Читати книгу - "Список Шиндлера"

відрізнялася від сільського шляху, але адміністрація вже звернулася до інженерної фірми Клуґа з тим, щоб вони зробили центральну вулицю табору, а Східна залізниця пообіцяла зробити спеціальну гілку до брами табору, до каменоломні он там праворуч. Вапняк із каменоломень і могильні плити, про які Ґьот казав, що вони «сплюндровані поляками», будуть перетворені на бруківку для внутрішніх доріг. Шановному панству не треба хвилюватися щодо доріг, казав Ґьот, адже він має серйозний намір утримувати постійно сильну команду з видобування каменю й брукування доріг.

Невеличку колію прокладено для вагонеток із камінням. Вона починалася з-за будівлі адміністрації і великих кам’яних бараків, побудованих для есесівців та українського гарнізону. Вагонетки з камінням, по шість тонн кожна, пересували жінки групами по тридцять п’ять — сорок осіб; вони тягли за троси по обидва боки вагонетки, щоб компенсувати нерівність колії. Якщо котрась із них перечіпалась і падала, то на неї наступали або ж вона відкочувалася вбік з дороги, бо в команд був власний ритм і жодна окрема людина не могла його порушити. Споглядаючи цю таємну єгипетську працю, Оскар відчув напад нудоти; таке млосне поколювання в усьому тілі в нього було тоді, на пагорбі над вулицею Кракуса. Ґьот тоді вважав, що ділові люди — цілком надійні глядачі для таких сцен, що вони є його духовними братами. Його ця дика праця внизу жодним чином не знічувала. Як тоді, на вулиці Кракуса, перед Оскаром постало питання: чого взагалі можуть соромитися есесівці? Чого може соромитись Амон?

Енергія будівельників бараків, навіть для такого обізнаного спостерігача, як Оскар, оманливо скидалася на намагання чоловіків побудувати дах над головою для своїх жінок. Але, хоча Оскар цього ще не знав, того ранку Амон влаштував показовий розстріл на очах у цих людей, тож тепер вони мали повне уявлення про умови своєї праці. Після ранкової зустрічі з інженерами Амон прогулювався Єрусалимською і дійшов до бараків СС, де роботами керував відмінний старший сержант, якого невдовзі мали підвищити до офіцера, — Альберт Гуяр. Гуяр підійшов до Амона стройовим кроком і доповів про стан справ.

— Частина фундаментів бараку обвалилася, — повідомив, почервонівши, Гуяр.

Водночас Амон побачив молоду жінку, яка ходила навколо недобудови, розмовляла з групами будівельників, спрямовувала їх, давала вказівки.

— Це хто така? — спитав він Гуяра.

— В’язень Діана Райтер, — відповів Гуяр, — інженер-архітектор, їй доручили проектування бараків. Вона сказала, що котловани було неправильно вирито, і вимагає, щоб усе каміння й цемент розкопали й почали будувати все з нуля.

Подивившись на обличчя Гуяра, Ґьот зрозумів, що той мав гарячу суперечку з жінкою. По суті, Гуяр закінчив тим, що став кричати на неї: «Ти тут бараки будуєш, а не гребучий готель “Європа”!»

Тепер Амон злегка посміхнувся до Гуяра. «Ми не будемо сперечатися з цими людьми», — немовби пообіцяв він. Наказав привести її.

Дивлячись на її ходу, Амон уже міг уявити собі ту фальшиву елегантність, яку їй прищепили заможні батьки, європейські манери, які вони в ній виховали, посилаючи дочку, котру чесні поляки не прийняли б до університету, до Відня чи Мілана по професію, яка мала б дати їй захист. Вона підійшла до нього так, ніби його і її посади об’єднали б їх у боротьбі проти тупого сержанта і неякісної роботи якогось есесівського інженера, який наглядав за риттям котлованів. Вона не знала, що він ненавидів її найдужче як людину, яка вважає — навіть попри очевидність його есесівської форми, попри те, що саме тут будується, — ніби її національність не помітна.

— Ви посперечалися з обершарфюрером Гуяром, — сказав Ґьот, немовби констатуючи факт.

Діана рішуче кивнула: мовляв, гер комендант її зрозуміє, незважаючи на те, чого не розуміє цей ідіот Гуяр.

— Усі котловани з цього боку необхідно вирити заново, — енергійно сказала вона.

Звичайно, Амон розумів, що «вони» такі — схильні спеціально розтягувати роботу, щоб зберегти робочу силу в безпеці, поки процес триває.

— Якщо не перекопати заново, — сказала Діана, — то, як мінімум, зсунеться південний бік бараку. Тоді все розвалиться.

Вона пояснювала далі, Амон кивав і гадав, що вона, напевно, бреше. Перший принцип — ніколи не слухати єврейського спеціаліста. Єврейські спеціалісти всі на один копил: прихильники Маркса, який наголошував на цілісності керівництва, і Фрейда, який замахнувся на цілісність арійської душі. Амон вважав, що дівчина-архітектор своїми аргументами загрожує його особистій цілісності.

Він викликав Гуяра. Той неохоче прийшов. Він гадав, що йому зараз накажуть робити, як радить архітектор. Те саме думала й Діана.

— Розстріляти її, — сказав Амон Гуярові.

Звичайно, запала пауза: сержант намагався перетравити наказ.

— Розстріляти! — повторив Амон.

Гуяр узяв дівчину під лікоть і зібрався відвести кудись, щоб розстріляти без свідків.

— Тут! — сказав Амон. — Розстріляти на місці! Це моє розпорядження.

Гуяр знав, як це робиться. Він схопив її за лікоть, підштовхнув перед себе, витяг із кобури маузер і вистрілив їй у потилицю.

Звук пострілу вразив усіх, хто працював на тій ділянці, здається, крім катів і самої панни Діани Райтер. Помираючи, вона опустилася на коліна й підвела очі: «Це вам не допоможе», — казав цей погляд. Знання, яке стояло в її очах, вжахнуло Амона, виправдало, піднесло його. Він не знав і не повірив би, що такі душевні стани, як у нього, мають клінічні назвиська. По суті, він гадав, що піднесення до нього обов’язково приходить, коли він чинить акт політичної, расової чи моральної справедливості. А проте, отримавши своє, ввечері після повноти переживання цього моменту Ґьот відчув таку порожнечу, яку, щоб не бути знесеним вітром, немов порожня оболонка, він намагався заповнити, збільшуючи власний розмір і стійкість їжею, алкоголем, контактом із жінками.

Крім цих міркувань, розстріл Діани Райтер, таке собі скасування її західноєвропейського диплома, мав практичну цінність: жоден із тих, хто будує бараки й дороги в Плашуві, не повинен вважати себе незамінним — якщо панну Діану Райтер не врятував її професіоналізм, то єдиний шанс давала тільки сумлінна анонімна праця. Тож ті жінки, які тягли блоки зі станції Краків-Плашув, робітники каменоломень, чоловіки на будівництві бараків — усі вони енергійно працювали, засвоївши урок панни Райтер.

А Гуяр і його колеги тепер дізналися, що розстріл на місці в Плашуві є дозволеним заходом.

Розділ 20

Через два дні після візиту промисловців до Плашува Шиндлер завітав у тимчасовий кабінет коменданта Ґьота в місто, прихопивши з собою пляшчину бренді. На той момент звістка про вбивство Діани Райтер дійшла до адміністрації «Емалії» — і зміцнила переконаність Шиндлера, що переносити фабрику до Плашува не можна.

Два