Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

мати стільки хвилювалася за останні два місяці, що не скінчила плести вовняну кофту, потрібну їй на зиму. Ця обставина, здавалося б, незначна, мала для пані Гранде сумні наслідки. Уявивши собі страшний гнів чоловіка, жінка злякалася, аж її у піт кинуло, і, не маючи теплої кофти, тяжко застудилася.

— Знаєш, бідна моя дитино, коли б ти відкрила мені свою таємницю раніше, ми встигли б написати в Париж панові де Грассену. Він міг би прислати нам золоті монети, схожі на твої, і хоч Гранде їх добре знає, може…

— Та де б ми взяли стільки грошей?

— Я б узяла з своїх. Крім того, пан де Грассен нам би охоче…

— Вже пізно, — відповіла Ежені глухим, зміненим голосом, перебиваючи матір. — Адже завтра вранці ми повинні зайти до нього в кімнату і поздоровити з Новим роком?

— Але, доню, чому не піти до Крюшо?

— Ні, ні, це означало б виказати себе і попасти в залежність від них. Зрештою, я зважилась на це. Я зробила добре і не шкодую. Бог захистить мене. Нехай буде його свята воля. Ах, коли б ви, мамо, прочитали того Шарлевого листа, ви б тільки про нього й думали.

Вранці 1 січня 1820 року незборимий жах підказав матері й дочці найбільш природне виправдання, щоб не приходити урочисто в кімнату Гранде. Зима 1819–1820 року була дуже сувора. Дахи завалило снігом. Пані Гранде сказала чоловікові, як тільки почула, що він ворушиться в своїй кімнаті:

— Гранде, накажи Нанон затопити в мене грубку: тут так холодно, що я замерзаю під ковдрою. Я вже в такому віці, що мене треба поберегти. Крім того, — додала вона після недовгого мовчання, — Ежені прийде сюди вдягатися. Бідолашна дівчина може захворіти, коли одягатиметься в такий холод у своїй кімнаті. Потім ми тебе поздоровимо з Новим роком у залі біля вогнища.

— Та-та-та-та! Ач яка! Як ти починаєш Новий рік, пані Гранде? Ти ніколи стільки не говорила. Сподіваюся, ти ще не хильнула?

На хвилину запала тиша.

— Ну, гаразд, — заговорив добряга, якому пропозиція дружини, очевидячки, сподобалася. — Хай буде по-вашому, пані Гранде. Ти й справді хороша жінка, і я не хочу, щоб з тобою сталося щось лихе під старість, хоч взагалі ла Бертельєри міцні як криця. Правду я кажу? — вигукнув він по паузі.— Та зрештою спадщина їхня у нас — я їм вибачаю.

І він кашлянув.

— Ви сьогодні у доброму гуморі,— поважно сказала бідна жінка.

— Я завжди веселий…

Бондарю, бондарю веселенький, Полагодь цеберечко, мій миленький,—

додав він, заходячи в кімнату дружини уже вдягнений. — Справді, хай йому чорт, холоднеча сьогодні страшенна. Сніданок буде добрий, жіночко. Де Грассен прислав мені паштет з гусячої печінки з трюфелями! Піду заберу його в конторі диліжансів. Він, мабуть, прислав разом із паштетом і подвійний наполеондор для Ежені,— прошепотів бондар їй на вухо. — У мене, жіночко, нема більше золота. Було ще кілька старих монет, — тобі я можу про це сказати, — та довелося пустити їх в діло.

І, заради урочистого дня, він поцілував жінку в лоб.

— Ежені,— добродушно гукнула мати, коли Гранде пішов. — Я не знаю, з якої ноги батько сьогодні встав, але він у предоброму гуморі. Нічого, якось викрутимось.

— Що це з хазяїном? — спитала Нанон, входячи до хазяйки, щоб затопити. — Спершу він мені сказав: «Добридень, з Новим роком, дурепо! Іди затопи в хазяйки, їй холодно». Я просто остовпіла, коли побачила, що він простягає мені руку з шестифранковою монетою, майже не стертою. Ось подивіться, пані. О, він добрий чоловік. Справжній чоловік, що й казати. Інші — що старіші, то гіркіші, а він стає все солодший, ніби смородинівка, і все добріший. Прехороший, предобрий чоловік…

Причиною таких веселощів був повний успіх спекуляцій пана Гранде. Пан де Грассен відрахував суму, яку Гранде був йому винен за дисконтування голландських векселів на сто п'ятдесят тисяч франків, і позичку, яку він дав Гранде, щоб було досить грошей для придбання державної ренти на сто тисяч ліврів, після чого послав бондареві з поштовим диліжансом тридцять тисяч франків монетами по одному екю, що лишилися від належних старому процентів за півріччя, і сповістив його про підвищення курсу державної ренти. Цей курс становив тоді вісімдесят дев'ять процентів, а наприкінці січня найзначніші капіталісти платили дев'яносто два. За два місяці Гранде нажив на своїх капіталах дванадцять процентів, віддав борг де Грассену і надалі мав отримувати п'ятдесят тисяч франків щопівроку, без сплати податків та відшкодувань. Він нарешті збагнув, що таке державна рента — вміщення капіталу, до якого провінціали відчувають непереборну огиду, і бачив себе через п'ять років власником шести мільйонів — капіталу, збільшеного без особливого клопоту. В поєднанні з вартістю його земельних володінь цей капітал мав становити величезне багатство. Шість франків, подаровані Нанон, були, можливо, платою за надзвичайну послугу, що її служниця, сама того не знаючи, зробила хазяїнові.

— Еге-ге! Куди це дядечко Гранде зібрався, що так раненько біжить, мов на пожежу? — говорили торговці, відчиняючи свої крамнички.

Потім вони побачили, як він повертався з набережної в супроводі розсильного контори диліжансів, що віз на тачці повні мішки.

— Струмок тече в річку, а гроші — до добряги, — промовив один.

— Вони течуть до нього з Парижа, з Фруафона, з Голландії,— додав другий.

— В решті решт він купить увесь Сомюр! — вигукнув третій.

— Він і холоду не боїться, завжди справами зайнятий, — дорікнула чоловікові якась жінка.

— Гей, пане Гранде, — звернувся до нього торговець сукном, його найближчий сусіда, — може, оті гроші вам завдають клопоту, то я вас можу виручити.

— Ото! Це мідяки, — відповів виноградар.

— Срібні,— стиха буркнув