Читати книгу - "Останній дон"

невеличкі епізоди, що часом були просто блискучі, хоча задля них навряд чи варто було б знімати картину. А сам він пишався тим, що допомагало його картинам досягати фінансового успіху: він умів напрочуд ефектно закінчити фільм, фінал майже завжди був перемогою, тріумфом добра над злом, а якщо такий кінець не годився — поразка була пом'якшена, не залишала скривджених. Його справжнім шедевром був фінал фільму, де йшлося про ядерний вибух у Нью-Йорку, всі герої стали кращі й досконаліші, пройнявшись любов'ю до своїх ближніх, навіть той, що влаштував вибух. Задля такого кінця Скіппі мусив додатково найняти ще п'ятьох авторів.

Усе це мало б для нього ж продюсера невелику вагу, якби він не був проноза у фінансах. Він здобував інвестиційні гроші немов з повітря. Багатії просто липли до Дієра, шукаючи його товариства, немов жінки, що чіплялися йому за руки. Кінозіркам і режисерам подобалось, як він відверто й непристойно втішався принадами життя. Він мов чарами витягував зі студій гроші на купівлю авторських прав і збагнув, що дехто зі студійних бонз дасть йому зелене світло на картину за величезні хабарі. Його різдвяні списки вітань і подарунків були безкінечні, він ушановував зірок, критиків з газет та часописів і навіть високих урядовців, відповідальних за підтримку закону. Він усіх називав дорогими друзями, а коли вони ставали йому непотрібні, викреслював їх зі списку подарунків, проте ніколи не викреслював зі списку вітань.

Однією з передумов успішного продюсерства було володіння власністю. До неї могли належати й невідомі романи, що не мали успіху серед публіки, проте містили те, з чим можна конкретно звертатися до студії. Дієр, не беручи безпосередніх зобов'язань, купував права на них на п'ятирічний термін і щороку виплачував за кожен п'ятсот доларів. Або ж брав сценарій і працював над ним разом з автором, аж поки виходило те, що могла придбати студія. То була справді несвітська робота: адже автори такі тендітні. «Тендітний» — цим словом Скіппі полюбляв обзивати всіх, кого вважав за придурка. Надто пасувало це слово кінозіркам-жінкам.

Одним з найплідніших і найприємніших зв'язків Дієра була дружба з Клавдією Де Леною. Він справді любив цю дівчину і прагнув передати їй усі тонкощі ремесла. Вони три місяці працювали вдвох над сценарієм. Разом ходили обідати, грали в Гольф (Дієр був вражений, коли Клавдія виграла), навідували стадіон в Санта-Аніті, плавали в басейні Скіппі Дієра з секретарками в купальних костюмах, що записували його слова. На один уїкенд Клавдія навіть привезла Дієра до Лас-Веґаса, де в готелі «Ксанаду» він бачився з її братом Кроссом. Інколи Скіппі й Клавдія вкладалися в одне ліжко, так було зручно їм обом.

Картина мала великий касовий успіх, і Клавдія гадала, що зрештою вона заробить чимало грошей. Їй належав відсоток від відсотків Скіппі Дієра, а вона знала, що він завжди бере «гору», бо саме так Скіппі полюбляв називати відсотки з загального прибутку. Проте Клавдія не знала, що Дієр по-різному нараховує відсотки, одні з загального прибутку, інші з чистого. Тож остаточний пай Клавдії був відсотком від чистого прибутку Скіппі Дієра і, дарма що картина дала сто мільйонів доларів, становив жалюгідну суму. Студійна бухгалтерія, Дієрові відсотки з загального прибутку і собівартість картини дуже легко зводили чистий прибуток нанівець.

Клавдія позивалася до суду, й Скіппі Дієр замирився з нею за невеличку суму, щоб зберегти їхню дружбу. Коли Клавдія дорікала йому, він відмовив: «Це й нітрохи не пов'язане з нашими взаєминами, нехай тут розбираються наші адвокати».

Скіппі часто приказував: «Колись я був людиною, а потім одружився». Ба більше, він щиро закохався. Він виправдовувався власною молодістю і тим, що ще тоді гострим оком добачив у нареченій талановиту актрису. Тут він не помилявся, проте Крісті, його дружина, втрачала на плівці той магічний чар, що створює кінозірку. Найвищим її досягненням були третьорядні жіночі ролі.

Але Дієр справді кохав її. Набувши впливу в кіноіндустрії, він пнувся зі шкури, аби обернути Крісті на зірку. Він заручився прихильністю решти продюсерів, режисерів, студійних бонз і домагався для неї великих ролей. У кількох картинах вона грала навіть другу жіночу роль. Але, старіючи, Крісті працювала дедалі менше. Подружжя мало двійко дітей, та Крісті тільки тяжко журилася, і її смуток забирав чималеньку частку робочого часу Дієра.

Скіппі Дієр, як і всі успішні продюсери, був страшенно переобтяжений роботою. Він гасав по всьому світу, наглядаючи за своїми картинами, здобуваючи гроші, купуючи авторські права. Спілкуючись із багатьма вродливими й чарівними жінками й потребуючи товариства, він часто заводив романтичні зв'язки і щиро втішався ними, проте й далі кохав свою дружину.

Одного дня дівчина з відділу купівлі авторських прав принесла Скіппі сценарій, що, на її думку, був найпридатніший для Крісті, там є справжня роль для кінозірки і ця роль цілком відповідає талантові Крісті. То була похмура картина: жінка вбиває свого чоловіка через кохання до молодого поета, а потім має стишити горе своїх дітей і відвернути підозри чоловікової рідні. Далі, звичайно, покута і спасіння. Вся та оповідь — огидна нісенітниця, але могла мати успіх.

Перед Скіппі постало дві проблеми: переконати студію зняти фільм, а потім переконати її віддати головну роль Крісті.

Скіппі використав усі свої зв'язки, пустив усі гроші на хабарі та підплату. Переконав провідного актора взяти роль, із якою впорався б і пересічний актор, і поставив режисером Діту Томмі. Все діялось, мов у казці. Крісті грала неперевершено, Дієр знімав неперевершено, тобто 90% бюджету кінокартини справді перейшло на екран.

Поки готували той фільм, Дієр ніколи не зраджував дружину, окрім ночі, яку провів у Лондоні, опікуючись продажем картини, але не втримався тільки тому, що англійська дівчина була така тонка, аж прозора, що йому закортіло дізнатися, на що ж вона здатна.

Тож пощастило. Фільм мав комерційний успіх, Скіппі досяг більшого, потай підплачуючи, ніж якби діяв чесно, і Крісті дістала Оскара як найкраща актриса.

І, як згодом Скіппі розповідав Клавдії, саме тут мало скінчитися кіно: далі вже безхмарне майбутнє. Але тепер його дружина набралася самоповаги, відчула свою справжню вартість. За доказ правило те, що вона обернулась на зірку-посередницю, тепер їй слали посланцями сценарії з ролями для гарненьких, чарівних плівкових героїнь. Дієр радив їй шукати чогось придатнішого для себе, наступна картина буде вирішальна. Він ніколи не переймався вірністю Крісті й навіть визнав за нею право заводити коханців, коли фільм знімають десь на виїзді. Але нині, через кілька місяців після Оскара, коли перед Крісті схилялося все