Читати книгу - "Медлевінґери"

— Поллілі! — вигукнув хлоп’ячий голос. — Ти знову десь забігла? Зараз же підеш назад у клітку, ти, стара рудеро!

В дверях виникла постать — така височезна, що Ніссові з переляку забило дух і здалося на мить: як серце зараз зупиниться, то навіки!

— Лізьмо досередини! — шепнула Моа і шаснула в дерев’яну хатку. Раз — і зарилася в сіно. — Він не повинен нас знайти! Лізь і ти!

Нісс зібрав усі свої сили й поліз у клітку. Сіно тхнуло цвіллю. Ні-ні, це все не насправді! Нізащо в світі цього не може бути!

Коли Брітта поїхала на роботу, Йоганнес випустив Поллілі на подвір’я погуляти. Тут іще світило сонце, і хлопчик подумав, що й морські свинки мають право порозкошувати навесні. До того ж його мучила совість: вже давно він мав би почистити клітку.

Але ось сонце вже й зникло між будинками, зараз споночіє, і тоді нелегко буде спіймати Поллілі. А ще страшно буде самому вештатися там, на подвір’ї. Йоганнес згадав про Кевіна.

— Поллілі! — гукнув він, відчинивши двері, що вели на подвір’я. Його свинки ніде не було видно. — Ти знову десь забігла? Зараз же підеш назад у клітку, ти, стара рудеро!

І помчав униз, аж металеві сходинки загримотіли під ногами.

— Поллілі! — покликав Йоганнес. — Ось глянь, що я маю! — Присівши навпочіпки, він простяг долоню зі шматочком яблука. — Бачиш? Смачненьке яблучко!

На подвір’ї нічого не ворухнулося.

— Лайно! — буркнув Йоганнес. Тоді підвівся, обережно пішов до східців, що вели у підвал. Щоразу, випускаючи Поллілі погуляти, він боявся, що морська свинка впаде й покотиться тими східцями. Але ні на східцях, ні на вкритій тріщинами бетонній підлозі не було її й сліду.

— Хоч озвися! — попросив Йоганнес. — Іди сюди, Поллілі! А то я з’їм яблуко сам!

Хоч і добре знав: цим її не злякає. Зрештою, Поллілі не розуміла жодного людського слова.

Йоганнес зітхнув. Зігнувшись почав обходити подвір’я, обмацуючи поглядом кожен сантиметр землі. Ще трохи — і доведеться шукати з ліхтариком. Уже засвітилися перші вікна, і їхнє приємне, затишне світло полилося надвір, у сутінь.

— Поллілі! — приглушеним голосом іще раз гукнув Йоганнес. І зупинився як укопаний перед Бріттиними трояндами.

— Ні! — тільки й промимрив він.

Нора в землі цього разу була більша, ніж будь-коли раніше, і видно було: вглиб веде хід… Під трояндовими стеблами нерівними купками лежала земля.

— Ах ти, дурна тварючко!

Треба буде завтра піти в зоомагазин і порадитись, але йому все ще не вірилось. Бо морські свинки не риють нір. Та ще й таких великих, широких, глибоких. Так-так, морські свинки не риють нір, жодна морська свинка. Крім Поллілі?

— От лайно! — спересердя кинув хлопчик і почав згортати пухку землю в нору. А що, коли там, під землею, лишилася Поллілі?

І цієї миті почув її писк.

— Поллілі! — полегшено прошепотів Йоганнес. — Ось де ти!

Поллілі сиділа на моріжку, лише за кілька кроків від господаря, і мала такий вигляд, ніби просилася, щоб він її взяв на руки й посадив у клітку. Так вона не поводилася ще ніколи!

— Ага, тепер на тебе страх найшов! — сердито мовив Йоганнес і схопив тваринку. — І навіщо ти викидаєш такі штучки, ти, дурна тварючко? Ти ж не кролик!

Коли вони опинилися перед кліткою, морська свинка захвилювалася ще дужче, запищала голосніше і мало не вирвалася з Йоганнесових рук.

— Так-так, тепер тобі хочеться швидше додому! — сказав хлопчик. — Але спочатку треба було все перевернути догори дриґом. Знаєш, що з тобою зробить Брітта, як переконається, що то ти риєш ті нори?

І посадив Поллілі в сіно. Морська свинка зараз же й зарилася туди, викопавши собі писочком та передніми лапками теплу, затишну печерку.

— Коли ти нарешті вгамуєшся? — запитав Йоганнес, уклякаючи навколішки перед кліткою.

І тут щось заверещало — тоненьким, пронизливим голоском.

Йоганнес умить зачинив дверцята клітки ще й взяв на засув. У нього тремтіли пальці. Він ще ніколи не чув, щоби Поллілі так кричала!

Що ж воно діється там, у клітці, під сіном? Але