Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

Луко?), що Аалімові Закони не кажуть правди про Час. Час наших почуттів не такий самий, як час годинників. Ми знаємо, що коли ми захоплені тим, що робимо, то Час летить дуже швидко, а коли нам нудно, то Час уповільнює свій плин. Ми знаємо, що в моменти великого збудження чи очікування, в момент дива Час може застигати.

Наші мрії — це справжні істини, як і наші фантазії та знання нашого серця. Ми знаємо, що Час — це Річка, не годинник, і що він може плисти в інший бік, і тоді світ стає більш відсталим, а не менш відсталим, а також Час може стрибати в протилежний бік, коли вмить усе змінюється. Ми знаємо, що Річка Часу може петляти, вигинатися й відносити свої води назад у вчора або ж вперед у післязавтра.

Є місця на світі, де ніщо ніколи не відбувається, і Час застигає. Серед нас є й такі, що залишаються сімнадцятирічними впродовж усього свого життя, вони ніколи не старіють. А є такі, що стають жалюгідними старими шістдесятирічними чи сімдесятирічними бідолахами зі свого дня народження.

Ми знаємо, що закохані часу не помічають, а також знаємо, що Час може повторюватися і можна в одному дні застрягти на все життя.

Ми знаємо, що Час — це не тільки Він Сам, але також один із аспектів Руху й Простору. Уяви собі, що два хлопці, скажімо, ти і твій недруг Щуроїд, обоє носите годинники, що йдуть синхронно, й обидва не відстають і не поспішають. Тепер уяви, що той лінивий Щуроїд сидить на тому самому місці, скажімо, упродовж ста років, а от ти ніколи не відпочиваєш, завжди бігаєш — до школи, назад, знову і знову, і так упродовж ста років. Укінці століття ваші годинники далі йтимуть ідеально — не поспішатимуть і не відставатимуть, але твій годинник порівняно з його годинником відставатиме на шість чи сім секунд.

Серед нас є такі, що вчаться жити лишень нинішнім днем. Для таких людей Минуле зникає, а Майбутнє втрачає смисл. Є тільки Теперішнє, а це означає, що два Ааліми — понад норму. Серед нас є також такі, що потрапили в пастку днів, що минули, в пастку пам’яті про втрачену любов або ж про будинок дитинства, або ж у пастку пам’яті про якийсь страшний злочин. Дехто з людей живе лишень заради кращого майбутнього; для таких минуле перестає існувати.

Я розповідаю людям правду про Час, кажу, що Аалімові годинники брешуть. Тож, природно, Ааліми — мої смертельні вороги, і це дуже добре, бо само собою зрозуміло, що їхнім смертельним ворогом є я».

Перетворювачка Ґйара-Джинн уже не мчала галопом, перейшла на крок, потім цілком зупинилася й почала змінюватися. Велетенський восьминогий кінь зробився меншим, шерстяний покров зник, його замінила гладка блискуча поверхня; запах коня вивітрився, а ніздрі Луки наповнилися дещо менш приємним запахом свинарника. Нарешті вісім ніг стали чотирма, тож Лука, Ведмідь і Собака зісковзнули зі своїх мотузок і гепнулися тепер уже з невеликої висоти, правда, на кам’янисту поверхню. Єдине можливе впродовж життя перетворення Ґйари-Джинн на Короля Коней закінчилося, й вона знову стала олов’яною свинею. Проте Лука не звертав уваги на таку суттєву переміну, бо в цю мить він з відкритим ротом уп’ялився в те, що так прагнув побачити. Він стояв біля підніжжя широкого масиву Гори Знань, а за кілька футів від підніжжя Гори у блідо-срібних променях Світанку Дня, який ніколи не ставав ранком, розкинулося Озеро Знань з кришталево чистою водою. Прохолодні тіні лягали на воду й ніжно голубили-погладжували її поверхню. Це була якась душевно-примарна картина, вона водночас непокоїла і була занепокоєною, а в повітрі ледь вчувалася музика — мелодійний кришталевий передзвін — леґендарна Музика Сфер, що звучала під час зародження Світу. Розповіді про Озеро та його мешканців, які Лука часто чув від Шаха-Казна-Що і знав їх напам’ять, спочатку були вражаюче точними. Під водною гладдю можна було побачити табуни маленьких риб-розумників, яскраво забарвлених вискочок і дещо сумніших глибоководних проноз. Над самою гладінню озера літали птахи-мисливці, великі з пеліканячими носами вченюги й лисі, бородаті, довгоносі гуру. В товщі води виднілися водорості з довгими вусиками, що росли на самому дні озера й називалися розсудливістю; Лука також упізнав невеликі групи островів Теоріїв з їхньою дикою, неймовірною рослинністю, густими хащами й вежами Філософіслів із слонової кістки, а ще з голими Фактами. Вдалині ж виднівся такий омріяний Лукою Потік Слів, це диво з див, величний водоспад, що обрушувався з вершин хмар і пов’язував Світ Чарів із Місяцем, де було Море Оповідок.

Вони обхитрували всіх мисливців і прибули до сумно відомого Південного Фасаду Знань без великих проблем, але тут над Лукою нависла значно складніша перешкода, ніж він собі уявляв, — Гора із суцільної скелі — рапата стіна чорного каменю, на якій не могла втриматися жодна рослина. «Якщо там не змогла прорости найменша травинка, то як мені туди видертися, — розмірковував занепокоєний Лука. — Що це за гора?»

І він знав відповідь. Це була Чарівна Гора, і вона вміла себе захистити.

— Знання — це і втіха, і мінне поле, це визволення й пастка, — казав, бувало, Рашид. — Дорога до Знань весь час міняється й переміщується так само, як міняється і переміщується життя. Одного дня вона відкрита й доступна для всіх, а наступного вона вже перекрита й під охороною. Дехто з людей сходить на неї легко, ніби на порослий