Читати книгу - "Габрієла"

розмову з агрегадо, йому кортіло довідатись про переваги і недоліки нових робітників, почути про їхнє минуле. Сертанежо розповідали про себе, історії їхні скидалися одна на одну, як дві краплі води: неродюча земля, випалена посухою, знищені посіви кукурудзи, маніоки; виснажлива мандрівка.

Агрегадо були скупі на слово. Їм доводилося дещо чути про Ільєус, там родючі землі і можна легко розбагатіти. Край майбутніх збройних сутичок і вбивств. Коли посуха не залишила ніяких надій, вони покинули все і рушили на на південь Негр Фагундес був говіркішим від інших, тому розповів кілька історій про бандитів.

Сертанежо поцікавились:

— Кажуть, тут залишилось чимало невирубаного лісу?

— Для вирубки за підрядом є. Але у власність більше не продається. Вся земля уже розподілена між господарями, — усміхнувся гребець.

— Але заробити можна, і немало, коли працювати як слід, — сказав Мелк Таварес.

— Так, ті часи, коли людина приходила з порожніми руками, але, рішуча й хоробра, вирушала в ліс, щоб силою здобути для себе плантацію, тепер закінчились. Тоді було добре… Якщо ти мав міцні груди, ти рубав ліс і, пристреливши кількох чоловік, що ставали поперек дороги, вибивався у заможні господарі…

— Мені розповідали про ті часи… — сказав негр Фагундес. — Тому я сюди і прийшов…

— А мотика тобі не до вподоби, чорнявий? — запитав Мелк.

— Ні, я не проти, сеньйоре. Але я більше звик до цієї палиці…— засміявся він, погладжуючи рушницю.

— Тут ще залишились великі ліси. Біля гір Бафоре, наприклад. Кращої землі для какао годі й шукати.

— Але тепер доводиться купувати кожний вершок лісу. Все обміряно і зареєстровано. У нашого господаря там є земля.

— Зовсім мало. Клаптик, — признався Мелк. — Наступного року, дасть бог, почнемо корчувати.

— Тепер уже місто не таке, як колись, і люди нікчемні. Ільєус стає великим, — з жалем промовив гребець.

— Тому й люди здрібніли?

— Раніше тут цінували у людей мужність. Сьогодні ж наживається лише турок-крамар та іспанець, власник крамниці. Не те, що було колись…

— Тих часів уже не вернути, — сказав Мелк. — Тепер до нас прийшов прогрес і все змінилося. Але працелюбам все ще можна влаштуватися, для них знайдеться робота.

— Тепер і стріляти на вулицях не можна, миттю заарештують.

Човен повільно плив проти течії, нічний морок щільно укутав його своєю запоною, із сельви долинали крики тварин, на деревах не вгавали папуги. Лише Клементе мовчав, решта брали активну участь в розмові, розповідали різні історії, сперечалися про Ільєус.

— Ця земля стане ще заможнішою, коли какао почнуть експортувати безпосередньо з Ільєуса.

— Звичайно.

Сертанежо не зрозуміли. Мелк Таварес їм пояснив: все какао для закордону — для Англії, Німеччини, Франції, Сполучених Штатів, Скандинавії, Аргентини — вивозиться через порт Баїйї. Величезні суми податків і митних прибутків залишаються в столиці штату, Ільєусові ж дістаються рештки, і то в кращому разі. Прохід до бухти Ільєуса вузенький і мілкуватий. Лише з величезними труднощами (а дехто вважає, що це взагалі неможливо) вдасться пристосувати його для проходження великих кораблів. І коли гігантські вантажні судна прийдуть по какао в порт Ільєус, лише тоді можна буде говорити про справжній прогрес…

— Зараз у полковників тільки й розмови про якогось Мундіньйо Фалкана. Є чутки, що він може виклопотати дозвіл… що він дуже ділова людина.

— А ти все думаєш про дівчину? — запитав Фагундес у Клементе.

— Вона не попрощалася зі мною… Навіть не глянула…

— Закрутила вона тобі голову. Ти сам на себе перестав бути схожим.

— Наче ми й знайомими не були… Хоч би сказала «до побачення».

— Жінки всі такі. Не варто через них переживати.

— Він, звичайно, людина заповзятлива. Але хіба йому під силу розв'язати це питання, коли навіть сам кум Раміро нічого не досяг? — Мелк говорив про Мундіньйо Фалкана.

Клементе гладив гармошку, що лежала на дні човна, йому чувся голос Габрієли, її пісні. Він озирнувся, немовби розшукуючи її: сельва облямовувала річку, дерева і переплутані ліани, моторошні крики звірів, пугукання сичів; щедра зелень, що здавалась чорною, — тут все було не так, як в сірій і голій каатинзі. Один з гребців показав пальцем на хащі.

— Тут була перестрілка між Онофре і жагунсо сеньйора Амансіо Леала… Загинуло не менше десяти чоловік.

В цьому краю, щоб заробити грошей, не слід боятися роботи. Так, він заробить грошей і повернеться до міста на розшуки Габрієли. Він мусить знайти її за всяку ціну.

— Та не думай ти про неї, викинь її з голови, — порадив Фагундес. Погляд негра намагався проникнути в темну сельву, голос його потеплів, коли він згадав ім'я Габрієли. — Викинь її з голови. Вона не для нас з тобою. Вона не така, як ці повії…

— Ні, я не можу не думати про неї, не можу її забути коли б навіть захотів.

— Ти з глузду з'їхав! Така жінка з тобою довго не житиме.

— Що ти базікаєш?

— Не знаю, але, по-моєму, це так. Ти можеш з нею спати і робити що завгодно. Але володіти нею, стати її господарем, як ти б став господарем іншої жінки, тобі ніколи не вдасться та й, мабуть, нікому взагалі.

— Чому?

— Біс його знає чому. Цього я тобі не зумію пояснити.

Так, негр Фагундес мав рацію. Вночі вони спали разом, а на ранок вона немовби і не пам'ятала про це, дивилась на нього, як і на інших, розмовляла з ним, як з іншими. Мовби все це нічого не означало…

Морок вкриває човна, сельва немов насувається і змикається над ними. Крик сови колошкає ніч. Ніч без Габрієли, без її смаглявого тіла, без її хвилюючого сміху, без її рожевих, немов плід пітанги, вуст… Навіть не попрощалася. Дивна жінка. Біль розриває душу Клементе. Раптом до нього приходить впевненість, що він ніколи більше не зустрінеться з нею, не буде тримати її у своїх обіймах, притискати до грудей, ніколи не почує її пристрасного, любовного стогону.

Серед нічної тиші пролунав голос полковника Мелка Тавареса. Він звертався до Клементе:

— Ану, хлопче, заграй нам веселої, щоб час минав швидше.

Клементе взяв гармошку. З-за дерев над річкою з'явився місяць. Клементе побачив перед собою обличчя Габрієли. Десь далеко миготіли вогні ліхтарів. В музиці чувся плач гармоніста, що навіки залишився одиноким. В сельві, під холодним промінням нічного світла, сміялася Габрієла.

Спляча Габрієла

Насіб привів її у свій дім на Ладейре-де-Сан-Себастьян. Не встиг він відімкнути двері, як злякана дона Армінда з явилась у вікні.

— Подумати тільки, сеньйоре Насібе! Здавалася такою пристойною, порядною жінкою, щодня ходила до церкви. Ось чому я завжди кажу… — Тут вона помітила Габрієлу і не