Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

ополчилися проти малят.

— Чому? — запитав журналіст.

— А хто гойдає люльку й няньчить їх? Ми!

— І вічно поступайся їм, бо вони, бачте, маленькі.

— І приклад гарний подавай. Він нашкодить, а тобі дістається прочухан: «Це він у тебе навчився». А хто йому велів мавпувати?

Журналіст слухав і строчив.

XXXIX

урналіст надрукував у газеті статтю, у якій ішлося: жоден парламент на світі не може перетворити людину на чарівника, зробити так, аби щодня було перше квітня і дітлахи щовечора ходили в цирк. І ще: треба змиритися з тим, що на світі завжди були й будуть хлопчики й дівчатка, дорослі й малята.

Стаття була написана в доброзичливому, коректному тоні. Жодних образливих, різких виразів, на кшталт «несли нісенітницю… дурість…» або «відчухрати б їх за вуха». Журналіст перерахував, що можна здійснити, а чого — не можна.

Більше кишень? Будь ласка! Видадуть указ, аби кравці пришивали по дві зайві кишені… І так далі.

Клу-Клу прочитала газету й обурилася:

— Матіуш, дозволь мені піти на засідання парламенту. Я їм усе відверто викладу! Чому в парламенті немає дівчаток?

— Є, але вони мовчать.

— Тоді я відповім за них. Теж мені розумник знайшовся: через одну дівчинку-ябеду геть усіх дівчаток? А скільки серед хлопчиськ задирак і прилипав! Отже, їх теж геть? Білі люди стільки корисних, хороших речей придумали — і раптом така дурість! Нічого не розумію!

Їде Клу-Клу з Матіушем до парламенту, а серце в неї — тук-тук! — ось-ось із грудей вискочить, не через боягузство, а тому, що вона подумки готує промову і хвилюється. Дітлахи вирячуються на Клу-Клу, а вона, як ні в чому не бувало, сидить поруч із Матіушем у королівській ложі.

Фелек подзвонив дзвіночком.

— Засідання оголошую відкритим. Оголошую порядок денний. Перше: щоб кожна дитина мала годинник. Друге: щоб дітей не цілували. Третє: про кишені. Четверте: щоб не було дівчаток.

За першим пунктом записалося п’ятнадцять доповідачів.

Один заявив:

— Годинник потрібен, аби не спізнюватися в школу. Дорослі можуть обійтися без годинника: вони краще за нас рахують.

— Чому я повинен страждати, якщо в тата чи мами відстає годинник? А за своїм я сам стежитиму, щоб він ходив точно, — сказав інший.

— І не тільки, щоб вчасно приходити до школи, потрібен годинник. Запізнишся на обід чи заграєшся увечері у дворі — скандал. А звідки нам знати, котра година?

— Для ігор теж необхідний годинник. Спробуй розсуди без годинника по-справедливості, хто швидше бігає або довше на одній нозі простоїть!

— Візьмеш човен на годину, повеслуєш трохи, а тобі кажуть: час минув. Це брехня, але як доведеш без годинника, що ти правий. Доводиться платити.

Фелек знову подзвонив.

— Приступаємо до голосування. Я думаю, що постанова про годинник буде ухвалена одноголосно.

Проте дев’ятеро проголосували проти годинника. До них негайно ж підскочив журналіст: у чому справа, чому, чому, з якої причини?

— Почнемо розбирати, крутити — і зламаємо… Загубити можна. Зробиш стійку на руках, він і випаде з кишені й розіб’ється. Годинник не у всіх дорослих є, вони нам заздритимуть і сердитимуться. Можна прекрасно обійтися без нього. Батько відніме, продасть, а гроші проп’є.

Знову задзвонив дзвіночок.

— Прийнято більшістю голосів.

Щодо поцілунків розбіжностей не було. Діти заявили одностайно: «Не хочемо, щоб кожен мав право нас цілувати. Для батьків доведеться зробити виняток, а для тіток та інших родичів — ні».

