Читати книгу - "Син сонця"

Дурьйодгана рішуче звівся зі свого місця:

— Я не збираюсь, — заявив, — залишатися там, де ображають мого друга! Ходімо, Вайкартано!

— Це проти пристойности, друже, — тихо озвався Карна.

— До демонів пристойність! Ходімо!

Дурьйодгана подав Карні руку і вивів його з залі, не глянувши на ошелешеного таким нахабством Бгішму.

— У тебе відкрилась рана, — сказав князь Гастінапуру зі справжнім співчуттям у голосі, - провести тебе до твоїх покоїв?

— Ні, - сказав Карна глухо, — я поїду додому… На вулицю колісничних. Мене нудить від палацового повітря, а ненька Радга перев'яже мені бік і напече коржиків… Пробач, друже…

— Гаразд, — зітхнув Дурьйодгана, — але завтра я скликаю свою раду. Без отих старих коршаків, що люблять ятрити свіжу рану. Прийдеш?

Карна кивнув і усміхнувся самими вустами. В очах його застигла туга.

Дурьйодгана запросив на нараду Дугшасану з Шакуні, а також Вікарну, якому став довіряти більше, ніж іншим своїм братам. Карна прибув із спізненням, дуже блідий, але бадьорий та веселий.

— Які важливі справи будуть обговорюватися? — поцікавився він.

— Як змусити забути про свою ганьбу, — мовив Дурьйодгана, — ти правий, Карно, небіжчику не потрібні ні слава, ні почесті. І тому я не тільки роздумав помирати, а й хочу зробити щось таке, що піднесло б мій авторитет в очах підданців.

— Народ любить видовища, — всміхнувся Карна, — та пишні обряди. Наприклад — обряд Раджасуя-яг'ї… Це і видовище для простолюду, і нагадування нам, аріям, звідки ми родом…

— Я вже думав над цим, — мовив Дурьйодгана, — але наш родинний жрець сказав, що я не маю на це права, доки живий батько. Адже це він вважається Великим Князем, хоча давно не приймає участи у державних справах.

— Але можна провести обряд Вайшнави, — сказав Карна, — це частина Раджасуї, і то найважливіша. її виконує старший син, зорюючи на честь Богів Аріяни пруг землі золотим ралом. Зроби це, Дурьйодгано, і може вітер з півночі очистить твою душу!

— Аріяна…, - сказав Дурьйодгана задумливо, — тобі не здається, Карно, що її нема і не було ніколи? Що все це — лише оповіді брагманів, аби ми не змішалися з переможеними та на збилися з пуття?

— Ні! — мовив Карна піднесено, — вона існує, Дурьйодгано! Мені сниться білий холодний пух і застиглі ріки… І люди, схожі на нас… І світлоликі Боги… І батько…

— Ти що, дізнався, хто є твоїм батьком, Карно? — спитав Дугшасана з цікавістю, — ти можеш це нам сказати? Чи це таємниця?

— Батько мій — Сур'я Світлоликий! — відповів Карна серйозно, — а життя мені дав сонячний промінь! Недарма я кожного ранку молюся до Сонця!

— Всі ми, арії — діти Сонця, — озвався Вікарна, котрий теж був сонцепоклонником.

— Я думав, ти справді щось узнав, — розчаровано мовив Дугшасана. Карна засміявся. Він і не думав, що йому повірять.

Дурьйодгана пристав на пораду Карну і з блиском впорядив Вайшнаву. Він роздав безліч дарунків брагманам, винагородив воїнів та вайшьїв, шудрам дістались безкоштовні обіди І навіть чандалам — милостиня. Влещені таким чином

гастінапурці перестали згадувати про ганьбу свого князя, і Дурьйодгана заспокоївся.

Та все ж таки спогади про пишну Раджасую в Індрапрастзі не давали спокою заздрісному сину Дгрітараштри. Як і те, що Пандави живі та здорові і може насміхаються над ним. Дурьйодгана змусив Карну присягнути, що той таки вийде на двобій з Арджуною, коли у Пандавів закінчиться строк вигнання. І Карна, аби заспокоїти друга, дав найстрашнішу з обітниць, невиконання якої грозило занечищенням. Нині він мав знищити супротивника, або полягти самому.

Розв'язка давньої ворожнечі наближалася повільно але неухильно.

Кінець п’ятої частини

Вічно мусимо про друга пам’ятать в душі своїй

Безсоромний віроламець є ганебний і гидкий.

Навіть цар мене не змусить до підступних, хитрих дій

Гірш за все — хистка людина, зло в людині є хисткій.

Руставелі

Не довіряйте тим, хто розводиться про свою справедливість,

Воістину — їхнім душам бракує не тільки меду…

А коли вони кажуть — «я справедливий», це звучить як

«я мстивий»

Ф. Ніцше.

Спливав час, підростали сини Карни. Юнаки вчились військовому мистецтву і мали в тому чималі успіхи. Ненька Радга стала зовсім сивою, а Адгіратга — стареньким дідусем.

Карна ж і досі мав вигляд молодої людини. Він домислював, що завдяки половині нелюдської крові, старіє повільніше. Як Бгішма, котрого всі звали сином Богині Ґанґи, або Дрона, про якого говорили, що його матір'ю була апсара.[36]

Тринадцять літ минуло з того часу, коли Пандави вирушили у вигнання. За умовами другої гри, вони мали прожити останній рік під чужим ім'ям так, щоб їх не могли