read-books.club » Бойовики » Куди залітають лиш орли 📚 - Українською

Читати книгу - "Куди залітають лиш орли"

194
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Куди залітають лиш орли" автора Алістер Маклін. Жанр книги: Бойовики / Пригодницькі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 64
Перейти на сторінку:
нас вона є, — підтвердив Сміт. — У нас є все.

— Всі гріхи прощено. Матуся Макрі вирушає до вас. Вирушає негайно ж.

Ляснув ще один постріл із Шафферового автомата. Ролландів голос із приймача запитав:

— Що це було?

Сміт не відповів. Підвівшись, він ступив три кроки назад і вистрілив. Обличчя його перекривилося від болю, бо віддачею вдарило по скалічених пальцях. Але ніхто більше не повинен був скористатися з цього чудового передавача. Сміт коротко позирнув на Шаффера: обличчя в американця було спокійне й незворушне. Шаффер вочевидь належав до тих, що підбадьорливих слів не потребують. Сміт швидко підійшов до вікна й лівою рукою підняв раму.

Місяць майже сховався за темною хмарою. Долина потопала в пітьмі. Знову почав падати сніг. Холоднеча пронизувала до кісток. Крижаний вітер, що увірвався в кімнату, прилетів, здавалося, з самого полюса.

Сміт побачив, що вони у східній частині замку, найвіддаленішій від горішньої станції канатної дороги. Підніжжя гори огортала така густа темрява, що годі було розгледіти, чи є там вартові з собаками, чи вже нема. А втім, у їхньому становищі це вже не мало жодного значення. Сміт відійшов од вікна, видобув з торби нейлонову линву, прив'язав один її кінець до ніжки залізного столу, а другий кінець лівою рукою почав опускати в темряву за вікном. Потім ретельно змів із підвіконня сніг: пильному чужому оку тепер мало б здатися, що цим шляхом утечі скористалося кілька чоловік. Другий кінець линви торкнувся землі. Сміт ще хвильку подумав — і відмовився від своєї ідеї. Вона також не мала шансів на успіх.

Він перетнув кімнату й підійшов до Шаффера, який чатував на підлозі біля дверей. Ключ стримів у замку, а замок, як задоволено відзначив Сміт, був такий самий добротний, як і все у «Шлосс Адлері».

— Час замикати двері, — промовив він до Шаффера.

— Хай визирнуть ще раз — тоді я зіб'ю з них ще трохи пихи, — запропонував Шаффер. — Востаннє хтось вистромив голову з-за рогу хвилини зо дві тому. З'являться — я їм відсалютую, і в нас буде кілька хвилин, щоб вислизнути по цій линві й накивати п'ятами.

— Я про це думав… — Сміт зіщулився, коли до кімнати знову залетів вітер. — Як зимно.

— Це втрата крові, — кинув Шаффер і, помовчавши, неприязно додав: — А все через той коньяк, який ви там розпивали.

Він знову замовк і став пильно вдивлятися туди, куди був наставлений його автомат. — Босе, дайте мені вашого ліхтарика.

— Навіщо? — прошепотів Сміт, подаючи Шафферові ліхтарика.

— Пересторога, — пробурмотів Шаффер. Потім увімкнув ліхтарика й відвів його в руці якомога далі від себе. — На їхньому місці я діяв би так само. Зараз вони вистромили з-за рогу палицю з прив'язаним дзеркалом. Але ще не встигли повернути його під потрібним кутом.

Сміт обережно визирнув з-за одвірка і помітив, як палицю забрали за ріг — напевно, щоб краще приладнати дзеркало. За кілька секунд палицю вистромили знову. Цього разу дзеркало було прикріплене під кутом градусів сорок п'ять. Від пострілу з Шафферового автомата дзеркало розлетілося на друзки. Потім Шаффер підвівся й ретельно прицілився в єдину лампочку, що освітлювала згори коридор. Для німців у далекому кінці коридора тьмяного світла від ліхтарика було вочевидь недостатньо не тільки для того, щоб стежити за радіорубкою, а й для того, щоб розгледіти, відчинені двері чи зачинені.

Сміт і Шаффер повернулися в радіорубку, тихо причинили двері й крутнули ключ у замку. Ударом приклада Шаффер зігнув ключа, заклинивши так замок.

Минуло ще менше двох хвилин, перш ніж із далекого кінця коридора почулися збуджені голоси й важка хода. Вони відійшли від дверей, прослизнули в склад і залишили за собою тільки вузеньку щілину, крізь яку проникала смужка світла з головної кімнати. Сміт пошепки наказав:

— Мері, ти з Джонсом відповідаєш за Томаса. Приставте йому до кожної скроні по пістолету. — Сам він примусив Крістіансена стати навколішки й наставив пістолета тому в шию.

Шаффер притиснув до стіни Каррачолу, навівши свого автомата йому в зуби. При цьому Шаффер ґречно всміхався. В кімнаті запала цілковита тиша.


З півдесятка німців, що з'юрмилися біля дверей радіорубки, жодною мірою не нагадували літнього вартового, з яким фон Браухіч мав справу на подвір'ї замку. Це були добірні вояки з корпусу альпійських стрільців, жорстоко вимуштрувані й самі жорстокі. Вони навіть не намагалися підступати до дверної ручки: правила безпеки веліли їм діяти за такої ситуації по-іншому.

За порухом руки обер-лейтенанта один із солдатів прошив двері двома навскісними автоматними чергами. Другий автоматною чергою позначив у дереві круг — і вибив його ударом приклада. Третій крізь ту дірку вкинув усередину дві гранати. Четвертий тим часом розстрілював упритул замок. У радіорубці пролунали два вибухи. З круглої дірки в дверях повалив дим.

Висадивши двері, солдати вдерлися до радіорубки. Додаткові заходи перестороги були вже непотрібні — після вибухів там могли залишитися тільки трупи. На хвилю вояки нерішуче спинилися — аж поки сильний холодний протяг не розвіяв густого порохового диму. Помітивши відчинене вікно, обер-лейтенант підскочив до нього й посвітив кишеньковим ліхтариком. Линва губилася в пітьмі. Промінь світла сягав хіба середини кам'яного схилу. Вільною рукою обер-лейтенант смикнув за линву — вона виявилася майже невагомою. На мить він ковзнув променем ліхтарика по очищеному від снігу підвіконню й карнизу.

— Господи Боже! — вигукнув обер-лейтенант. — Вони втекли! Вони вже в долині! Швидше! Де найближчий телефон?

— Чудово! — Шаффер прислухався до кроків, що швидко віддалялися, одвів автомата від зубів Каррачоли й підбадьорливо всміхнувся. — Ви були зразковим хлопчиком. — Приставивши дуло Каррачолі до спини, він вийшов услід за Смітом до розгромленої радіорубки. — Схоже, вони згають чимало часу, перш ніж з'ясують, що внизу немає слідів…

— Вони скоріше помітять те, що ця линва зникла. — Не зважаючи на сильний біль у руці, Сміт втягнув линву назад. — Вона нам іще знадобиться. А ще нам не зашкодить трохи розважитись.

— З мене досить розваг на цю ніч, — благально промовив Шаффер.

— Візьміть чотири-п'ять пакетів вибухівки

1 ... 46 47 48 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Куди залітають лиш орли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Куди залітають лиш орли"