Читати книгу - "Homo Deus"

не малював архітектурних планів і явно ніколи не брав до рук лопати. Однак єгиптяни вірили, що лише молитви до живого бога-фараона і його священного патрона Собека можуть врятувати долину Нілу від руйнівних повеней і засухи. Вони були праві. Фараон і Собек були уявними сутностями, які не робили нічого, щоб підняти чи знизити рівень води в Нілі, однак коли мільйони людей вірили у фараона й Собека, а отже, співпрацювали під час будівництва дамб і копання каналів, повені й засухи траплялися рідше. Порівняно із шумерськими богами, не кажучи вже про духів кам’яної доби, боги Стародавнього Єгипту були дійсно потужними сутностями, які закладали міста, збирали армії та контролювали життя мільйонів людей, корів і крокодилів.

Може виглядати дивним приписувати уявним сутностям будівництво чи управління справами. Однак у наші часи ми звично кажемо, що Сполучені Штати зробили першу ядерну бомбу, що Китай збудував дамбу «Три ущелини» або що Google робить автономний автомобіль. Чому ж тоді не сказати, що фараон збудував водосховище, а Собек викопав канал?

ЖИТТЯ НА ПАПЕРІ

Таким чином, письмо стимулювало появу потужних уявних сутностей, що організували мільйони людей і змінили реальність річок, боліт і крокодилів. Разом із цим письмо також полегшило людям віру в існування таких уявних сутностей, бо призвичаїло їх до відчування реальності за посередництвом абстрактних символів.

Мисливці-збирачі проводили час, лазячи по деревах, шукаючи грибів і ганяючись за дикими кабанами та кроликами. Їхня щоденна реальність складалася з дерев, грибів, диких кабанів і кроликів. Селяни увесь день працювали на полях, збираючи врожай, мелючи зерно і піклуючись про домашніх тварин, їхньою щоденною реальністю було відчуття багнюки під стомленими ногами, сморід биків, що тягнуть плуга, і смак теплого хліба, щойно витягнутого з печі. Писці ж у Стародавньому Єгипті більшість часу присвячували читанню, письму й розрахункам. Їхня щоденна реальність складалася з чорнильних позначок на сувоях папірусу, що визначали, хто яким полем володіє, скільки коштує бик і які річні податки мусять сплатити селяни. Позначка могла вирішити долю цілого села.

Абсолютна більшість людей були неписьменними аж до Нового часу, однак всевладні адміністратори дедалі більше розглядали реальність за посередництвом писаних текстів. Для цієї письменної еліти — чи то в Стародавньому Єгипті, чи в Європі XX століття — усе написане на аркуші паперу було таке саме реальне, як дерева, бики й людські істоти.

Навесні 1940 року, коли нацисти вторглися з півночі у Францію, значна частина її єврейського населення намагалася втекти з країни через південь. Щоб перетнути кордон, потрібні були візи до Іспанії й Португалії. Разом з потоком інших біженців десятки тисяч євреїв штурмували португальське консульство в Бордо у відчайдушних намаганнях отримати аркуш паперу, що зберігав життя. Португальський уряд забороняв своїм консулам у Франції видавати візи без попереднього узгодження з міністерством закордонних справ, однак консул у Бордо Арістідес де Соуса Мендес вирішив не зважати на цей наказ, викидаючи на вітер свою тридцятирічну дипломатичну кар’єру. Коли нацистські танки наближалися до Бордо, Соуса Мендес і його команда працювали цілодобово десять днів і ночей, зупиняючись лише для того, щоб трохи поспати, видавали візи й штампували аркуші паперу. Соуса Мендес видав тисячі віз, поки не впав знесилений.

Португальський уряд, який не хотів приймати будь-кого з тих біженців, послав агентів, щоб повернути неслухняного консула додому, і звільнив його з дипломатичної служби. Однак посадовці, які мало переймалися долею людей, усе ж мали глибоку повагу до документів, і візи, які видав Соуса Мендес попри накази міністерства, були визнані французькими, іспанськими й португальськими бюрократами і врятували до тридцяти тисяч осіб від смертельної пастки нацистів. Соуса Мендес, озброєний чимось трохи більшим, аніж гумовий штамп, був відповідальним за найбільшу одноособову рятівну операцію протягом Голокосту.

Священність писаних документів часто мала менш позитивний вплив. З 1958 по 1961 рік комуністичний Китай здійснив Великий стрибок, коли Мао Цзедун захотів швидко перетворити Китай на супердержаву. Маючи намір використати надлишки зерна для фінансування амбітних індустріальних і військових проектів, Мао наказав подвоїти й потроїти сільськогосподарське виробництво. З урядових кабінетів у Пекіні його надмірні вимоги дійшли бюрократичними сходами через провінційних адміністраторів до сільських голів. Місцеві посадовці, побоюючись висловлювати будь-яку критику й намагаючись вислужитися перед керівництвом, ліпили фіктивні звіти про різке збільшення сільськогосподарської продукції. Коли сфабриковані цифри проходили свій шлях нагору бюрократичною ієрархією, кожен посадовець, не довго думаючи, ще більше піднімав показники, додаючи нулика там і тут.

У результаті в 1958 році китайський уряд отримав інформацію, що річне виробництво зерна було на 50 % більшим, аніж насправді. Довіряючи цим звітам, уряд продав мільйони тонн рису іноземним країнам в обмін на зброю й продукцію важкого машинобудування, вважаючи, що решти буде достатньо, щоб прогодувати населення Китаю. Результатом став найбільший голод в історії і смерть десятків мільйонів китайців.

Тим часом ентузіастичні звіти про сільськогосподарське диво Китаю привернули увагу всього світу. Джуліус Ньєрере, ідеалістичний президент Танзанії, був глибоко вражений китайським успіхом. Щоб модернізувати сільське господарство Танзанії, Ньєрере вирішив створити колективні господарства за китайською моделлю. Коли селяни повстали проти цього плану, Ньєрере послав армію і поліцію зруйнувати традиційні села й силоміць переселити сотні тисяч селян в нові колективні господарства.

Урядова процаґанда назвала ці господарства раєм у мініатюрі, однак багато з них існували лише в урядових документах. Протоколи й звіти, написані в Дар-ес-Саламі, столиці Танзанії, свідчили, що на таку-то дату жителі такого-то села були переселені в таке-то колективне господарство. Насправді селяни, діставшись місця призначення, не знаходили там абсолютно нічого. Жодних будинків, жодних полів, жодних інструментів. Посадовці, однак, повідомляли про великі успіхи самим собі й президенту Ньєрере. Фактично за менш ніж десять років Танзанія перетворилася з найбільшого експортера продуктів в Африці на чистого імпортера продуктів, що не міг прогодувати себе без зовнішньої допомоги. У 1979 році 90 % землеробів Танзанії жили в колективних господарствах, однак виробляли вони лише 5 % усього сільськогосподарського валового продукту країни.

Хоча історія писемності повниться такими нещастями, вигоди від ефективнішого адміністрування загалом перевищили втрати, принаймні з точки зору урядування. Жоден правитель не може утриматися від спокуси змінити реальність розчерком пера, а якщо в результаті настає катастрофа, засобом для її виправлення, як видається, слугує написання ще більш об’ємних зауважень і видання ще більшої кількості правил, законів і наказів.

Письмова мова могла спочатку видаватися скромним способом опису реальності, однак поступово стала потужним засобом зміни цієї реальності.