Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Через брак багатого Американського спонсора Райх фінансував організацію зі своєї кишені — грошима, які заробляв, аналізуючи американців{181}. Ференці, який вважав Райха «особливим» та «обдарованим» і частенько їздив до Сполучених Штатів, де читав лекції, принагідно скеровував до нього декого із своїх багатеньких учнів: Вальтера Бріля, Ральфа Кауфмана, Джона Мюррея та Сперджена О. Інґліша — усі приїхали до Райха на аналіз, й кожен, порівняно з австрійцями, які платили 1 $ (якщо взагалі платили), викладали за годину аналізу від 5 $ до 15 $, а то й більше (Інґліша застерігали, що Райх заразить його радикальністю своїх поглядів і що, повернувшись додому, він втратить усі джерела заробітку через це, але Гелен Дойч, дещо прибрехавши, запевнила, що вся ця політика була для Райха «позакласним» заняттям){182}.

У володінні Райха також був маленький перевізний вагончик, який на вихідні «розкладався» у портативну клініку. Таким чином, мандрівний аналітик ніс своє лібералізаційне послання в маси, вештаючись від дверей до дверей, розповсюджуючи брошури про сексуальну освіту та контрацептиви. Тих, хто збирався на сільських площах та в місцевих парках послухати його лекції про «сексуальну пригніченість мас під гнітом капіталізму», він закликав скинути з себе усі пута сексуальних заборон та обмежень. Із своєї імпровізованої трибуни Райх відстоював доцільність ведення «політики, що прихильна до простих людей», розповідаючи про загрози здоров’ю, які несла за собою сексуальна абстиненція, про важливість дошлюбного сексу й згубний вплив інституту сім’ї на людину. Його емфатична жестикуляція, карі очі-жала та багряне обличчя (наслідок псоріазу) сповнювали Райхові промови палкою пристрастю.

Як на ті часи, Райхова «організація» була, мабуть, найрадикальнішою та політично найзаангажованішою психоаналітичною конторою. Райх покинув свою посаду кабінетного лікаря, аби дістатися до «лікарняного ліжка суспільства, яке стояло на вулицях, у нетрях, поміж безробітних та уражених бідністю». Це було по-новітньому, казав Райх, «атакувати невроз профілактикою, а не лікуванням», намагаючись зупинити те, що спричиняло хворобу, а не лікувати самих хворих{183}. Психоаналітики сходилися на думці, що симптоми неврозу — це оптичні сигнали, які подає ще частково здоровий організм, але от Райх вважав, що невроз — то відросток уже хворого індивіда. Його виступи, в яких сексуальне просвітництво переплелося з навіюванням його політичних ідей, разом з іншими послугами, які надавала його пересувна клініка, кидали ще один свідомий виклик політично могутній Австрійській католицькій церкві. У результаті Райх та його загін часто призупиняли свої виступи, бо треба було втікати від поліції.

Давня подруга Райха Лія Лазкі стала його найближчою соратницею. Пройшовши біди й страждання нерозділеного кохання до неї ще у часи студентства, Райх усе ж закрутив із Лазкі роман, який не надто й приховував від дружини, — з Лазкі, яка розійшлася із Сваровскі й тепер працювала вчителькою Єви Райх у місцевій школі Монтессорі. Її обов’язки у пересувній клініці зводилися до просвіти дітей щодо справ сексуальних: вона співатиме їм пісень, слова до яких написав сам Райх, плекаючи щиру надію, що його музичні творіння стануть популярними в народі мотивами, як щось на кшталт хіта Марлен Дітріх із фільму Йозефа фон Штенберґа «Голубий ангел» (1930) — «Falling in Love Again».

Гінеколог Райхової команди консультував пацієнтів щодо профілактики сексуального здоров’я, в індивідуальному порядку підбирав та встановлював засоби контрацепції наодинці з пацієнтом у вагончику. Також людина, що займала цю посаду, організовувала для пацієнток незаконні, але медично-безпечні аборти, що евфемістично звалися «лікувальними» абортами. Як і багато його колег, Райх вірив у євгеніку, чи то «покращення сексом». «Тодішня євгеніка націлювалась на підняття рівня фізичного та морального добробуту людей, — Шарлотта Вульф, психолог та секс-реформатор, писала уже після того, як нацисти споганили її образ. — Жоден учений чи лікар, які практикували її в цьому руслі, й не підозрювали, що одного дня її використовуватимуть як отруту, котра зруйнує цілу націю». Більшість жінок, що були, як байдуже писав Райх, об’єктами роботи, схвалювали, що він порушив те, що вважав застарілим законом (у Радянському Союзі аборт був дозволений законом): «Фригідні, знесилені турботами, приховано садистичні чи надмірно мазохістичні… латентні шизофренічки чи то потенційні жертви депресій… Таким жінкам потрібно забороняти народжувати дітей!»{184}.

Коли на початку 1970-х Лазкі давала інтерв’ю британському письменникові та театральному критикові Кеннету Тайнену, вона змалювала таку картину успішності їхнього орієнтованого на агітацію підприємства, яка добряче відрізнялася від того, що розказував Райх: «Ми зупинялися в якомусь із робітничих районів міста, роздавали листівки й виголошували промови, розповідаючи та пояснюючи людям, що таке контроль народжуваності: у католицькій країні це була заборонена тема. Але значної публічної уваги ми не привернули, хіба що у найбільш консервативних друкованих виданнях, які лише висміювали наші намагання. Віллі витрачав практично все, що заробляв, на ці брошурки та організацію публічних зустрічей. Він міг спуститися до підвалу кав’ярні і вести мову із приблизно сотнею людей про потреби поєднання ідей Фрейда та Маркса. А потім газета «Правда» напише: «Масові збори мешканців Відня із доктором Вільгельмом Райхом». Попри таку невтішну кількість присутніх, яку значно перебільшувала радянська машина пропаганди, «Райх любив цю справу, — згадувала Лазкі, — то був його хліб насущний»{185}.

Райх так сподівався змінити суспільство, звільнивши робочий клас від їхніх сексуальних ідефіксів, що сказав 1951 року Куртові Айзлеру: усі ці вилазки з його активістами були одним із найглибших та найзмістовніших досвідів, які той отримав як лікар. «Я ніколи не забуду привітних, схвильованих облич, сяючих очей, тієї напруги, того контакту. Немає жодних сумнівів, докторе Айзлер, це питання ще вийде на належний йому рівень, де б це не було. Воно вб’є будь-якого диктатора. Немає жодних сумнівів щодо соціальної сили, що криється в ньому. Це сила майбутнього. Це сексуальна революція». Не один Райх мислив, що якби люди викинули за борт життя свої сексуальні обмеження, усі інші авторитарні репресії випарувалися б разом з ними;