Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Є. А скільки вам?
– Та хоч карбованця.
– Можу й три.
– О?! А де ж у тебе?
– Сьогодні одержала.
– Скільки ми вже винні тобі?
– Не знаю.
– П’ятнадцять, чи що?
– Може й п’ятнадцять, – пішла до себе. Ранком вийшла, сказала Галині: – Повернуся через три дні, чотири.
– Де ти будеш?
– Піду до тітки.
Ідучи по вулиці думала: «Три Галині, десять стане».
Було неприємно й соромно, але йшла, твердо ступаючи по брукові.
Сонце, розкидавши хмари, весело стрибало по калюжах, вночі був дощ, цвірінькали жваво горобці.
«Гарно», – подумала. Коли проходила повз Михайлову хату – тихше йшла, але Михайла не видно було. Жевріла надія, що зустріне його й скаже він щось… скаже. Жевріла таки надія.
Але коли вже пройшла мимо, смикнула себе.
– Що там! Прямо та прямо.
А сонце сміялося по калюжах (вночі був дощ), горобці цвірінькали жваво. Ввечері забіг Михайло.
– Де Катерина?
– Пішла до тітки.
– Щось не те…
Взяв адресу, а на ранок знову питав тривожно:
– Де ж Катерина?
– А що таке?
– Та нема її там, – казали, що й не приходила зовсім.
Так минув день і другий. На п’ятий повернулася.
– Де пропадала?
– У тітки була. Я ж казала.
– Чудно. А Михайло ходив туди. Там сказали, що тебе не було.
– Він шукав? – помовчала. – Я казала, щоб нікого не пускали до мене. Що це ви, билися знову?
– Та він таке каже, що й купи не держиться, вже й бити не допомагає…
Увійшов Михайло:
– От нарешті спіймав вас.
– Погано ловили.
Сказала йому в своїй кімнаті:
– Спізнився ти.
Сказала, що невдала була операція.
– І нащо робила ти?
– Не знаєш. Ну й пояснювати не хочу.
Тихо стало. Далеко загуло на заводі, і чутно було, як, прорізаючи весняну тишу, відходив дачний робочий поїзд.
– Іди, Миша!
Мовчки держав руку.
Умовились, якщо все буде гаразд, то побачаться завтра…
А вечір весняний швидко падав.
На завтра вона не прийшла на умовлене місце. Довго чекав Михайло біля бетонного паркана… Сумно брів день. Пішов у читальню, повернувся додому. Почував щось непевне. Поспішав. Відчинила Галина.
– Де Катя?
Мовчить. Пішла в хату. Ні слова.
– Що з Катериною?
– Погано.
Як увійшов, ворухнула пальцями.
– Гадала, що не прийдеш. Сідай.
Гладив руку, а вона:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невідоме Розстріляне Відродження», після закриття браузера.
