read-books.club » Публіцистика » Про письменство. Мемуари про ремесло 📚 - Українською

Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

277
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про письменство. Мемуари про ремесло" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:
і журнал «Mad», згаданий вище. ">[210], доки ця байка не зачерствіла. Але я щиро їх любив, і фільми на кшталт «Я вийшла заміж за космічного монстра» теж. У результаті виходили оповідання, як-от «Я був малолітнім розкрадачем могил». Навіть сьогодні я пишу трохи витонченіші версії цієї історії — я народився з любов’ю до ночі та неспокійних гробів, от і все. Якщо ви не схвалюєте, я можу тільки знизати плечима. Що є, те є.

Якщо ви фанат наукової фантастики, то природно, що вам хотітиметься писати наукову фантастику (і чим більше читатимете НФ, тим менша ймовірність, що повернетеся до давно усталених жанрових звичаїв, таких як космічна опера та дистопічна сатира). Якщо ви фанат детективів, то й писати захочете детективи; а якщо вам до вподоби книжки про кохання, то ясно, що захочете писати власні книжки про кохання. Немає нічого поганого, щоби писати в будь-якому з цих жанрів. От що, я вважаю, було б дійсно дуже погано, то це відвертатися від того, що знаєте і любите (чи обожнюєте, як я обожнював ті старі комікси від ЕС та чорно-білі жахалки) на користь того, що, на вашу думку, вразить ваших друзів, родичів або колег-письменників. Не менш погано навмисно вдаватися до певного жанру чи типу літератури, аби заробити грошей. По-перше, це хисткий учинок у плані моралі: завдання художнього твору — знайти істину в брехливих тенетах оповідки, а не вчиняти акт інтелектуального безчестя, полюючи на долар. До того ж, браття та сестри, це не працює.

Коли мене питають, чому я вирішив писати саме те, що пишу, то мені завжди здається, що це питання відкриває більше, ніж усяка моя відповідь. Воно огортає, наче смоктулька «Tootsie Pop»[211] в’язку начинку, припущення, що письменник контролює матеріал, а не навпаки[212]. Серйозний та відданий справі письменник не здатний оцінювати матеріал для оповідки, наче інвестор, який може оцінити запропоновані капіталовкладення, і вибрати саме те, що має найбільші шанси дати гарний прибуток. Якби дійсно можна було так робити, то кожен опублікований роман ставав би бестселером, а величезних авансів, виплачуваних дюжині «великих літературних імен», просто не існувало б (видавцям би таке сподобалося).

Ґрішему, Кленсі, Крайтону і мені — серед інших — платять ці великі суми, бо ми продаємо нетипово великі кількості книжок нетипово великій аудиторії. Часом чуєш критичне припущення, що ми маємо якийсь таємний, простонародний підхід до читача, якого інші (часто кращі) письменники або не можуть знайти, або не удостоюють увагою. Сумніваюся, що це правда. Також я не вірю твердженню деяких популярних авторів (хоча вона не єдина, але я подумав про покійну Жаклін Сюзанн), що їхній успіх базується на літературних чеснотах, що публіка розуміє істинну велич, якої не здатний оцінити тугодупий, заздрісний літературний істеблішмент. Це абсурдна думка, породжена марнославством і невпевненістю.

Книголюбів, у їх більшості, приваблюють не літературні чесноти роману — вони просто хочуть узяти з собою в літак цікаву історію, таку, що спочатку приворожить їх, відтак затягне і змусить догортати книжку до кінця. Таке трапляється, на мою думку, коли читачі впізнають людей із книги. Їхню поведінку, їхнє оточення, їхню мову. Коли читач чує сильний відгомін свого життя та переконань, він глибше занурюється в історію. Я готовий посперечатися, що неможливо розрахувати виникнення такого зв’язку наперед, оцінивши ринок, наче спекулянт на іподромі, який має інформацію, на котрого коня варто поставити.

Стилістична імітація — це одне, цілком почесний спосіб почати письменницький шлях (і насправді неуникний; та чи інша імітація позначає кожен наступний етап розвитку письменника); але неможливо зімітувати підхід письменника до конкретного жанру, і не має значення, наскільки простим здається те, що робить той письменник. Іншими словами, не можна прицілитися книжкою, наче крилатою ракетою. Люди, які вирішують розбагатіти, пишучи, як Джон Ґрішем чи Том Кленсі, здатні, в основній масі, лише на бліді імітації, бо володіти набором лексики — це не те саме, що створити потрібну атмофсеру; а сюжети в них на сто світлових років далекі від правди, як її відчувають розум і серце. Коли бачиш роман із написом «У кращих традиціях (Джона Ґрішема / Патриції Корнвелл / Мері Гіґґінс Кларк[213] / Діна Кунца)» на обкладинці, то розумієш, що дивишся на одну з цих надміру прорахованих (та майже напевно нудних) імітацій.

Пишіть, що любите, відтак вдихніть туди життя і зробіть унікальним, домішавши персональних знань про життя, дружбу, стосунки, секс і роботу. Особливо про роботу. Люди обожнюють читати про роботу. Бог його знає чому, але це правда. Якщо ви водопровідник, який любить наукову фантастику, то можете замислити роман про водопровідника на борту космольота чи на чужій планеті. Звучить дурнувато? Покійний Кліффорд Д. Сімак написав роман «Космічні інженери» майже про це саме. Прекрасне чтиво. Головне — пам’ятати, що є різниця між лекцією про те, що знаєте, і використанням цих знань для збагачення історії. Друге — це добре. Перше — ні.

Погляньте на проривний роман Джона Ґрішема «Фірма». У ньому молодий юрист виявляє, чим насправді є його перша робота, яка здавалася надто привабливою, щоби все було так просто, — він працює на мафію. Напружена, захоплива та карколомно швидка «Фірма» розійшлася чи не мільярдним накладом. Читачів заворожувала моральна дилема, яка постала перед молодим юристом: працювати на бандитів погано, тут нічого не заперечиш, але платять круто! Можна їздити на BMW, і це лише початок!

Також читачам сподобались винахідливі спроби юриста визволитися з цієї дилеми. Можливо, більшість людей не так би себе повели, і deus ex machina

1 ... 46 47 48 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про письменство. Мемуари про ремесло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про письменство. Мемуари про ремесло"