read-books.club » Детективи » Фаворит 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаворит"

111
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фаворит" автора Дік Френсіс. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 58
Перейти на сторінку:
Надто вже дивний збіг обставин, щоб моя власність цілком невинним шляхом опинилася на шиї того, хто силоміць тягне мене до машини…

Ось він — підступний напад, якого я ждав цілий день. Сам, дурень, мало не поліз у пастку. Тепер, коли вона вже ось-ось мала захряпнутись, важко видряпатися. «Поліцейська» машина стояла біля воріт за двадцять кроків від мене, водій чатував біля дверцят і тільки чекав команди. Грізний вигляд моїх конвоїрів був навіть зловісніший проти звичаю поліцейських надиматися перед злочинцями. Один із цих бандитів, мабуть, убив Джо.

Якби я виказав хоч найменший сумнів, вони миттю схопили б мене і запхнули в авто; тільки хвіст куряви майнув би позаду, а Віктор, затинаючись, пояснював би, що він бачив. На тому й скінчилася б моя епопея. Поїхав кудись чоловік — і ніби у воду впав.

Мій замір показати Вейкфілду можливого вбивцю зірвався. З одним я ще міг би впоратись, але з трьома, та ще коли в машині сидить четвертий…

Коли Віктор спинився кроків за п'ятнадцять од мене, я непомітно спустив довжелезний ремінець жокейських окулярів і, підхопивши його рукою, стьобнув наче батогом і підсік ноги високому, а меншого повалив прийомом джіу-джитсу й метнувся до Адмірала.

Кількох секунд, поки вони прочумались, було досить. Коли бандити з перекошеними пиками кинулися за мною, я вже сидів на коні, підібрав повід і погнав галопом.

Третій злочинець біг мені навперейми од машини. Я проскочив повз нього й пустив коня на живопліт, що оточував стоянку. Кінь зробив могутній стрибок і приземлився на траві за кілька ярдів від чорної машини. Четвертий устиг відчинити дверцята й вийти. Я рвучко оглянувся.

Віктор закам'янів з широко відкритим ротом. А троє напасників бігли до воріт. Ось вони майже досягли їх. Мені ніколи було думати, є в них зброя чи нема, хоч був для них аж надто близькою й великою мішенню. I саме тоді в руці того, що хизувався моєю краваткою, щось раптом блиснуло, і я лише дивом уникнув найстрашнішого, бо він розмахнувся й кинув ніж. Я чув, як брязнуло десь об каміння за моєю спиною.

Спрямувавши Адмірала на шосе, проскочив під самим носом у ваговоза; чув тільки, як зверескнули гальма, і ми опинилися в полі по той бік дороги. Попереду був чималенький горб, і, коли я на середині схилу смикнув повіддя й озирнувся, шосе й стоянка вимальовувались перед очима, як на карті.

Напасники не гналися за мною. Вони одвели своє авто від воріт і поставили біля обочини. Всі четверо, здається, сиділи в машині.

Віктор досі стояв на місці й ошелешено чухав потилицю. Я міг собі уявити його здивування. Потім подумав, скільки часу йому потрібно, щоб розшукати Піта й розповісти.

Скінчаться перегони, люди посунуть до стоянки, й машини густою валкою потечуть з воріт. Отоді я й зможу безпечно повернутися на іподром.

Тієї миті до «вулзі» підкотив ще один чорний автомобіль, а за ним ще і ще, поки ціла низка чорних близнят не розтягнулась на дорозі. Щось моторошно знайоме нагадували вони мені.

Так, то були злочинні таксі «Марконі».

15

Водії полишили свої машини й підійшли до «вулзі». Прямокутними формами й антеною на даху він дуже нагадував поліцейський фургон. Але його спілкування з напасниками «Марконі» відкидало найменший сумнів.

Вони збилися на дорозі чорною зграєю, а я сидів на спині в Адмірала далеко в полі й стежив за ними. Здавалося, вони нікуди не поспішали, та, будучи свідком жорстокої бійки в Пламптоні із допомогою велосипедних ланцюгів, кастетів і ножів, а також пам'ятаючи сумну долю Джо, я добре уявляв собі, що мене жде, тільки-но ці звірі мене впіймають.

Я мав перевагу. Адже вони не зможуть їхати полем, а пішки Адмірала не наздоженеш. Отож я спокійнісінько чекав, поки натовп з'явиться на воротях, щоб у тисняві пробитися до іподрому.

Та дві події змінили становище.

По-перше, водії раптом повернули голови в мій бік і стали вказувати пальцями. Обернувшись праворуч, я побачив машину, що їхала схилом на чималій відстані, — виходить, там була дорога. Я побачив також великий дім з прибудовами й садом.

Троє таксі рушили й помчали мені навперейми, часто зупиняючись. Тепер мене стерегли таксисти праворуч і попереду, а ззаду — отой невідомий будинок.

Ось з'явилося ще одне таксі й рвучко зупинилося перед «вулзі». Огрядний мужчина висів з нього й пішов до живоплоту. Він простягнув руку в мій бік. Я не знав, у чому справа, коли раптом біля самих моїх ніг продзижчала куля. Звуку пострілу чути не було.

Я повернув Адмірала й поскакав геть. Ще одна куля звихрила землю поперед мене. Чи то віддаль була надто велика для стрільби з глушником на дулі, чи… Мене зросив холодний піт… Вони зумисне цілили низько, щоб підбити ноги Адміралові.

То було невеличке поле акрів на вісім-десять. Я притримав коня та роздивився нерівний живопліт на всю довжину. Його також сповивав колючий дріт. Через плече я бачив, як стрілець біг з револьвером паралельно зі мною. Ось він знову буде на відстані пострілу.

Я відвів Адмірала, поставив перед огорожею й наказав плигати. Кінь легко переметнувся, не зачепивши навіть гілочки. Ми опинилися на іншому полі, де паслася череда корів, але й воно було надто мале та відкрите з боку дороги. Об'їжджаючи його, я побачив, що хазяї на дріт не поскупилися, — цілих три ряди обмотували живопліт з обох боків. Але на всіх пасовиськах є ворота, і ми одшукали їх у протилежному кінці. Я відчинив, вивів Адмірала й знову причинив.

Нове поле було обгороджене стовпами й таким же дротом. Я вирішив поспішити; бо коли дозволю таксистам переганяти себе з поля на поле, то можу опинитися перед несподіваною перепоною, яку навіть Адмірал не подолає.

Радів, що світить сонце, — хоч можна було визначити напрямок. Оскільки рухався на схід, а кружляти далі не було сенсу, то вирішив одвести Адмірала до стайні Піта, яка була десь по дорозі.

Я прикинув, що мені доведеться зробити миль дванадцять, і щосили намагався уявити собі місцевість попереду. Приблизно знав поля, якими пробирався; трохи далі вони мають перейти в лісосмугу. Потім з'явиться невеличка долина, поки досягну вибалка й невеличкого хутора, де містилася стайня Піта. Що ж стосується дороги, то я не мав про неї жодного уявлення, отож мене будь-де могли застукати.

Пойнятий цими невеселими думками, непомітно виїхав крізь ворота на шлях і риссю перетнув його, шукаючи галявину в заростях навпроти.

1 ... 46 47 48 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаворит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаворит"