Читати книгу - "Відірвана від коренів"

— Ніхто в столиці не думав, що красива молода жінка зважиться на скандал навколо себе, в той час як її чоловік лежав хворий; і найменше я, коли вона зробила мене предметом свого переслідування. Я був ще молодий і дурний, і досить самовпевнений, вірячи у себе і свою магію, і захопився нею замість того, щоб стривожитися — а вона була розумною і рішучою, щоб скористатися моїм марнославством. Вона повністю затягла мене у свої сіті, перш ніж попросила врятувати його.

— Вона була особливо спритна в розумінні людської природи, — додав він сухо. — І сказала мені, що вона не може залишити його в такому стані. Вона готова була поступитися своїм місцем в суді, своїм титулом, репутацією, але до тих пір, поки він хворий і заражений, її честь вимагає, щоб вона залишалася прикутою до нього; тільки врятувавши його, я міг би звільнити її, щоб вона втекла зі мною. Вона спокусила мій егоїзм і мою гордість відразу: запевняю вас, що я уявляв себе благородним героєм, що обіцяє врятувати чоловіка моєї коханої. А потім вона дозволила мені його побачити.

Він замовк. Я насилу дихала, сидячи, як миша під деревом з совою, надіючись, що він продовжить розповідати. Його погляд був звернений всередину, у спогади, і я відчувала свого роду провину: Я подумала про Єржи, який жахливо сміявся з мене, про Касю на ложі нижче з яскравим блиском в очах, і знала, що приблизно такий вигляд був зараз і на моєму обличчі.

— Я провів півроку у спробах, — сказав він нарешті. — Я був тоді найсильнішим майстром Пільни; І був впевнений, що не було нічого, чого б я не міг зробити. Я обшукав бібліотеку короля і університет, обходячи усі заклинання захисту. — Він махнув рукою в бік столу, де лежала книга Яги. — Тоді я купив і цю книгу, серед інших менш мудрих спроб. Але ніщо не допомагало.

Його рот скривився знову.

— Тоді я прийшов сюди. — Він вказав на вежу одним пальцем, навкруги. — Тут жила одна відьма, яка охороняла людей від Вуду, Ворона. Я думав, що вона могла знати відповідь. Вона була вже старою, і більшість майстрів ретельно уникали її; жоден з них не хотів бути посланий, щоб її замінити, коли вона, нарешті, помре. Я не боявся цього: я був занадто сильний, щоб бути відісланим сюди.

— Але… — сказала я, вражено, і закусила губу; він подивився на мене як вперше, коли уїдливою підняв брову. — Але вас вислали сюди, в кінці кінців? — Нерішуче продовжила я.

— Ні, — сказав він. — Я сам зробив вибір. Король не відчував особливого ентузіазму з приводу мого рішення: він вважав за краще тримати мене біля себе, і його наступники часто тисли на мене, щоб я повернувся. Але Ворона умовила мене. — Він знову відвернувся від мене, дивлячись у вікно і через долину на Вуд. — Ви коли-небудь чули про село під назвою Поросна?

Назва була смутно знайома. — Пекарка в Дверніку, — сказала я. — Її бабуся була з Поросни. Вона пекла булочки.

— Так-так, — сказав він, нетерпляче. — У вас є які-небудь ідеї, де воно знаходилося?

Я безпорадно пригадувала: я ледь згадала назву. — Десь на Жовтих Болотах? — запропонувала я.

— Ні, — сказав він. — Воно стояло п'ятьма милями нижче по дорозі від Заточека.

Заточек був у двох милях від безплідної смуги, що оточувала Вуд. Це було останнє село в долині, останній бастіон перед Вудом; і так було все моє життя.

— Вуд забрав його? — прошепотіла я.

— Так, — сказав Дракон. Він встав і пішов по велику книгу, я бачила, як він робив запис у неї в той день, коли прийшла Венса, щоб повідомити нам про Касю. Він приніс книгу до столу і відкрив її. Кожна велика сторінка була розділена акуратними лініями на рядки і стовпці, з ретельними записами, як видаткова книга: в рядках стояли номери, імена людей і місцевості: скільки заражених, скільки зникло; скількох вилікувано, яке число загиблих. Сторінки були наповнені записами. Я простягла руку і перевернула кілька сторінок назад, пергамент жовтів, але чорнила ще трималися: на книгу була вчеплена слабка магія збереження. Рік за роком цифри меншали, і я повернула сторінки. Інцидентів останнім часом помітно побільшало.

— Вуд проковтнув Поросну у ту ніч, коли Ворона померла, — сказав Дракон. Він простягнув руку і перевернув товсту пачку сторінок, туди, де писав хтось інший, менш впорядковано, лише записи: кожен випадок був просто вписаний, як історія, написано було більше і лінії трохи хиталися.

«Сьогодні гонець з Поросни: у них лихоманка і сім хворих. Він не зупинявся в жодному селі. І теж був хворим. Протиотрутний настій полегшив його лихоманку і семикратна інсталяція Агати була ефективна при очищенні тіла від хвороби. Сім частин шафрану у срібному посуді до заклинання, і п'ятнадцять протиотрути.»

Це був останній запис цією рукою.

— Я якраз повертався у столицю, — сказав Дракон. — Ворона розповіла мені про посилення Вуду і попросила мене залишитися. Я з обуренням відмовився; думаючи, що це нижче мене. Вона сказала мені, що не було кому вести навіть підрахунок померлих, і я обурився; я велично вказав їй, що знайшов би спосіб, і що все, що було зроблено чаклунством Вуду, я міг би скасувати. Я сказав собі, що вона була старою слабою дурепою; і що Вуд посилився через її слабкість.

Я обняла себе руками, поки він говорив, дивлячись на невблаганну книгу, і порожню сторінку під цим записом. Тепер я хотіла, щоб він припинити говорити: я не хотіла чути нічого