read-books.club » Сучасна проза » Йов. Фальшива вага 📚 - Українською

Читати книгу - "Йов. Фальшива вага"

190
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Йов. Фальшива вага" автора Йозеф Рот. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:
він засинати відразу, тільки-но вони вкладуться до ліжок, до тісно присунених одне до одного ліжок, і давно вже не вабив його погляду вид її нагого тіла, коли вона роздягалася перед дзеркалом, можливо, в надії, що в ньому ще зродиться-таки пожадання. Вона питалася його, чи він уважає її гарною. «Так, звісно!» — казав він і тут же віддавався сну, немовби бажаючи утекти від докорів сумління, цією брехнею спричинених.

Тому його заскочила, ба навіть налякала та ніжність, яка раптом знову прокинулася в його жінці. Він спав із нею, як у давні роки. Проте вранці його нехіть була велика, і він мало не зі спротивом цілував її перед відходом на службу. Вона вдавала, що спить, і він чудово знав, що це гра. Та гра була її часткою, і він усе ще любив її. Їй він цього не казав.

Марно мудрував він, що ж могло спричинити в ній це раптове пробудження пристрасти. Та одного дня йому судилося довідатися правду.

VIII

Бо одного дня серед звичних уже численних анонімних обмовлянь і наклепів виявився один незвичайний лист, у якому було написано дослівно таке:

«Шановний Пане Інспекторе, попри те, що я одна із жертв Вашої суворости, внаслідок чого наді мною тепер чинять процес, і то через якийсь там нещасний десятикілограмовий важок, все ж дозволю собі сповістити Вам, що Ваша дружина в найпідступніший спосіб зраджує Вас і тим самим Вас ганьбить. І до того ж із ніким іншим, як із Вашим же власним Паном Писарем, паном Йозефом Новаком.

Із найглибшою повагою відданий Вам,

X.Y.»

Ансельм Айбеншютц був точнісінько такий же повільний, як і порядний. До того ж надто часто доводилося йому досвідчити, що багато суплік були звичайними обмовами. Він уклав листа до кишені й пішов додому. Ніжно, як то від кількох днів у неї повелося, зустріла його жінка Реґіна. Вона навіть на якусь мить довше повисла в нього на шиї. «Сьогодні я з особливим нетерпінням на тебе чекала», — прошепотіла вона. Попід ручку вони пішли до накритого столу. Під час обіду він уважно розглядав її і помітив те, чого досі, вочевидь, не зауважував: на мізинці вона носить незнаний йому перстеник. Він узяв її ліву руку і спитав: «Звідкіля в тебе цей перстень?» — «Від мого батька, — відповіла вона. — Я просто ніколи його не носила». Це був дешевий перстень, чоловічий, зі штучним сапфіром. Він провадив далі: «А пощо ти його раптом одягнула?» — «Так, щоби він приносив нам щастя», — відказала вона. «Нам?» — «Нам обом!» — підтвердила вона.

Ні з того ні з сього він почав помічати в ній і інші зміни. Її густе волосся, що вилискувало чорно, аж синьо, скріплював новий черепаховий гребінь. Великі золоті кульчики, яких вона давно вже не вбирала, кульчики, до яких були прикріплені малесенькі, тонесенькі золоті пластиночки, ніжно дзеленчали на її вухах. Її засмагле обличчя знову віднайшло той аж якийсь юнацький, просто тобі дівочий рум'янець. Властиво, тепер вона виглядала як колись, як дівчинка, якою він її запізнав, тоді, в Сараєві, куди вона влітку приїхала на запрошення свого вуйка, зброяра.

Посеред цих спостережень, які вже самі собою наганяли неабиякий ляк, її слова увірвалися безпосередньо, так би мовити, не міркуючи і не зважуючи. І звучали вони: «Я хочу нарешті дитину». Від кого? — хотів було він спитати, бо ж одразу, зрозуміло, подумав про того листа. Натомість сказав лише: «Чому раптом тепер? Тобі ж ніколи не хотілося. Ти завжди казала: в доньки не буде посагу, а син у найліпшому разі змушений буде стати айхмістром, як я».

Вона опустила погляд і сказала: «Але ж я так тебе кохаю!»

Він підвівся і поцілував її. Він пішов на службу.

То був доволі неблизький шлях, і дорогою йому пригадалося, принаймні здалося, що пригадалося, що цей перстень із сапфіром він якось — а було це дуже давно — бачив на руці у писаря Новака. Йому, айхмістрові, гидкі були підступні й хитрі випитування. І все ж цим разом він постановив діяти підступно і хитро.

Писар підвівся, як завжди, коли айхмістр входив до кімнатчини. Незвичайно приязно айхмістр сказав: «Добридень, любий Новаку! Є щось нового?» — «Нічого нового!» — сказав Новак, уклонившись при цьому. Він стояв, поки Айбеншютц сів.

Айбеншютц іще якусь часину погортав папери, а потім сказав, скерувавши погляд на Новакові руки: «А де ж подівся той ваш перстень із сапфіром, пане Новак? Дуже гарний був перстень!»

Здавалося, Новак анітрохи не збентежився. «Я був змушений його заставити, на жаль, був змушений заставити!»

«Чому? Що, грошова скрута?» — спитав айхмістр. І тут уперше обережність полишила білявого і марнославного контрактника, і він сказав: «Через історію з жінкою!»

«Так-так, — відказав айхмістр, — у вашому віці в мене теж іще були історії з жінками!»

Уперше бачив писар свого начальника таким приязним. Та він не сумнівався, що вийшов сухим із води.

Однак цього разу він помилявся. Бо з усією властивою йому ґрунтовністю, яка й робила його таким чудовим контролером важків і мір, Айбеншютц поклав собі достеменно відстежити цю справу. Його серце вже не брало в цьому участи. В нього було лише єдине побіжне уявлення, що честь його зганьблено, та й воно бралося, відверто кажучи, лише з його армійських часів, зі спогадів про розуміння чести його зверхників, панів офіцерів. І було воно, як уже сказано, лише побіжним уявленням. А йому, сумлінному, кортіло лише дослідити всю правду, так би мовити, встановити і перевірити міру та вагу всіх обставин цієї справи.

Тому-то й додому він повертався дуже поволі й із опущеною головою. І коли з ним віталися люди, він удавав, що не помічає їх, боячись, що вони заговорять із ним і цим переб'ють його міркування.

Незадовго перед домом у нього вже був дуже певний, дуже методичний план. І не дивно, що при всій його прискіпливості легко можна було передбачити, що він діятиме достеменно за обраним планом.

IX

Через тиждень він зауважив, що жінка вже не носить персня з фальшивим сапфіром. Їй він не сказав нічого.

Цілий тиждень він мовчав і супроти жінки, і супроти Йозефа Новака. А тоді зненацька сказав йому: «Вам вдалося повернути собі перстень?»

«Так», — відповів писар, він вдавав радісне вдоволення.

«Вам не слід було соромитися, — сказав Айбеншютц. — Я радо позичив би вам грошей!»

«Щиро кажучи…» — промимрив писар. Тепер він удавав спантеличення, як щойно втіху.

«Але ж із приємністю, із задоволенням!» — сказав айхмістр. Він простягнув молодикові п'ятикоронову

1 ... 46 47 48 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йов. Фальшива вага», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йов. Фальшива вага"