Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

– Не пручайся, Яринко! Усе одно ти моя! – намагаючись її скрутити, говорив Аяз і, сердячись через такий опір, рвонув сорочку на її грудях. Тканина різко затріщала, і Ярина скрикнула від цього звуку. А охоплений пристрастю Аяз стягнув із неї залишки сорочки, повалив на спину, підминаючи під себе і заломлюючи руки. Він навіть завмер, милуючись нею – дівчина переривчасто дихала, її уста були ледь розкриті, а невеликі, гарної форми груди здіймалися у такт кожному подиху. Яка вона зваблива! Її точені плечі, тонка талія і плаский живіт зводили його з розуму. Аяз торкнувся її щоки поцілунком, ніжно ковзнув губами уздовж шиї, пройшовся ними по плечах, досяг грудей. «Немов бутон троянди!» – у захваті прошепотів він, ковзнув долонями уздовж її рук, погладив плечі, груди, торкнувся талії і почав шукати зав’язки від її шаровар. Тоді Ярина щосили вдарила його коліном у пах і тут же вивільнилася. Вона швидко відповзла від Аяза, який скорчився від болю, соромливо закриваючись руками.

Віддихавшись, Аяз оскаженів, очі його загорілися люттю. На жаль, Яринка не знала, що коли Аяза охоплює гнів, то від нього розумніше тікати світ за очі, бо в таких випадках він не відає жалю. Їй було страшно, і вона відвернулася, щоб не видати свого страху, тому й не побачила, що Аяз схопив нагайку.

Від першого удару Ярина здригнулася, заплющила очі й закусила зубами руку, щоб не закричати. «Я не закричу! Ні! Не діждеться він!» – думала дівчина, щосили стримуючи себе при кожному ударі. А Аяза ще більше розлютило те, що Ярина мовчки терпить побої. Він чекав, що дівчина злякається, почне просити пощади, але вона мовчала, тільки здригалася всім тілом від кожного удару. Вкрай оскаженівши, Аяз ударив сильніше і здригнувся від її крику – нагайка розсікла шкіру, на якій з’явилася довга червона смуга, що засочилася крапельками крові.

Аяз кинув нагайку, метнувся до Ярини, зазирнув їй в обличчя – у її очах блищали сльози, але вона швидко їх витирала, а її плечі здригалися від стримуваних ридань. Аяз подивився на справу своїх рук – на спині Ярини проступали червоні смуги, а з рани вже тонкими струмками текла кров. Він схаменувся, але було запізно.

– Ярино, – покликав Аяз, кладучи руку на її голе плече.

– Не торкайся до мене! – з ненавистю промовила Ярина, відсторонюючись.

– Яринко!

– Ось правду кажуть, що ви, татари, звірі – ніколи жоден чоловік мене не вдарив. Навіть Данило, коли я тебе випустила!

– Ярино, я думав, що… – почав виправдовуватися Аяз.

– Що раз купив мене, то можеш робити зі мною все, що забажаєш? Так? Поманиш ласкою, відходиш батогом, і я одразу твоєю буду! Та хто ти такий, щоб так поводитися зі мною і принижувати?! – прокричала Яринка і, вже не стримуючись, заридала, сховавши обличчя в долоні.

Аязові стало її нестерпно шкода. «Ярино», – прошепотів він, спробував обняти її, але дівчина люто відштовхнула його.

– Не смій більше торкатися мене! І не підходь! – кричала Ярина.

– Але у тебе кров тече, її треба…

– Нічого мені від тебе не треба! Я сама про себе подбаю! Іди геть! – прокричала Ярина, кинулася на свою постіль і, сховавши обличчя в подушку, гірко заплакала.

Аязові не залишалося нічого іншого, як піти. Вийшовши, він наказав служниці подбати про дівчину.

А Яринка, залишившись сама, заридала ще сильніше. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому милий і шанобливий Аяз, який позбавив її приниження бути проданою публічно, обдурив її, а потім спробував узяти силою та ще й відлупцював за непокірність. «За що він так зі мною? Що я йому зробила?» – думала Ярина, чмихаючи носом. З’явилася служниця і мовчки промила їй рану. Дівчина раз у раз поглядала на жінку, але на її обличчі не відбивалося жодних емоцій, і було незрозуміло, чи співчуває вона їй, чи засуджує. «Навіть якби я і розуміла її мову, то все одно марно чекати розради – вона лише рабиня. Господи! Тепер я теж рабиня! Він із самого початку дурив мене!» – зрозуміла Ярина. І її душу охопила несамовита лють.

Аяз, усе ще злий, сидів у своєму наметі й обдумував цей випадок. Раніше жодна рабиня не сміла сказати йому «ні», і він уперше зіткнувся з такою норовливою рабинею, як Ярина. Його дратувала ця обставина, а ще почала мучити тривога – чи не занедужає вона від побоїв? Досадуючи на все на світі, у тому числі й на себе, Аяз пішов до неї.

У наметі тьмяно горів масляний світильник, і Аяз побачив, що дівчина вже спить. Мурза безшумно опустився на коліна і схилився над нею. Ярина лежала на животі, оголена до пояса, бо її рану залишили відкритою, змастивши цілющою маззю. Навіть у слабкому світлі було чітко видно багряно-фіолетові смуги. Аязові схотілося пригорнути її до себе, пожаліти, але він стримався, щоб не розбудити.

«Урешті-решт, вона просто норовиста рабиня, із якою нічого церемонитися. Але тоді чому ж мені її так шкода? Чому соромно, що я так жорстоко з нею обійшовся? Хоча що тут особливого – хіба я їй не господар?! А чи господар?» – думав Аяз. І несподівано усвідомив, що не Ярина його рабиня, а саме він її невільник, тому що кохає її і віднині не зможе поводитися з нею грубо або жорстоко. «Треба придумати, як із нею помиритися. Але вона така горда, що це буде непросто! Нічого, я неодмінно придумаю, як зламати її гордість!» – думав Аяз, із любов’ю дивлячись на свою рабиню, а потім обережно торкнувся її щоки поцілунком і навшпиньках вийшов.

Наступного ранку Аяз прийшов до Ярини. Ледь побачивши свого хазяїна, дівчина одразу гордовито стулила губи і відвернулася. Аяз зітхнув, немов збираючись з духом, і присів поруч із нею, але Ярина і тут примудрилася повернутися до нього спиною.

– Ярино, пробач мені мою нестриманість і жорстокість! Я присягаюся, що більше ніколи не посмію грубо поводитися з тобою! – промовив Аяз, хоча такі слова далися йому нелегко – він був гордий не менше, ніж його рабиня. Але Ярина лише люто зиркнула очима і промовчала. Аяз спробував узяти її за руку, але вона стиснула долоню в кулак.

– Ярино, не будь такою жорстокою! – попросив Аяз, ніжно накриваючи її кулачок своєю долонею. – Я дуже гірко розкаююсь у скоєному!

– Ні! – вигукнула Ярина, люто дивлячись на нього. – Ніколи тобі цього не забуду! Ніколи не пробачу! І не смій до мене торкатися! Ти негідник!

Аяз знову