Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

— Робіть, як хочете, містер Брекдорп, — відповів професор, не дивлячись на нього. — Це, мабуть, ще не все. В майбутньому в Мехіко-Занді відбудуться, думаю, більші перестановки. Успіх дослідів Кальмана, в якому можна не сумніватися, зробить зайвою присутність у Мехіко-Занді багатьох учених. Адже тоді в атомному місті дослідження провадитимуться в іншому напрямі і для інших цілей. Що ж до мене, містер Брекдорп, то я думаю розірвати наш договір. — Він злегка вклонився і хотів піти.

Атомний слон затримав його. Директор чекав ображеної відповіді і радів, що може показати вченому силу своєї влади. Заява про звільнення була несподіваною для Брекдорпа. Звільняти Стефсона зараз було невигідно. Він ще був потрібен в Мехіко-Занді.

— Дорогий Стефсон, не треба так трагічно сприймати звичайні зміни. Навіщо звільнятися? Тимчасові обставини вимагають певних перестановок. Містер Еверет надає великого значення прискоренню дослідів над Х-10. Що ж нам лишається робити?

— Ви добре знаєте, містер Брекдорп, що мої дослідження ведуться в іншій площині, не зв'язаній з цими «тимчасовими обставинами».

— Ото ж бо й воно. Роблячи одне, не треба забувати про інше. Ні для кого не таємниця, що навіть англійці випередили Мехіко-Занд у дослідах по керованому сполученню ядер.

Директор знав, що експерименти Стефсона, на які вже витрачено чимало грошей, могли б ліквідувати цю перевагу англійців.

— Я вважаю корисним для справи звільнити вас від різних дрібних обов'язків. Тоді ви зможете приділити більше часу проблемі керованого сполучення ядер. Еверет надає цьому принаймні такого ж значення, як дослідам над Х-10. Невже ви добровільно складете зброю і дозволите англійцям вийти вперед у розв'язанні цієї проблеми?

Барн Кальман завершив десяту серію дослідів з нетривкими ізотопами. Наслідки не зовсім задовольняли його: поки що за допомогою напівпровідникових елементів пощастило перетворити в електричну енергію лише невеликий процент променів.

Барн подивився на променевий дозиметр, його стрілочка досягла критичної точки. Молодий науковець ще раз оглянувся довкола, чи все в порядку. Треба прийняти душ і переодягнутись. Він поспішав до Біт. Хотілося поговорити з нею про Гаррімана й О'Брайєна. Вчора після розмови в атомному барі в нього виникли деякі сумніви.

Обернувшись, Барн побачив у дверях Хріса Брауна. Той усміхався, показуючи вгору.

— Не забувай про дощувальну установку, — сказав він.

— Звідки ти, Хріс? Що тобі треба в цьому пеклі? Ти не можеш всидіти в своєму раю?

— Я тебе заступаю, Барн. Така вказівка Атомного слона.

— Ти жартуєш, Хріс, і жартуєш недобре. — Правда, колір худого обличчя Брауна став трохи кращий, але працювати вчений ще не міг. Це цілком ясно. — Ти ж іще хворий.

— Хворий! — гірко засміявся Браун. — Для кого? Для Брекдорпа? Для нього немає хворих. Є тільки живі й мертві. А Стефсона ніхто не питає. Ти ж, певно, знаєш, що з сьогоднішнього дня лабораторію передано твоєму батькові.

Це Барну було відомо. Але батько й словом не прохопився, що замість нього, Барна, знову працюватиме Хріс Браун. Вчений знизав плечима і пробурмотів:

— Паскудна справа!

— Чому? Ти поїдеш на південне узбережжя океану і там відпочинеш, а я потроху працюватиму далі. Я оце йду від Брекдорпа. Атомний слон зволив особисто прийняти мене.

Барн помітив, що Хрісу важко триматися на ногах, і підсунув йому стілець.

— Я відмовляюся їхати, — сказав Барн.

— Відмовляєшся? А договір? Це був би найкращий спосіб якнайскоріше закінчити свою кар'єру.

— А що мені кар'єра? Я плюю на неї! — відповів Барн, міряючи кімнату кроками. Потім зупинився біля приятеля і вигукнув: — Я не згоден з планами свого батька. Я не можу зрозуміти, чому він віддається справі, від якої можуть загинути сотні тисяч людей, як він може вбачати в цьому своє найвище наукове покликання!

— Він не один такий. Усі знають, що ніякої «чистої» бомби немає. Будь-яка бомба брудна, особливо, коли нею хочуть захистити примарну ідею про перевагу американців над іншими народами. Поглянь на Едварда Теллера, найвизначнішого вченого серед ядерників. Я завжди ставився до нього з великою повагою. А тепер Теллер вимагає створення так званої «чистої» бомби і навіть твердить, що її радіоактивні частки не являють ніякої небезпеки. Більше того, він вважає, ніби радіоактивність не впливає на спадковість негативно. Навпаки, сприяє облагородженню людства. — Браун засміявся. — Це теорія твого батька, Барн, — ідея «американського століття», доведена до божевілля. — Браун замовк. Він втомився і важко дихав.

— А ти знаєш, що це шахрайство? — спитав Барн пошепки. — Фоггі і Боттом монтують звичайнісіньку водневу бомбу на п'ятнадцять мегатонн. А потім скажуть, ніби на Ратакових островах випробувано надпотужну бомбу на шістдесят мегатонн. Виходячи з цієї різниці в потужностях, обчислять радіоактивність бомби і доведуть її «чистоту».

Браун, здавалося, не чув цих слів. Він поринув у думки.

— Барн, ми пішли хибним шляхом, — промовив, нарешті, вчений. — Нам треба було приєднатися до інших, до тих, хто бореться за життя.

— Ні, Хріс. Ми мусимо спробувати добитися зміни тут у нас. Берд Магон…

— Берд сидить у Нью-Йорку, — перервав Браун. — Він може протестувати, — оце й усе, що йому лишається! Добре, що ми тут самі в лабораторії. Ти кажеш, що Фоггі й Боттом монтують водневу бомбу? Ти з ними розмовляв?

— З ними, Гарріманом, Теддом О'Брайєном і Говеном.

— Отже, є два варіанти щодо проблеми чистої бомби. Або твій батько не створить її і пани підуть на прямий обман. Або твоєму батькові все-таки пощастить…

— Досліди в «барі привидів» провадить Гарріман. Досі вони всі були марні.

— Добре. Тоді лишається перший варіант, — уголос міркував Браун. Він сидів скоцюрбившись на стільці і говорив так, наче був сам у кімнаті. — Значить, влаштують вибух водневої бомби, пошлють в атмосферу ще більше смертельних променів, обдурять людство… Але людство не можна обдурити, Барн. Адже провадяться міжнародні вимірювання…

— Дурниці, Хріс. Наслідки вимірювань підготують люди Шпрінгера.

— Послухай, Барн, ти знаєш більше, ніж кажеш мені.

— Я знада тільки, що буде