Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

У серпні 1929 року Вільгельм та Енні Райх здійснили паломництво до Росії. То був рік падіння Волл-стрит, яке мало б виставити на показ крихкість капіталістичної ідеології. У Європі вирувало масове безробіття (між 1928 та 1932 роками, після п’яти років відносного процвітання, рейтинг безробіття в Австрії збільшився удвічі). Та Росія, яку відвідав Райх, була утопічним плодом його уяви, який, вочевидь, мав імунітет до труднощів та проблем, з якими він боровся вдома. Перше, що зробив Райх, коли перетнув кордон Радянського Союзу, розпочинаючи свій двомісячний візит, то це палко обійняв прикордонника Червоної армії, якого, вважав Райх, поставили там, аби він привітав його з прибуттям: «Він лише глянув на мене з диким подивом та без краплі розуміння в очах». Згодом Райх написав про те тепло, яке не повернулося до нього взаємністю його товариша: «Був у моєму житті тривалий період, коли от саме так зі мною і поводилися. Щось дуже щиро пропагували, і я сприймав це серйозно. Потім знову і знову до мене доходило, що я поставився до цього серйозніше, аніж сам пропагандист»{186}.

Того року Сталін, страждаючи від манії величі, запустив свої п’ятирічки, що передбачали програму пришвидшеної індустріалізації й примусової колективізації фермерських господарств (партія очікувала, що результатом такої технологічної потуги буде нечуваний 330 %-й ріст промислового виробництва і 50 %-й ріст сільськогосподарського сектора){187}. Райх їхав прямісінько до Москви і тоді, на догоду радянській пропаганді, як і багатьох інших тодішніх гостей Росії, котрі приїхали з-за кордону, його могли вразити численні вивіски, що прославляли успіхи таких-от політично-управлінських рішень партії. Насправді фермери випалювали пшеничні поля й вирізали худобу, протестуючи проти відбирання в них землі, у столиці впроваджувалася система харчування за талонами й більше ніж мільйон селян-опозиціонерів заарештовано й депортовано на примусові роботи в табори праці.

Райхи сподівалися на власні очі побачити, чим відрізняється від їхнього суспільство, в якому сексуальна лібералізація прописана в законах країни, які подружжя розглядало як відмінну модель для наслідування в їх кампанії за запровадження подібних змін в Австрії (Райхова пересувна клініка створювалася за подобою радянських пересувних екіпажів-відділень контролю за народжуваністю). Після Жовтневої революції 1917 року Олександра Коллонтай, непохитна феміністка та перший Народний комісар з питань соціального благоустрою, поспіхом взялася за видання емансипативних указів, які передбачали секуляризацію шлюбу, полегшували процеси розлучення та аборту і декриміналізували гомосексуальність. Така прогресивність політичних поглядів жевріла вогником надії для усіляких секс-реформаторів, як, наприклад, Райх, які на домашніх фронтах боролися проти сексуальних репресій та заборон, намагаючись повалити інститут стандартизованих сімей, які, як багато з них мислили, і ставали місцем їх увіковічнення. Адвокат «вільної любові» та соціальної емансипації жінок, Коллонтай славилася тим, що відстоювала позицію, згідно з якою в постреволюційному суспільстві секс має бути легкодоступним і потреба в ньому має задовольнятися так само просто, як і людська спрага за допомогою склянки води. Вона породила епоху ліг вільної любові й нудистських маршів у Росії; навіть проводилася кампанія, що для сексуальної зручності мас закликала до будівництва спеціальних кабінок, прибудованих до громадських туалетів{188}. Коллонтай займала важливу урядову посаду й була близькою подругою Леніна, тож її аргументи мали вагу і геть не сприймалися як щось із розряду крайнього лунатизму. Однак Райх наївно прийняв запропоновану Коллонтай вільнолюбну версію комунізму як ортодоксію.

1921 року Ленін зробив заувагу лідерці німецьких комуністів Кларі Цеткін, що «комунізм не призведе до аскетизму, а принесе зі собою насиченість та радість, і саме сексуально вдоволені люди допоможуть досягнути цього». Однак Ленін не бажав закладати вільну сексуальність як наріжний камінь нового суспільства, як, на думку Коллонтай, це мало би бути. Ленін помер 1924-го, і всі елементи його із Цеткін епістолярного жанру опублікували, й відтак стало відомо, що, насправді, позиція, яку він займав стосовно питань сексуальних, була радше консервативною, аніж ліберальною. Ленін застерігав, що молодь могла підпасти під згубний вплив дивакуватих фрейдівців, що лиш шукали виправдання своїй «гіперсексуальності»:

«Хоч особисто я претендую хіба що на роль похмурого аскета, так зване “нове сексуальне життя” молоді (а подекуди й старих) почасти здається мені суто буржуазним, таким собі розширенням буржуазних борделів. А це взагалі не має нічого спільного із вільною любов’ю — такою, яку ми, комуністи, розуміємо. Ви, певне, знаєте про відому теорію того, що в комуністичному суспільстві вдоволення сексуальних бажань, любовних утіх буде таким самим простим й звичайним явищем, як випити склянку води. Ця от теорія склянки води звела нашу молодь з розуму, дуже звела. Для багатьох хлопчаків та дівчат вона стала фатальною… Звичайно, спрагу треба втамовувати. Але хіба ж нормальна людина за нормальних обставин лягає в стічну канаву й п’є з калюжі чи то зі склянки, вінця якої заплямовані губами інших?.. Революція вимагає концентрації, нарощення сил… Розбещеність у сексуальному житті — це прояв буржуазії, [вона] є феноменом занепаду».

Річ у тім, що 1921 року, коли він писав ці слова до Клари Цеткін, Ленін (чоловік, про якого ходили чутки, що він імпотент чи ж просто сексом не надто цікавиться) уже встиг посваритися із Коллонтай, бо надто сильно йому допекло те, яку роль та відіграла у заснуванні Робітничої опозиції — організації, яка займалася викоріненням репресивної бюрократії з лав уряду{189}. Робітничу опозицію заборонили на з’їзді комуністичної партії 1922 року, Коллонтай звільнили з керівного апарату партії й відправили на дипломатичну службу; у той час, коли Райх гостював у Росії, Сталін уже знайшов для неї ефективний застосунок у Норвегії, де вона служила першою в історії жінкою-послом. 1929 року Сталін розпустив