read-books.club » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

255
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 46 47 48 ... 180
Перейти на сторінку:
неприємним відчуттям пригадався жартик, який Банні відколов про Генрі, що той тепер потребуватиме юриста. Я ще раз підняв слухавку й набрав номер довідкової, у якій поцікавився контактами інформаційної служби TWA.

— Мене звуть Генрі Вінтер, — привітався я з оператором, — і я хотів би уточнити своє замовлення.

— Одну хвилиночку, пане Вінтер. Номер вашої броні?

— М-м-м, — я крокував туди-сюди, намагаючись щось швидко придумати, — щось не можу під рукою знайти інформацію, а ви б не могли просто… — Тут я помітив номерок у правому верхньому кутку: — Зачекайте, а не двісті дев’ятнадцять часом?

Було чутно, як по той бік хтось барабанить на клавіатурі комп’ютера. Я нетерпляче постукував ногою й виглядав у вікно, шукаючи очима машину Генрі. Аж раптом до мене дійшло, що Генрі зараз без автомобіля. Я ж із понеділка мав пригнати його назад, але він досі лишався стояти біля тенісного корту.

Рефлекторно я запанікував і мало не кинув трубку (якщо Генрі без машини, то я міг нічого й не почути, а він уже зараз, наприклад, піднімався би сходами), але тієї миті повернулася оператор:

— Усе гаразд, пане Вінтер. Хіба агент вас не попереджав, що в разі придбання квитків менш ніж за три дні до відльоту підтверджувати бронювання рейсу не потрібно?

— Ні, — нетерпляче відказав я, ладний уже повісити слухавку на місце, і тільки тут до мене дійшов разючий сенс її слів: — За три дні? — повторив я.

— Ну, зазвичай бронювання підтверджується в день придбання квитків, особливо якщо вони не підлягають поверненню. Це якраз ваш випадок. Агент мав сказати вам про це ще у вівторок, коли ви придбали квитки.

У день придбання? Не підлягають поверненню? Я покинув міряти коридор кроками.

— Давайте перевіримо інформацію ще раз, щоб я переконався в її коректності, — запропонував я.

— Звісно, пане Вінтер, — упевненим голосом відповіла дівчина. — Рейс TWA, номер чотириста один, відправлення з Бостона завтра, аеропорт імені Лоґана, вихід дванадцять, виліт о двадцятій сорок п’ять, прибуття в Буенос-Айрес, Аргентина, о шостій нуль одна. Пересадка в Далласі. Чотири квитки по сімсот дев’яносто п’ять доларів в один бік. Це разом складає… — у слухавці знову почувся стукіт клавіш, — три тисячі сто вісімдесят доларів плюс податок, які ви сплатили карткою American Express. Усе правильно?

У мене голова пішла обертом. Буенос-Айрес? Чотири квитки? В один бік? Завтра?

— Компанія TWA бажає вашій сім’ї приємного перельоту, пане Вінтер! — весело промовила оператор і відключилась. А я стояв, не випускаючи трубки з руки, поки не почув із неї довгий гудок.

Раптом я все зрозумів. Я покинув телефон, пішов до спальні й навстіж відчинив двері до неї. Порожня книжкова полиця, відімкнута скриня, на клямці висить розкритий замок від неї. Роззявивши рота, я вивчав назву Єльського університету, вигравіювану на дні скрині, а потім рушив до гостьової спальні. Тутешні шафи також спорожніли, і тільки плічка дзеленчали на металевій перекладині. Я притьмом розвернувся й у проході мало не перечепився через два велетенські свинячої шкіри саквояжі з чорними ременями. Я спробував на вагу один із них і ледве не впав.

«Господи, — подумалося мені, — що вони коять?» Я повернувся в хол, поклав на місце папірець і поквапився на вихід зі своєю книжкою.

Покинувши межі Північного Гемпдена, я чвалав неймовірно спантеличений, і мої думки перемежовувались із сильним відчуттям тривоги. Здавалося, я мушу вдіяти щось, от тільки що саме? Невже Банні був у курсі? Я сильно в цьому сумнівався, але вирішив, що краще буде нічого в нього не питати. Аргентина. Що там у тій Аргентині? Степи, коні й місцеві ковбої в плескатих брилях із балабончиками на крисах? Письменник Борхес. Подейкують, там переховувався Бутч Кессіді, а також доктор Менґеле, і Мартін Борман, і ще ціла низка відразливих персонажів[93].

Здається, колись одного вечора в заміському будинку Френсіса Генрі розповідав історію про якусь південноамериканську країну — може, справді Аргентину? Я не пам’ятав. Я намагався думати. Щось про подорож із батьком у його підприємницьких справах, про якийсь острів недалеко її берега… З іншого боку, батько Генрі взагалі багато літав по світу. Але все ж таки, якщо існував зв’язок, то який? Чотири квитки? В один бік? Якщо Джуліан знав про це (а він, схоже, знав про Генрі правду-матку, не доступну навіть решті), то чому розпитував, куди всі вони поділися, ще день тому?

У мене розболілася голова. Коли я вийшов на узлісся біля Гемпдену, то побачив снігову ковдру над лукою, що іскрилася в ранковому світлі, і два почорнілі від часу комини-близнюки в протилежних кінцях будівлі Трапезної, із яких курився дим. Холодно й тихо навколо, тільки фургон із молоком торохтів на холостому ходу біля непарадного в’їзду на територію університету, а двоє мовчазних заспаних чоловіків розвантажували дротяні сітки з продукцією і з брязкотом кидали їх на асфальт.

Їдальню вже відчинили, хоч о такій годині студентами навіть не пахло, за столами снідали тільки працівники кафетерію й техперсонал. Я піднявся на другий поверх, замовив собі горнятко кави й некруто зварені яйця. Їв у самоті за столом головної зали їдальні біля вікна.

Наступного дня, у четвер, починалися заняття, але наша перша зустріч із Джуліаном мала бути аж у понеділок. Поснідавши, я вернувся до своєї кімнати й зайнявся неправильними дієслівними формами другого аориста. Книжки я позакривав аж о четвертій по обіді й, визирнувши на луку у вікно, помітив, що сонце вже заходить, а ясени й тиси відкидають довгі тіні на сніг. У мене злипались очі, я почувався розгубленим, ніби тільки-но прокинувся і з’ясував, що проспав цілий день аж до перших сутінків.

Того дня подавали грандіозну вітальну вечерю семестру: ростбіф, стручкова квасоля в паніровці з мигдалю, сирне суфле і якась хитромудра страва із сочевиці для вегетаріанців. Я їв за тим самим столом, де й снідав. Зала була забита, усі палили, сміялися, за повні столи доставляли додаткові стільці, народ із повними тарілками блукав від товариства до товариства, аби з усіма привітатися. Зі мною сусідили студенти з мистецького відділення, котрих видавали нігті, під які позабивалися чорнила, та ефектні бризки фарб на одязі; один із них малював щось на серветці чорним фломастером, інший замість паличок їв рис із піали перевернутими пензликами. Жодного з них раніше я не бачив. Я пив свою каву й роззирався навколо по їдальні. Жорж Лафорґ, зрештою, мав рацію: я й справді відмежований від життя решти студентів. Хоча, за великим рахунком, до людей, що використовують малярський інструмент замість столових

1 ... 46 47 48 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"