Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

свої села), у смузі степовій, у богучаровській, селяни, як чути було, мали стосунки з французами, одержували якісь папери, що ходили між ними, і залишались на місцях. Він знав через відданих йому двораків, що селянин Карпо, який мав великий вплив на громаду, їздив цими днями з казенною підводою і повернувся з вісткою, що козаки спустошують села, з яких виходять мешканці, а французи їх не зачіпають. Алпатич знав, що другий селянин вчора привіз навіть з села Вислоухова — де стояли французи — папір від генерала французького, в якому мешканцям оголошувалося, що їм не буде заподіяно ніякої шкоди і за все, що в них візьмуть, заплатять, якщо вони залишаться. На доказ того селянин привіз з Вислоухова сто карбованців асигнаціями (він не знав, що вони були фальшиві), видані йому наперед за сіно.

Нарешті, найважливіше, Алпатич знав, що того самого дня, як він наказав старості зібрати підводи, щоб вивезти обоз княжни з Богучарова, вранці був на селі сход, на якому постановили не вивозитися і чекати. А тимчасом чекати не було коли. Предводитель, у день смерті князя, 15 серпня, наполягав у розмові з княжною Марією на тому, щоб вона виїхала того ж дня, бо ставало небезпечно. Він казав, що після шістнадцятого він не відповідає ні за що. Таки ж у день смерті князя він поїхав увечері, але обіцяв приїхати другого дня на похорон. Та другого дня не міг приїхати, бо, за відомостями, які він сам дістав, французи несподівано просунулись, і він тільки встиг вивезти зі свого маєтку родину та все цінне.

Років тридцять Богучаровим управляв староста Дрон, якого старий князь звав Дронушкою.

Дрон був один з тих кріпких фізично і морально селян, які тільки ввійдуть у літа, обростуть бородою, так, не змінюючись, живуть до шістдесяти-сімдесяти років, без жодної сивої волосини чи недостачі зуба, такі ж рівні і дужі в шістдесят років, як і в тридцять.

Дрона, незабаром після переселення на теплі ріки, в якому він брав участь, як і інші, було настановлено старостою-бурмистром у Богучарові і з того часу двадцять три роки він бездоганно пробув на цій посаді. Селяни боялись його більш, ніж князя. Пани, і старий князь, і молодий, і управитель поважали його і жартома називали міністром. За весь час своєї служби Дрон ні разу не був ні п’яний, ні хворий; ніколи, ні після безсонних ночей, ні після найбільших клопотів не виявляв ні найменшої втоми і, не знаючи грамоти, ніколи не забував жодного рахунку грошей і пудів борошна по величезних обозах, які він продавав, і жодної копи нажатого хліба на кожній десятині богучаровських ланів.

Цього ось Дрона Алпатич, приїхавши з розорених Лисих Гір, покликав до себе в день похорону князя і наказав йому підготувати дванадцять коней під екіпажі княжни і вісімнадцять підвід під обоз, який треба було підняти з Богучарова. Хоч селяни й були оброчні, виконання цього наказу, на думку Алпатича, не могло натрапити на труднощі, бо в Богучарові було двісті тридцять тягол і селяни були заможні. Але староста Дрон, вислухавши наказ, мовчки опустив очі. Алпатич назвав йому селян, яких він знав і в яких наказував узяти підводи.

Дрон відповів, що коні в цих селян у дорозі. Алпатич назвав інших селян. І в цих, казав Дрон, коней не було: в одних були під казенними підводами, у других — охлялі, у третіх поздихали без кормів. Коней, на думку Дрона, не можна було зібрати не тільки під обоз, але й під екіпажі.

Алпатич уважно подивився на Дрона і насупився. Як Дрон був зразковим старостою-кріпаком, так і Алпатич недарма управляв двадцять років маєтками князя і був зразковим управителем. Він дуже здатний був чуттям розуміти потреби та інстинкти людей, з якими мав справу, і тому він був прекрасним управителем. Глянувши на Дрона, він одразу зрозумів, що Дронові відповіді були висловленням не Дронових думок, а думок того загального настрою богучаровської громади, що вже заполонив старосту. Але разом з тим він знав, що забагатілий і ненависний громаді Дрон повинен був хитатися між двома таборами — панським і селянським. Це хитання він помітив у його погляді, і тому Алпатич, насупившись, підступився до Дрона.

— Ти, Дронушка, слухай! — сказав він. — Ти мені пустого не говори. Його сіятельство князь Андрій Миколайович самі наказали мені, щоб усіх людей вирядити і з ворогом не залишатися, і царський на те наказ є. А хто залишається, той цареві зрадник. Чуєш?

— Слухаю, — відповів Дрон, не підводячи очей.

Алпатича не вдовольнила ця відповідь.

— Гей, Дроне, погано буде! — сказав Алпатич, похитавши головою.

— Воля ваша, — сказав Дрон сумно.

— Гей, Дроне, кинь! — повторив Алпатич, виймаючи руку з-за пазухи і урочистим жестом показуючи нею додолу під ноги Дрона. — Я не то що тебе наскрізь, я під тобою на три аршини все наскрізь бачу, — сказав він, вглядаючись у підлогу під ноги Дрона.

Дрон збентежився, швидко глянув на Алпатича і знову опустив очі.

— Ти оці дурниці кинь і людям скажи, щоб збиралися з хат іти в Москву і щоб рихтували підводи завтра на ранок під княжнин обоз, та сам на сход не йди. Чуєш?

Дрон раптом упав в ноги.

— Якове Алпатичу, звільни мене від цього! Візьми від мене ключі, звільни Христа ради.

— Кинь! — сказав Алпатич строго. — Під тобою наскрізь на три аршини бачу, — повторив він, знаючи, що його вміння ходити коло бджіл, знання того, коли сіяти овес, і те, що він двадцять років умів годити старому князеві, — що все це давно створило йому славу чаклуна і що здатність бачити на три аршини під людиною приписується чаклунам.

Дрон встав і хотів щось сказати, але Алпатич перебив його.

— Що ви це надумали? Га?.. Що ви думаєте? Га?

— Що мені з людьми робити? — сказав Дрон. — Колотнеча вирує. Я і так їм кажу...

— От тобі й кажу, — сказав Алпатич. — П’ють? — коротко спитав він.

— Осі колотяться, Якове Алпатичу, другу бочку привезли.

— То ж ти слухай. Я до справника поїду, а ти людей оповісти, і щоб вони це кинули, і щоб підводи були.

— Слухаю, — відповів Дрон.

Більше Яків Алпатич не наполягав. Він довго управляв людьми і знав, що головний засіб для того, щоб люди корилися, полягає в тому, щоб не показувати їм