Читати книгу - "Поїзд, що зник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Не передумав! Пропоную створити зону видимої оперативної тиші!
Тут уже застогнав Полкан:
- Сирота, відставити! Минулого разу в результаті вашої «видимої тиші» всрались: один підозрюваний в момент затримання і ще половина Куренівки у своїх квартирах. Бо ми, по вашій милості, за п’ять хвилин вистріляли місячний ліміт бойових патронів. Називається, «тиша»! Добре, що один одного не перестріляли! До речі, ви не підкажете, яка це сволота заверещала тоді у мене над вухом явно зміненим голосом: «Німці Фастів взяли!»? Га? Щось дуже знайомі були інтонації!
Від автора: історія стосовно «зони видимої оперативної тиші» буде з усіма подробицями описана в повісті «Вилов бандюг по-науковому». З неї ви переконаєтеся, що і в житті лягавих трапляється хвилинка для веселого дружнього жарту, навіть якщо задля цього витрачаються надаремне бойові патрони.
А якщо серйозно, то «видима оперативна тиша» - це форма оперативно-розшукової роботи, яка застосовується переважно з метою виявлення і затримання озброєних грабіжників та сексуальних маніяків. Для цього в районі ймовірної дислокації підозрюваних припиняється зовнішня, видима діяльність міліції, а щоб відволікти увагу злочинців, де-небудь у протилежному кінці міста влаштовується гучна демонстративна акція. Як правило, прийом досить ефективний. Бандити втрапляють у добре замасковані засідки.
Олекса Сирота:
Генерал, на моє щастя, був іншої думки:
- Даремно ви гарячкуєте, товаришу полковник! Звичайно, мали місце недоробки, тут я з вами згоден. Зате були масштаб і розмах! Старші товариші це відзначили. Головне, що після цього на Куренівці не було зафіксовано жодного факту вуличного грабунку. А якщо хтось обробився на місці, не добігши до унітазу, то його проблеми. Доповідайте, Сирота, ваш план.
Полковник мусив погодитись, але зробив це з таким виразом обличчя, з яким Понтій Пілат казав: «Оцього, як там його, забув фамілію, віддайте їхнім первосвященникам. Хай судять. До речі, коли гарячу воду нарешті подадуть, а то нема де руки вмити?».
- Що я пропоную? Підозрювана діє в районах аеропортів і вокзалу. Точніше, в ресторанах на їх території. Загинаємо пальці: в Жулянах їй світитися не з руки, в Борисполі вона прокололася, назад не повернеться.
- Я вам більше скажу, - перебив мене Старий, - на Центральному вона цілком могла спокійненько в натовпі роззяв стояти і дивитися, як ми лікті кусаємо.
- Ну то й що з цього випливає? - нахмурився Генерал. А я навіть підскочив - адже Старий мені просто таки чудову підказку підкинув:
- А те, що вона, швидше за все, знає, що ми їй на п’яти наступаємо. І вхопиться за найменшу ж можливість рвонути з міста. Та я б на її місці так рвонув! Один, пішки, по шпалам, босяка!… зараза!
- Ти би рвонув, - зітхнув Старий. - А вона ні. Ця зараза красиво зійти зі сцени повинна - з усіма зручностями. Що нам не випадає сидіти, склавши руки, і четвертого «висяка» чекати, це зрозуміло. І що краще - на п’яти нашій дамі наступати чи все ж забігти вперед і зустріти її з розкритими обіймами - теж не питання. Питання таке - де вона хапатиме цю саму можливість для відходу? Га, Сирота?
- Не знаю, як стосовно залізничного вокзалу, але думаю, що якраз на ньому варто влаштувати добрячий «хамішуцер». Нехай вважає, що ми на неї саме там чекаємо. Тепер - де будемо робити засідку? Ресторанчик автовокзалу на Московській відпадає - тісно, брудно, на додачу туди увесь час забігають хлопці з Московського ж райвідділу. А найголовніше - клієнт не той! Автобусами їздять люди небагаті. Отже, в прикупі у нас тільки Річковий вокзал. Для того, аби влітку, не поспішаючи, згуляти пароплавом вниз по Дніпру і назад, потрібні гроші, і то чималі! До того ж, ресторан у Річковому дуже непоганий. З точки зору нашої брюнетки… Там немає горішнього світла, самий інтим…
Моє начальство перезирнулось і миттю знайшло ідеальне рішення:
- Операцію проводить Подільський райвідділ, ми координуємо. Відповідальним буде Сирота.
Якщо по чесному, то не відповідальним, а крайнім. Але з начальством не сперечаються. Тому я пішечки почалапав тихим, зарослим кущами Андріївським узвозом вниз на Поділ.
Колеги з райвідділу спочатку аж затанцювали:
- Ми разом із нашими дамами займемо більшість столиків так, аби муха не вискочила. А кілька місць для нормальних клієнтів залишимо подалі від входу. Давайте почнемо вже сьогодні!
- Хлопці, халяви не буде! По-перше, бухгалтерія не затвердить кошторис на таку широкомасштабну п’янку. Хіба що - за рахунок майбутніх премій до Дня міліції.
Перспектива випити в борг чомусь не зігріла. Не пройшла й ідея скромно посидіти власним коштом. Мені пояснили, що районний карний розшук - то не ДАІ. Потім, у кожного - сім’я, діти…
- Добре, що нагадали стосовно сім’ї. Давно хотів запитати, чого це дружини деяких подільських міліціонерів скаржаться нам в Управу, що їхні чоловіки з’являються додому в чужій помаді? Кажете, в трамваї випадково зачепили, коли до виходу проштовхувався? Цікаво, цікаво! Напевне, це на Подолі лягаві їздять в трамваях, роздягшись до сімейних трусів, бо помада не на одязі, а під ним. У решті районів форма одягу традиційна. Добре, тепер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд, що зник», після закриття браузера.