої години ранку ми вже перейшли перше пасмо пагорбів, себто середину острова, але так нічого й не вполювали. Нам захотілося їсти. Мисливці, що покладали надію на здобич, прорахувалися. Та раптом Консель, сам із того дивуючись, двома пострілами добув нам сніданок. Він підбив білого голуба і припутня; ми тут же обскубли їх, наштрикнули на роженце та й заходилися смажити на багатті з сухого ломаччя. Поки ця звабна здобич шкварчала на вогні, Нед пік плоди хлібного дерева. Голуба та припутня з'їдено до кісточки й визнано пресмачними. Мускатні горіхи, що ними живляться ці птахи, надавали їхньому м'ясові особливих пахощів і смаку.

— Геть-чисто пулярки, відгодовані трюфелями, — сказав Консель.

— Ну, а зараз, Неде, чого вам іще бракує? — спитався я в канадця.

— Чотириногої дичини, пане Аронаксе, — відповів Нед Ленд. — Усі ці голуби — на один зуб, тільки губу поскоромити. І я не матиму спокою, аж доки не вб'ю дичини, придатної на котлети.

— А я, Неде, волів би райського птаха, — сказав я.

— То нумо полювати далі,— мовив Консель. — Тільки ходімо ближче до берега. Ми зараз біля пагорбів, а, далебі, ліпше полювати в лісі.

Кілька неотруйних гадюк виповзло з-під наших ніг. Райські птахи, зачувши наше наближення, знялися врізнобіч, і я вже втратив надію спіймати хоч одного, коли раптом Консель, що йшов попереду, нахилився, радісно загукав і повернув до мене з чудовим птахом у руках.

— Браво, Конселю! — вигукнув я.

— Пан професор надто люб'язний, — озвався Консель.

— Де там, Конселю! Адже ж ти справжній мастак, — упіймати живого птаха, та ще й голіруч!

— Коли пан професор буде ласкавий глянути на нього зблизька, він упевниться, що не такий вже я й спритник.

— Що ти хочеш сказати, Конселю?

— Те, що цей птах п'яний як чіп.

— П'яний?

— Атож, пане професоре, п'яний од мускатних горіхів, що їх поїдав під мускатним деревом, де я його й зловив. Погляньте, друже Неде! Он що буває, коли душа міри не зна.

— Сто чортів! — відповів канадець. — Ще й картає! Так начебто я ці два місяці тільки те й робив, що цмулив джин.

Тим часом я розглядав чудернацького птаха. Консель казав правду. Райський птах, сп'янілий від хмільного мускатного соку, став геть невладущий. Тепер йому було не до літання, він ледве-ледве дибав. Та я знав — пернате хутко очумається.

Наша здобич належала до найкращого з восьми видів райського птаха, що водиться в Новій Гвінеї і на сусідніх островах. Це дуже рідкісний птах — «великий смарагд». Сантиметрів тридцять завдовжки, він мав невеличку голову й малі очиці, поставлені близько біля дзьоба. Він милував зір пречудовою веселкою барв — дзьоб жовтий, лапки й пазурі брунатні, крила темно-золотисті з багряними кінчиками, голова й шия зверху ясно-жовта, зісподу смарагдова, груди й черевце темно-каштанові. Зграбно вигнуті дві довгі тоненькі пір'їни, що підіймаються над легким шовковистим, навдивовижу гарним хвостом, довершують чарівний вигляд цього прекрасного створіння, котрому тубільці дали поетичне назвисько — «сонячний птах».