За третім пунктом порядку денного ухвалили наступне рішення: дівчаткам пришивати по дві кишені, а хлопчикам — по шість.

Клу-Клу дивувалася. Чому таке нерівноправ’я: у дівчаток утричі або на чотири кишені менше, ніж у хлопчиків? Але вона промовчала, вирішила почекати, що буде далі.

Фелек знову подзвонив дзвоником.

— Переходимо до наступного пункту порядку денного: щодо дівчаток.

Що тут почалося!

— Дівчата — реви! Пестунки! Ябеди! Задаваки! Розмазні! Боягузки! Дівчата вічно ображаються, шепочуться, дряпаються.

Бідні дівчатка депутати сидять — і ні слова, лише з очей сльози котяться.

— Прошу слова! — почувся з королівської ложі голос Клу-Клу.

Запанувала тиша.

— У нас в Африці дівчатка такі ж спритні, як і хлопчики. Вони так само швидко бігають, лазять по деревах і роблять кульбіти. А у вас — суцільне неподобство! Хлопчики весь час сваряться з дівчатками, чіпляються до них, заважають гратися, а самі в їхніх іграх не беруть участь. По-моєму, серед хлопчиків більше пустунів, ніж серед дівчаток.

— Ого! — почулося із зали.

Дзвіночок Фелека заливався, закликаючи до порядку.

— Хлопчики — забіяки, грубіяни, бруднулі, вони рвуть одяг, говорять неправду.

Пролунали крик і свист.

Знову задзвонив дзвіночок.

— Хлопчики виривають із зошитів сторінки і бруднять книги. Погано вчаться. На уроках галасують. Б’ють шибки. Ображають дівчаток. Нечесно користуватися тим, що бідні дівчатка ходять у Європі в спідницях, і в них довге волосся, і тому вони слабкіші за хлопчиків…

— Хай обстрижуться!

— Хай вдягнуть брюки!

Фелек потряс дзвіночком.

— То хіба ображати слабких добре? І ще кажуть, що дівчатка погані!

Тут вибухнула справжня буря. Тупіт, свист, крик — усе злилося й перемішалося!

— Гляньте-но, вчити нас надумала!

— У клітку її, до мавп!

— Наречена короля!

— Дружина Матіуша!

— Жених і невіста, наїлися тіста!

— З дівчам зв’язався!

— Канарка жовтопуза ти, а не король!

Один хлопчисько скочив на стілець і, почервонівши від натуги, заволав щосили.

Фелек знав його. Це був хуліган, кишеньковий злодюжка на ім’я Антек.

— Антек, заткнись, а то в зуби дам! — крикнув Фелек.

— Слабо, бароне фон Раух! Феля, Феля — міністр без портфеля! Феля — пустомеля! Забув, як у торговок яблука крав? Фе, ля, Фе, ля — пус, то, ме, ля!

Фелек запустив в Антека чорнильницею і дзвоником. У залі завирувало, яку казані. Розсудливіші депутати поспішили до виходу. Ті, що залишилися, розділилися на дві групи й накинулися один на одного.

Матіуш, білий, як полотно, дивився на побоїще зі своєї ложі. А журналіст щось швидко строчив у блокноті.

— Не засмучуйтеся, бароне фон Раух! Нічого страшного. Боротьба об’єднує однодумців, — сказав він Фелеку.

А Фелек і не думав засмучуватися. Хай собі дубасять один одного, аби йому не дісталося.

Клу-Клу так і підмивало спуститися карнизом униз, схопити стілець і показати цим задавакам, як в Африці б’ються дівчатка. Адже бійка спалахнула через неї. Їй було жаль Матіуша: вона бачила, як він страждає. Нічого, заспокоювала вона себе. Так їм і треба. Обізвали її чорномазою? Подумаєш, що ж у цьому образливого? У клітку до мавп? Вона-то побувала там, а ось вони хай спробують, як це. Наречена Матіуша? А що в цьому поганого? Вона б їм