Читати книгу - "Синi етюди"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
II
Було тихо i темно. Раптом повiяв вiтер.
I закрутило, зашумiло в деревах.
Був грiм - то прийшла лiтня пахуча громовиця.
Зiрвало її, i помчалась вона на темну просторiнь.
…А потiм зашумiв дощ.
Вона шукала свiтло -
- шукала, найшла, полетiла.
Влетiла.
Було чудове блискуче свiтло i тихо, без дощу.
То була кiмната.
Сiла на шафi - спокiйно, сухо, тепло.
Але хвилювалась.
Її хвилювало звичайне свiтло - електрика.
Тодi вона зiрвалась i знову полетiла.
I от - чотири оксамитових стiни.
Ясно: вдарилась в оксамитову стiну i впала в фарфорову чашу.
Назад!
Назад!
I - в клавiшi!
Пронiсся мелодiйний звук.
А що вона?
…Ще раз у стелю розписану, а там в знемозi впала.
Сидiла. Важко дихала.
А її нiжки обгортав килим - то схiдний оксамитовий килим iз Турцiї.
Певно, кiмната була незвичайна - то була кiмната в моїй уявi.
…А за вiкном носився вiтер, скиглили дерева, тривожно кричали гудки.
Тiльки нiч смiялась тихо, темно i лукаво. ..Так! Вона шукала вiкна - вилетiти у вiкно, у дощ, у нiч.
Але вiкна не було.
А потiм ще довго носилась по кiмнатi. Знову падала в фарфорову чашу й билась у розписну стелю.
Була в розпуцi - її надто тривожило звичайне свiтло - електрика.
…Тодi в дощ заскиглили дерева, потiм у дощ засмiялись дерева.
Чи чула вона, як смiялись дерева?
Нiчого не чула вона.
Нiчого!
Нарештi -
- вдарилась вона в срiбну жирандолю i впала на оксамитовий турецький килим. зiдхаючи востаннє (вона розбилась на смерть), хилила голiвку вiд свiтла й шукала очима -
- вiкно.
Вiкна не було. I вона вмерла.
…А за вiкном стояла нiч i тихо, темно i лукаво усмiхалась.
За десять хвилин свiтало.
За годину я увiйшов у кiмнату.
Вже ночi не було.
Пройшла громовиця, пройшов дощ.
Пiдводилось сонце.
Пахло сонцем, пахло життям.
Я зiдхав глибоко й високо пiдвiв голову.
…Потiм узяв її за крильця, зневажливо подивився на крильця й кинув її в помийну яму, де рились бродячi мiськi пси.
То була ластiвка.
ПУДЕЛЬ
I
Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв'яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузкової маси.
На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеї. Потiм i вiн одiйшов убiк.- Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.
На двадцять крокiв уперед iшли - мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з "Не ридай") i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя - невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент - органiзатор вечора.
Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi "Зелений Гай", сьогоднi, "на користь". Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.
Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.
Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. I коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.
Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. I говорив - потiм - про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. I знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.
Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.
- Добре!
I сказав прозу: одкомандирує в райком, а вiдтiля Григорiй поїде далi, на сельроботу, на село.
Пiдхопив:
- На село?
Григорiй довго путався в незв'язних фразах i нарештi рiшив, що йому все-таки тут кур'єром веселiш, нiж десь "на задрипанках".
- Полювання - гарна рiч, та бачте…
Сайгор бачив.- Сонце стояло над головою. Город вiдходив по шосе, а за ним плентались яри, iподром, радiо. Сизою ртуттю коливались далi.
I в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про тi ж засiдання й згадав термiновi пакети.
- …Глядiть же, не забудьте однести.
- Не турбуйтесь,- сказав Григорiй.
Марчик - дворняжка: лiтом - лягаш, зимою - гончак, дома - сторож - зiрвав гаву й помчав за нею по тирсi. Тодi ж вiдстав пудель мадмуазель. Арйон вiд компанiї i з кошиком в зубах пiшов поруч Сайгора. I тодi ж повернула голову баришня з редвидату - не Тоня - i чогось подивилась на Сайгора й посмiхнулась тихою звичайною усмiшкою. Потiм кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня - не Тоня - поверталась i усмiхалась тихою звичайною усмiшкою.
Сайгор погладив пуделя по кучерявiй левинiй гривi й сказав:
- Гарний пес. Чудова порода для дресировки.
Григорiй, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка пiдлетiла, помахуючи хвостом, i показала зуби, вiн тут же, на шосе, примусив її служити на заднiх лапах.
- Все-таки я скажу,- промовив Григорiй,- не люблю я цих пуделiв. Так: нi те нi се. Користи мало. Ну, тягає у зубах кошика, а що з того? Подумаєш, штука!
Потiм iз любов'ю посiпав Марчика за вуха й рiшуче заявив:
- Молодчик!
Певно, Григорiй був патрiотом своєї батькiвщини.- А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.
Входили в лiс. На узлiссi рожева парасолька прикрила траву: компанiя сiла вiдпочивати. Коли пiдходили до них, iз глибини зеленi постав раптовий вiтер i з шумом помчав на шосе. Сайгор i Григорiй сiли праворуч.
- Сеньйоре,- сказала Арйон, граючи до Сагора льонними дзвониками на скронях.- Ви цiлком певнi, що наш вечiр пройде щасливо? В мене якесь передчуття. Знаєте?
Сайгор сказав, що вiн нiчого не знає, що його попрохали сказати вступне слово - i тiльки. Все ж iнше його не торкається.
- Ах, сеньйоре, як ви iндиферентнi… Тодi Сайгор пiдвiв нервово брови й подивився кудись убiк. I тодi ж мадмуазель Арйон скинулась, показуючи рядок прекрасних зубiв.
- До жорстокости, знаєте,- до жорстокости.
- О, божественна медхен,- вмiшався довгоногий-довговолосий тип,шпрехен зi?
- Ну?
Тип закинув волосся i взяв виточену руку мадмуазель Арйон.
- Я чув! це велике! слово! товариш!..- i продекламував якусь чергову банальнiсть надто театральним голосом.
Сайгор одвернувся й невимушене лiг на траву. Григорiй сидiв далi й уважно розглядав свою рушницю. Потiм розложив ладунку й переглядав набої.
Студент тихо розмовляв iз Тонею й зрiдка, тьмяно поглядаючи на неї,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.