Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Вибудувана Мікаелем таблиця показувала, що рід Ванґерів невпинно прагнув розмножуватися. Включаючи дітей, онуків і правнуків — яких він вносити до таблиці не став, — потомство братів Фредріка і Юхана Ванґерів налічувало близько п’ятдесяти осіб. Мікаель також відзначив, що члени родини відзначалися довголіттям. Фредрік Ванґер дожив до сімдесяти восьми років, а його брат Юхан — до сімдесяти двох. Ульріка Ванґер померла у вісімдесят чотири роки. Із живих братів Харальдові Ванґеру був дев’яносто один рік, а Хенрікові Ванґеру вісімдесят два.

Єдиним винятком був брат Хенріка Ґустав, який помер від хвороби легенів у віці тридцяти семи років. Хенрік говорив, що Ґустав завжди був хворобливим і тримався дещо осторонь від рідні. Він залишився неодруженим і не мав дітей.

У решті випадків рання смерть членів сім’ї була зумовлена не хворобою, а іншими причинами. Рікард Ванґер пішов добровольцем на фінську зимову війну і загинув на Карельському фронті, коли йому було тридцять три роки. Готфрід Ванґер, батько Харієт, потонув за рік до її зникнення. Сама Харієт пропала в шістнадцять. Мікаель відзначив дивну закономірність: саме цю парость роду в трьох поколіннях — дід, батько і дочка — спостигало нещастя. Після Рікарда залишився тільки Мартін Ванґер, який до п’ятдесяти п’яти років був ще неодружений і бездітний. Щоправда, Хенрік Ванґер повідав Мікаелю, що в Мартіна є співмешканка, котра живе окремо від нього в Хедестаді.

Коли зникла сестра, Мартінові Ванґеру було вісімнадцять років. Він належав до невеликого кола близьких родичів, яких з певною часткою впевненості можна було викреслити із списку підозрюваних. Тієї осені Мартін жив в Уппсалі, де вчився в останньому класі гімназії. Його чекали на сімейну зустріч, але він прибув тільки ближче надвечір і тієї фатальної години, коли сестра розтанула в повітрі, був поміж тих, що спостерігали аварію з другого боку моста.

Мікаель відзначив ще дві особливості родового дерева. По-перше, Ванґери одружувались раз і на все життя; ніхто з клану не розлучався і не брав повторного шлюбу, навіть овдовівши ще замолоду. Мікаель задумався про те, наскільки це відповідає звичайній статистиці. Сесілія Ванґер роз’їхалася зі своїм чоловіком кілька літ тому, але, наскільки міг зрозуміти Мікаель, офіційно як і раніше залишалася заміжньою.

По-друге, чоловіча і жіноча половини родини виявилися розділені і в географічному відношенні. Нащадки Фредріка Ванґера, до яких належав Хенрік Ванґер, традиційно відігравали провідну роль у концерні і в основному жили в Хедестаді або його околицях. Юхан Ванґер породжував на світ виключно спадкоємиць, які виходили заміж і перебиралися в інші частини країни, і тепер представники його парості жили в основному в Стокгольмі, Мальмі і Ґетеборзі або за кордоном і приїжджали до Хедестада тільки на літні канікули чи на важливі для концерну зустрічі. Єдиний виняток становила Інґрід Ванґер, чий син Гуннар Карлман мешкав у Хедестаді і був головним редактором місцевої газети «Хедестадс-курірен».

Проводячи своє приватне розслідування, Хенрік виходив з того, що «прихований мотив убивства Харієт» слід шукати в надрах сімейного підприємства. По-перше, він дуже рано почав говорити про видатні здібності Харієт; а по-друге, мотивом могло стати бажання завдати удару по самому Хенрікові. Крім того, не можна виключити те, що Харієт, наприклад, отримала якусь дражливу інформацію щодо концерну і тим самим почала становити для когось загрозу. Все це були лише припущення, проте вони дозволили виділити групу з тринадцяти осіб, яких Хенрік оголосив «особливо цікавими».

Вчорашня розмова з патріархом прояснила Мікаелю ще один момент. Із самого початку старий розповідав йому про свою родину з таким презирством, що це здавалося дивним. Мікаелю подумалося, що причиною тому підозри, які почував Хенрік щодо причетності сім’ї до зникнення Харієт, але тепер він схилявся до думки, що колишній глава концерну, загалом, оцінює родичів на диво тверезо.

Поступово складався образ родини, яка на фінансовому і суспільному теренах досягала успіхів, але у приватному житті виглядала вочевидь неблагополучною.

Батько Хенріка Ванґера був людина холодна і бездушна, він породжував дітей на світ і цілком перекладав турботу про їх виховання і добробут на плечі дружини. До шістнадцятилітнього віку діти майже не зустрічалися зі своїм батьком, окрім як на особливих сімейних зборищах, де їм належало бути, але трималися тихо та сумирно. Хенрік Ванґер не міг пригадати жодного випадку найменшого прояву любові з боку батька; зате той ніколи не втрачав нагоди вказати синові на його прорахунку які критикував нещадно. До тілесних покарань доходило рідко, та цього і не вимагалося. Батькової поваги йому вдалося частково заслужити, але набагато пізніше, коли він почав приносити користь концерну.

Старший брат, Рікард, збунтувався. Після сварки, причини якої в сім’ї ніколи не обговорювалися, він поїхав учитися до Уппсали. Там він пристав до нацистів, що врешті-решт привело його в окопи Карельського фронту.

Щоправда, про те, що аналогічну політичну кар’єру зробили ще двоє братів, старий тоді не згадав.

Харальд і Ґреґер Ванґери обидва в 1930 році подалися услід за старшим братом до Уппсали. Між собою ці двоє були дуже близькі, але як тісно вони спілкувалися з Рікардом, Хенрік Ванґер достеменно не знав. Відомо, що брати прилучилися до фашистського руху Пера Енґдаля «Нова Швеція». Харальд Ванґер потім усі роки віддано йшов за Пером Енґдалем: спочатку до Шведського національного союзу, затим до «Шведської опозиції» і нарешті — до «Новошведського руху», що організувався після закінчення війни. Його членом Харальд залишався аж до смерті Пера Енґдаля в 90-х роках і часом був головним спонсором уцілілого шведського фашизму.

В Уппсалі Харальд Ванґер здобув медичну освіту і майже відразу потрапив у кола, що виявляли велику цікавість до євгеніки. Протягом деякого часу він працював у Шведському інституті євгеніки і, будучи лікарем, став одним з ініціаторів кампанії за стерилізацію представників небажаного населення.

Цитата, Хенрік Ванґер, том 2:

Харальд пішов далі. У 1937 році він став співавтором — слава Богу, під псевдонімом — книги «Нова Європа народів». Я про це дізнався тільки в 70-х роках. У мене є копія, яку ви можете почитати. Мабуть, це одна з найогидніших книг шведською мовою. Харальд виступав не тільки за стерилізацію, але ще й за евтаназію — активну допомогу у спровадженні на той світ людям, які були гидкими його естетичному смакові і не вписувалися в його уявлення про ідеальний шведський народ. Іншими словами, він обстоював масові вбивства у книзі, написаній бездоганною академічною мовою і підкріпленою всіма необхідними аргументами.