read-books.club » Детективи » Смиренність отця Брауна 📚 - Українською

Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смиренність отця Брауна" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 81
Перейти на сторінку:
і відразу запідозрили у ньому щось недобре, а ще — знайшли кинджал, який той індус міг використати за призначенням. Я запхав кинджал у кишеню і повернувся у кабінет до Квінтона, де, замкнувши за собою двері, дав йому снодійне. Він не хотів відповідати Аткінсонові, але я змусив його вигукнути пару слів до бідного молодика і заспокоїти його, бо хотів мати незаперечний доказ, що Квінтон був ще живий, коли я покидав його вдруге. Квінтон заснув на дивані в оранжереї, а я вийшов через кабінет. Я швидкий на руку і тому все, що було необхідно, зробив за півтори хвилини. Першу частину Квінтонового роману я спалив у каміні, де той згорів дотла. Але я побачив, що лапки в тім рядкові зайві, а тому я їх відрізав і для конспірації повідрізав аналогічним чином краї усіх аркушів у стосі. Тоді я вийшов з повною впевненістю, що Квінтонове зізнання у самогубстві лежить на його робочому столі, а сам Квінтон, ще живий, спить собі на дивані в кінці оранжереї.

Останній мій вчинок був справді відчайдушним. Я вдав, що побачив Квінтона мертвим і кинувся до нього в будинок. Вас я затримав на мить тим написом на столі та, як уже казав, будучи швидким на руку, встиг убити Квінтона за той час, поки ви перечитували його зізнання про самогубство. Він, після дози снодійного, був напівсонний, тож я взяв кинджал його ж рукою і всадив йому в бік. У леза того кинджала така нестандартна форма — воно так хитромудро вигнуте, — що тільки я, вбивця, міг приблизно розрахувати кут, під яким воно могло сягнути серця. Мені цікаво, чи ви звернули увагу на цю обставину.

Коли я все зробив, сталося непередбачуване. Моя природа мене покинула. Я відчув, що дуже хворий. Я почуваюся, немов зробив щось жахливо ганебне. Мій мозок, здається, ось-ось лусне. І мені неабияк приємно розповісти про те, що трапилося, комусь іншому, — ану ж я одружуся, матиму дітей, навіщо мені той спогад на самотині. Але що зі мною? Невже я божеволію? Невже мене, як того героя байронівських поезій, гризе каяття? Я не можу далі писати.

Джеймс Ерскін Герріс

Отець Браун акуратно склав листа і поклав до своєї нагрудної кишені. Саме в той момент пролунав дзвінок, відчинилася хвіртка, і з вулиці зайшли декілька полісменів у мокрих блискучих макінтошах.

Гріхи Князя Сарадина

Залишивши свій офіс у Вестмінстері на місяць, Фламбо вирушив у відпустку на маленькому човні, яким більшість часу сам веслував. Він заходив у гирла багатьох річок у районах Східної Англії, таких невеличких, що його човник виглядав справжнім чарівним кораблем, який величаво плив поміж лугів і пшеничних ланів. Те суденце було розраховане на двійко людей, які могли у нім доволі комфортно подорожувати, а решти місця ледь вистачало для найнеобхідніших припасів, з яких Фламбо взяв усе те, що йому підказала власна життєва філософія. Ті припаси були чотирьох типів: консерви з лосося — якщо він захоче їсти; заряджені пістолети — якщо йому заманеться з кимось битися; пляшка бренді — мабуть, на той випадок, якщо він знепритомніє; і — священик, якого він узяв із собою, очевидно, на той випадок, якщо йому доведеться помирати. Із цим легким вантажем він обплив усі вузенькі річечки Норфолку, прямуючи до району Бродз, звідки зручний водоплавний шлях веде до моря. Дорогою він з насолодою оглядав прибережні гаї й луги, відбиті у воді хатини і цілі села, затримуючись де-не-де у тихих заводях, аби порибалити чи зійти на мальовничий берег.

Як справжній філософ, Фламбо не ставив собі якоїсь конкретної мети на час відпустки, бо, як і належить справжньому філософові, мав на те причину. Однак півмети у нього все ж таки було, і він серйозно до неї ставився. Фламбо сподівався, що її досягнення увінчало б усю його подорож, а в протилежному випадку невдача жодним чином не вплинула б на неї. Багато літ тому, коли він був королем злодіїв і найвідомішою персоною в Парижі, часто одержував найнесподіваніші послання, у яких йому висловлювали схвалення, осуд, ба навіть любов, і лише одне з багатьох послань він досі не забув. Це була лишень візитна картка в конверті з англійським штемпелем. На її звороті було написано зеленим чорнилом по-французьки: «Якщо ви колись вийдете на пенсію і розпочнете чесне життя, приїжджайте і відвідайте мене. Я хочу з вами познайомитися, бо з усіма іншими великими людьми нашого часу я вже знайомий. Ваша дотепність, з якою ви змусили одного слідчого заарештувати іншого, вписала прекрасну сторінку в історію Франції». На лицьовому боці візитки чітко було видрукувано: «Князь Сарадин, Очеретяний замок, Очеретяний острів, графство Норфолк».

Тривалий час Фламбо не дуже переймався тим запрошенням, хоча, відверто кажучи, довідався, що той князь справді був однією з найпопулярніших і наймодніших осіб вищого світу Південної Італії. Казали, — і ці чутки неабияк сполошили все товариство, — що в юності він утік із якоюсь заміжньою жінкою знатного роду і запам'ятав той факт лише завдяки одній трагічній обставині: як повідомлялося, зраджений тою жінкою чоловік учинив самогубство, кинувшись у прірву на Сицілії. Якийсь час князь мешкав у Відні, але останні роки перебував у постійних і нескінченних мандрівках. Коли ж Фламбо, як і той князь, перестав привертати увагу європейської публіки й оселився в Англії, він якось подумав, що варто було б, — звичайно, без жодного попередження, — відвідати цього славнозвісного вигнанця у Норфолку, в районі Бродз. І хоча він зовсім не був певний, що зможе відшукати маєток усіма забутого князя, однак натрапив на нього значно швидше, аніж сподівався.

Одного вечора вони пришвартувалися до якогось берега, порослого високими травами і деревами з низько підстриженим верховіттям. Після важкого веслування їх незабаром здолав міцний сон, але завдяки дивному збігу обставин вони прокинулися ще вдосвіта. Точніше кажучи, вони прокинулися задовго до світанку, коли ще день не зайнявся і величезний лимонний місяць закочувався у

1 ... 46 47 48 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смиренність отця Брауна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смиренність отця Брауна"