Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Цілі віки переходили над руїною України мовчки до порядку дня, бо не було її на сцені світу. Не буде її на цій сцені і тепер, коли не проявить вона себе на світі видимим знаком одноцілої організації та одно цілої акції. Нехайже встане вона як фенікс з-під попелу одна і нероздільна. Нехай же в переломовім 1915 р. постане одноціле, соборне, верховне Заступництво Народу і проголосить, що Україна живе і хоче жити».

Ці соборницькі ідеї, що такі живі й актуальні є ще й сьогодні, після сорока років, щиро прийняли до сердець УССтрільці. Усталилась тоді вже серед УСС публічна опінія про потребу реорганізації нашого політичного проводу на засаді національної соборности. Ожили бажання, щоб поширити ГУРаду, яка була політичним центром тільки галицьких українців та вела надто льояльну і опортуністичну політику в відношенні до Австрії – та створити загальну всеукраїнську репрезентацію, зложену з представників усіх українських земель. Це був також вияв туги УССтрілецтва до своєї авторитетної влади, що тішилася б їхнім повним довір'ям. Ця концепція загальноукраїнської репрезентації була виявом соборницької ідеології Українського Січового Стрілецтва, яку воно послідовно проводило весь час свого існування.

Коли 29 і 30 квітня та 1 і 2 травня в боях УСС на Маківці український народ доказав свої вояцькі спосібності, свою моральну силу та бойову тугість, то в три дні після цього, а саме 5 травня 1915 року, склав він перед світом блискучий доказ своєї політичної зрілости, своїх політичних здібностей, здібностей державно-творчих. Того дня створено у Відні єдину репрезентацію всього українського народу на час війни: «Загальну Українську Раду», в складі трьох галицьких партій: УНДП, УРП, УСДП, буковинської НДП і УНП та СВУкраїни.

Загальна Українська Рада проголосила 12 травня 1915 р. свою програмову деклярацію, якої повний текст подаємо нижче:[85]

ПРОГРАМОВА ДЕКЛЯРАЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ

у Відні з дня 12 травня 1915 року.

В теперішній важкій історичній хвилі, коли всесвітня війна, що рішає про судьбу держав і народів, доходить до кульмінаційного пункту; коли наближається остаточне вирішення конфліктів, які війну викликали, – в хвилі, котра рішає про дальшу долю людськости, «ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА РАДА», що постала як розширення дотеперішньої «Головної Української Ради», – яка обіймала виключно галицькі українські політичні партії, – на всі українські землі, – заявляє перед цілим світом прилюдно і святочно іменем усього українського народу:

1. Згідно з заявою репрезентантів галицько-українських партій з 7 грудня 1912 р., згідно з маніфестом «Головної Української Ради» з 3 серпня 1914 р., згідно з маніфестом «Союза буковинських парляментарних та соймових послів» з 2 серпня 1914 р., та згідно з відозвою «Союзу Визволення України» з 25 серпня 1914 р., вважаємо, що для будучности, волі і самостійности України є конечне розбиття царської імперії, та що для того ми стоїмо рішучо по стороні австро-угорської монархії, по стороні її могутнього німецького союзника та Туреччини, яка у вірнім з ними союзі веде оборонну війну проти заборчої російської політики.

2. Нашою метою щодо українських земель, що стогнуть тепер під російським ярмом, є вільна, самостійна Україна, – ВІЛЬНА САМОСТІЙНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.

3. Нашою метою щодо цілої нашої нації є повна національна свобода розвою і тому український народ, що в теперішній кривавій всесвітній війні тут на сході поніс найбільші жертви, тепер, коли на наші українські землі звалилась повінь московського варварства; коли українському народові хоче завдати смертельний удар його відвічний ворог – царат; тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український нарід для запоруки розвою своєї національної свободи домагається в межах Австро-Угорщини територіяльно-національної автономії, з'єдинення українських областей в одну автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію, – при чім так само, як ми для українського населення на тих територіях, де воно становить меншість, домагаємось культурно-національної автономії, так само стоїмо за повну культурно-національну автономію для всіх національних меншостей на українській автономній території.

4. Бажаючи полагодження української справи в межах Австро-Угорщини у вище вказанім напрямі, ми обстоюємо, що з хвилею покінчення війни є конечна переходова стадія, де б репрезентація українського народу мала рішаючий голос при полагодженні сеї справи для переведення в діло наших домагань, як територіяльної, так і культурнонаціональної автономії.

5. Вкінці звертаємось з зазивом до всіх народів цілого цивілізованого світу:

Коли теперішня всесвітня війна має скінчитись справді побідою правди і справедливости; коли вона має справді принести всім народам свободу і незалежність і цим забезпечити єдино можливий, тривкий всесвітній мир для добра всієї людськости, то при мирових переговорах, як прийде до полагодження міжнародних відносин, є конечне, передусім тут на Сході Европи визволення народів поневолених царатом, який навіть тепер в критичній воєнній хвилі не відступив ані на ступінь від своєї традиційної політики гноблення всіх визвольних змагань, як серед поневолених народів, так і серед своєї російської суспільности, є отже конечне передусім визволення українського народу, найбільш безпощадно давленого царатом, – народу, котрому в російській імперії відобрано найпримітивніші людські і національні права. Визволення се є конечне в інтересі людськости, цивілізації, демократії і волі».

Відень, дня 12 мая 1915 р.

За Президію ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ:

д-р Кость Левицький – президент, Николай Василько, д-р Євген Петрушевич, Микола Ганкевич, д-р Лев Бачинський – віце-президенти. Олександер Скоропис Йолтуховський – відпоручник Союзу Визволення України.

В своєму серпневому маніфесті Головна Українська Рада тільки в загальному аспекті з'ясовувала мету та домагання українського народу в першій світовій війні, не формулюючи стисло своїх постулятів та плянів. В наведеній вище Програмовій Деклярації ЗУРади піднесено виразно й ясно як безпосередню мету усього українського народу: вільну самостійну українську державу. Одночасно звернулась ЗУРада з апелем до всіх народів світу спричинитись до визволення народів поневолених царською Росією.

Першим актом, що його виконала ЗУРада після