Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

раніше. А саме, стати на шлях приватного підприємництва, яке, за його задумом, мало відрізнятися від звичайного тим, що вирішив оприлюднювати перед польською громадськістю баланс прибутків і витрат, а також зрікався на користь громадськості будь-яких дивідендів. 1866 р. у Кракові було створено «Видавництво творiв дешевих і корисних» [Wydawnictwо dzieł tanich i pożytecznych] (далі «Видавництво»).

Із прийняттям «Закону про товариства» ініціатор «Видавництва» вирішив перетворити його на громадську організацію, про що було заявлено у пресі. У публікації від 6 червня 1868 р. вона представила відповідне звернення до громадськості. Новостворену організацію іменовано «Towarzystwo Przyjacіół Oświaty» (Товариство Друзів Освіти — далі ТДО) з додатком «w Krakowie».

Головне завдання товариства — «будувати дім майбутності, починаючи від наріжного кута». При цьому зазначено, що «тим наріжним кутом може бути тільки освіта». Про політичну спрямованість освіти підкреслено у відозві, де чітко задекларовано — освіта повинна витворювати з людей «добрих громадян і добрих Поляків». Автори відозви відзначали і важливі політичні можливості (а звідси і завдання) освіти; зокрема вказано, що освіта є тим засобом, який допоможе згуртувати найкращі сили і стане тим чинником, який з’єднає освічену верству з неосвіченою і перетворить поляків в єдиний народ.

Одночасно із краківським у тому ж 1868 р. у Львові виникло ще одне польське освітнє товариство під назвою «Stowarzyszenie Przyjacіół Oświaty Ludowej» (Товариство Друзів Освіти Народу — ТДОН). Очевидно, попередні приготування щодо створення львівської інституції велися паралельно з аналогічними діями краківських діячів. Статут львівського товариства датований 28 квітня 1868 р. За історіографічними даними, саме товариство виникло у червні.

Згідно зі Статутом метою ТДОН визначено — «поширення освіти між сільським і міським людом, і тим самим піднесення його добробуту». Засоби для досягнення поставленої мети поділено на 3 групи: 1. поширення популярних праць через створення книгозбірень, читалень для народу, особливо при народних школах, розпродаж книг членами товариства і кольпортерами; 2. підтримка видання таких праць, а коли стане можливим, налагодити власне видавництво, також преміювання заслужених осiб; 3. матеріальна підтримка зразкових учителів народних шкіл, як на це дозволять фонди. Статут оголошував, що садибою товариства і центральної управи є м. Львів, а в повітах створюються вiдділи повітові. Однак діяльність цих організацій невдовзі згасала.

1880 р. у Львові виникло Товариство народної освіти (Towarzystwo oświaty ludowej), яке ставило за мету поширення освіти через заснування безплатних випозичалень книжок і публічних бібліотек, влаштовування у них читання вголос часописів і книжок, публічних лекцій, роздавання популярних видань учням шкіл, налагодження власного видавництва, преміювання вчителів, які відзначилися старанністю у поширенні освіти. Спершу його діяльність обмежувалася Львовом. У січні 1882 р. відбулося урочисте відкриття читальні на Жовківськім передмісті, в якій передбачалося читати безкоштовні лекції на історико-літературну тематику, відзначалися національні свята. Під кінець 1882 р. кількість членів товариства зросла до 1 тис. осіб.

2 травня 1882 р. у Львові затверджено акт фундації під назвою «Польська матиця» (Macierzpolska), метою якої було поширення народної освіти за допомогою видань у тих верствах, в яких вона буде найпотрібніша. Її діяльність зводилася до друку книжок польською та українською мовами. Першого року побачило світ сім книг загальним тиражем у 19 тис. примірників. До кінця 1900 р. перелік публікацій нараховував 70 назв. 1899 р. започатковано «Бібліотеку Мацєжіпольскей» (Biblioteka Maciezypolskiej). Тематика видань стосувалася моральних питань, історичних відомостей, господарських порад. Налагоджено вихід періодичних видань. 1885 р. видано «Календар народний». Прагнення Мацєжі охопити своєю діяльністю і поляків, і русинів викликало у галицьких українців стурбованість й критику, оскільки вбачали в цьому «польську пропаганду» і небезпеку.

У другій половині ХІХ ст. у Львові існували невеликі просвітні організації, які локалізували свою діяльність у межах міста. 1867 р. відкрилася «Академічна читальня» (Czytelnia akademicka), яка спочатку поширювала свою діяльність на студентів університету, а згодом і на всю студентську молодь. У межах читальні функціонувало близько 20 різних наукових гуртків, в яких читалися лекції, виголошувалися реферати. Читальня передплачувала 310 періодичних видань, з яких 90 наукових. Бібліотека налічувала 12 000 томів, а кількість членів до 1907 р. сягало 635 осіб.

Серед інших польських просвітніх товариств найвідомішим було «Товариство народної школи» («Towarzystwo Szkoły ludowej»), яке відіграло важливу роль в освіті дорослих і сприяло формуванню польської національної свідомості. Його метою визначено «підтримку народних шкіл з польською мовою навчання в австрійській державі». За іншим формулюванням ціллю товариства було «підтримувати народну школу в пробудженню і розвитку в польського народу, який проживає в австрійській державі, освіти, моралі, почуття національності й свідомості обов’язків і громадянських прав». Це мало здійснюватися через допомогу гмінам засновування народних шкіл, вдосконалення освіти (підвищення кваліфікації) вчителів народних шкіл і призначення їм нагород за старанне виконання своїх обов’язків, навчання сільського люду через кваліфікованих мандрівних учителів, засновування народних читалень і безплатних випозичалень книжок, підтримку періодичних видань для народу, опіку здоров’ям школярів.

Діяльність польських просвітніх організацій мала певний успіх у Західній Галичині. Однак у Східній, за свідченнями тогочасних діячів, породжувала міжнаціональну напругу. Іван Франко писав, що у цих інституціях, які діяли на українській землі, «були цілі політичні, не просвіта». Натомість українська «Просвіта» повертала галичанам і наддніпрянцям історичну пам’ять, будила національну свідомість, утверджувала гідність, тобто формувала новий тип освіченого і діяльного громадянина, патріота і соборника.

Володимир Пашук

© В. Пашук, 2016

«Руський з руським повітався…»: Взаємини українських діячів Галичини і підросійської України в ХІХ — на початку ХХ ст

У ХІХ — на початку ХХ ст. етнічні українські землі перебували під владою двох імперій — Російської, що охоплювала близько 85 % етнічної