Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Глава 6

Антропологічний склад населення

Фізичний тип населення України в мезолітичну епоху досліджений за палеоантропологічними матеріалами могильників Дніпровського Надпоріжжя (Волоського, Василівського І і III) (рис. 31) та окремих поховань з гротів Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму. Цими знахідками репрезентоване лише населення Південної України. Для більш північних районів антропологічні знахідки цього часу поки що невідомі. Загалом на основі вивчення зазначених матеріалів антропологи дійшли висновку, що фізичний тип населення Південної України належить до великої європейської раси.

Рис. 31. Чоловік з поселення Василівка ІІ. Реконструкція Г. В. Лебединської.

Серед мезолітичного населення, котре залишило надпорізькі могильники, дослідники виділяють три антропологічні варіанти:

Перший — довгоголовий, з високим склепінням, широким і середньовисоким добре профільованим обличчям; середньошироким носом; низькими або середньовисокими орбітами (Василівка І, поховання із зібганими кістяками Василівки III). Велика схожість антропологічних ознак зазначених поховань двох Василівських могильників, розташованих поблизу один від одного, може бути пов’язана із спорідненістю залишившого їх населення.

Другий представлений ще більш довгоголовим населенням з дуже вузьким і високим обличчям; у деяких індивідуумів помітна тенденція до прогнатизму (Волоський могильник).

Третій відрізняється від перших двох коротшою головою, але в межах довгоголових форм; обличчя середньої ширини і висоти з тенденцією до мезогнатії і альвеолярного прогнатизму (поховання з витягнутими кістяками Василівки III).

Усі три варіанти метисовані і, вірогідніше всього, близькі генетично. Різниця між ними може бути хронологічна або племінна. Так, антропологічний варіант витягнутих кістяків Василівки III, який до того ж відрізняється поховальним обрядом (випростане положення небіжчика), може свідчити про розширення шлюбних зв’язків з іншою групою неспорідненого населення[57].

Поховані в гротах Фатьма-Коба (чоловік) і Мурзак-Коба (чоловік і жінка) загалом схожі з небіжчиками з надпорізьких могильників, проте мають і деякі антропологічні особливості. Чоловік з Фатьма-Коби (рис. 32) був невисокий на зріст, довгоголовий, не масивний, з широким і низьким добре профільованим мезогнатним обличчям з низькими орбітами. Чоловік і жінка з гроту Мурзак-Коба (рис. 33, 34) мали високе склепіння черепу, різку доліхокранність, надто широке обличчя з різко виступаючим носом, високий зріст. У жінки спостерігалась тенденція до прогнатності. Г. Ф. Дебец вважав прогнатизм у частини мезолітичного населення півдня України (особливо Криму) залишками євро-африканської стадії розвитку, коли ще не було сформовано чіткі відмінності між негроїдною і європеоїдною расами. На думку Г. Ф. Дебеца і Є. В. Жирова, люди з кримських гротів були типовими кроманьйонцями.

Рис. 32. Чоловік з гроту Фатьма-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Рис. 33. Чоловік з гроту Мурзак-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Рис. 34. Жінка з гроту Мурзак-Коба. Реконструкція М. М. Герасимова.

Однак В. В. Бунак і В. П. Якимов не погоджуються з таким визначенням і вважають, що кримські мезолітичні кістяки значно відрізняються від типових кроманьйонців багатьма особливостями і, зокрема, великої) висотою черепа. В. В. Бунак підкреслює також неоднорідність усіх трьох черепів і порівнює їх з високоголовою, середньошироконосою, помірно прогнатною, з широким обличчям різновидністю мезолітичних типів європеоїдного населення. М. М. Герасимов також відзначає деяку відмінність людей з гроту Мурзак-Коба (особливо жінки) від типових кроманьйонців. На його думку, в обличчі жінки зовсім відсутні примітивні риси неоантропа, її голова вражає гармонійністю рис, незважаючи на загальну масивність обличчя та його велику ширину. Високе чоло, тонкий із слабим горбочком ніс, великі мигдалеподібні очі, гарно окреслений рот, чітке, але м’яке підборіддя, незважаючи на велику фізичну силу, гармонійно поєднуються з певною м’якістю, жіночістю всього вигляду. Вона мала тонкі руки і кисті з довгими пальцями, обидва мізинці яких були свідомо покалічені (ампутовані дві фаланги). Можливо, така ампутація була пов’язана з магічними обрядами того часу. Відсутність того чи іншого пальця спостерігається і на відбитках та обводах кистей рук пізньопалеолітичного стінного живопису.

Процес формування антропологічного складу мезолітичного населення України поки що до кінця не з’ясований: бракує повноцінних антропологічних даних пізньопалеолітичного часу, про що йшлося у попередньому розділі; антропологічні знахідки на суміжних територіях такі неоднозначні та різнорідні, що поки що лише спричиняють суперечливі тлумачення в їхній систематиці і не можуть стати основою для вірогідних генетичних міркувань.

Найскладнішим є визначення генетичних зв’язків австралоїдного і давньосередземноморського типів населення Волоського могильника, аналогії яким, за даними Г. Ф. Дебеца, сягають Східної Африки (Кенія). Припускаючи можливість міграції населення з цієї території, Г. Ф. Дебец, однак, не стверджує його пряме переселення, а, навпаки, вважає, що зона розповсюдження давньосередземноморського типу населення містилася між цими регіонами, можливо в Передній Азії і прилеглих областях, звідки воно і поширювалося на південь і північ. Не заперечував можливість контактів населення півдня України з більш південними областями і І. Й. Гохман.

Два інші морфологічні варіанти населення Південної України належать до протоєвропейського антропологічного типу. Однак на українських мезолітичних черепах протоєвропейські ознаки відбиті не так чітко. Можливо, фізичний тип мезолітичного населення степової України формувався як місцевий протоєвропейський варіант, який склався на базі пізньопалеолітичних груп населення Центральної та Східної Європи в процесі тривалих контактів з близькими типами населення Середземномор’я.

На відміну від І. Й. Гохмана, Т. С. Кондукторова вважає, що мезолітичне населення було неоднорідним, і в його формуванні брали участь антропологічні типи з різними генетичними коренями. Така думка, добре погоджується з викладеною у попередньому розділі етнічною ситуацією, що склалась у мезоліті Степової України за археологічними даними. Як було показано вище, взаємовідносини між окремими групами населення, насамперед у Надпоріжжі, не завжди були мирними. Так, крем’яні наконечники стріл знайдено у двох випадках у Волоському могильнику (в грудній клітці і в першому шийному хребці) та у 3-му Василівському (в області шиї, в атланті, в ребрі, в крижах). У 3-му Василівському могильнику вперше знайдено череп з трепанаційним отвором в області лівої тім’яної кістки. Краї отвору були повністю облітеровані — ознака того, що дана особа пережила трепанацію на досить довгий строк. Отвір було зроблено інструментом, виготовленим з компактної речовини трубчастої кістки тварини або крем’яним наконечником. Така штучна трепанація, зроблена через якесь пошкодження, — унікальний випадок для такого давнього часу.

Розділ IV

Неолітична епоха

Протягом мезоліту помітно стабілізується склад населення України. Чіткішою стає культурно-історична карта, на якій збільшується кількість археологічних культур, генетично пов’язаних поступовим розвитком із попередніми та наступними культурно-історичними спільностями в окремих екологічних нішах. Поступово виникають більш-менш стабільні соціально-економічні та етнічні угруповання, що розселяються на обмеженій території, яка згодом стає зоною