Читати книгу - "48 законів влади"

Спаський намагався зберігати спокій. Його російські боси відчували, що Фішер над ним знущається, і сказали йому повертатися, але Спаський хотів цього матчу. Він знав, що здатний розгромити Фішера, і ніщо не повинно було стати на заваді найбільшій перемозі в його кар’єрі. «Здається, уся наша робота пішла нанівець, — сказав Спаський товаришеві. — Що можна вдіяти? Зараз хід Боббі. Якщо він приїде — ми гратимемо, якщо не приїде — не гратимемо. Наразі ініціатива в самогубці».

Нарешті Фішер прибув до Рейк’явіка, але він і далі створював проблеми і погрожував скасуванням матчу. Йому не сподобалася зала, де мав відбутися матч, він критикував освітлення, нарікав на шум фотоапаратів, йому дуже не сподобалися стільці, на яких він і Спаський мали сидіти. Тепер Радянський Союз перебрав ініціативу і пригрозив відкликати свого шахіста.

І блеф спрацював: після тижнів очікування і нескінченних та бурхливих переговорів Фішер погодився грати. Усім відлягло, особливо Спаському. Але в день церемонії представлення спортсменів Фішер дуже спізнився, як і в день початку «Матчу сторіччя». Цього разу, проте, наслідки могли бути вкрай неприємними: якби він прибув із завеликим запізненням, йому в першій грі зарахували б поразку. Що відбувалося? Маніпулятивна техніка? А може, Боббі Фішер боявся Бориса Спаського? Присутнім гросмейстерам і Спаському здавалося, що в бруклінського нетяги жижки тремтять. Фішер з’явився о 5:09, за хвилину до скасування гри.

Перша зустріч на шаховому турнірі має величезне значення, бо задає лад на наступні місяці. Зазвичай це повільна і тиха боротьба, коли обидва спортсмени готуються до війни і намагаються розгадати стратегію суперника. Ця гра була інакша. У дебюті Фішер зробив жахливий хід, можливо, найгірший за всю кар’єру, і, коли Спаський підчепив його на гачок, він, схоже, готовий був здатися. Проте Спаський знав, що Фішер ніколи не здавався. Навіть коли була загроза мату, він боровся до кінця, виснажуючи суперника. Наразі ж здавалося, ніби він змирився. Раптом він видав сильний хід, аж гомін пішов по залі. Хід уразив Спаського, але він отямився і зміг виграти партію. Проте ніхто не міг збагнути, що надумав Фішер. Може, програв навмисно? Чи перенервував? Не зосередився? Може, він, як вважали, не при тямі?

Після поразки в першій партії Фішер ще дужче нарікав на залу, камери, абсолютно на все. Він і на другу гру спізнився. Організаторам урвався терпець — йому зарахували поразку. Рахунок став 2:0 не на його користь. Із таким рахунком ніхто й ніколи не вигравав чемпіонат. Фішер таки випав із колії. Однак під час третьої партії, як пригадують свідки, у нього був жорстокий погляд, що Спаського занепокоїло. Попри яму, яку сам собі вирив, Фішер мав надто впевнений вигляд. Він припустився ще однієї серйозної помилки, як і в першій партії, але його самовпевненість змусила Спаського запідозрити пастку. Незважаючи на підозру, росіянин не зміг вирахувати підступу, і несподівано Фішер поставив йому мат. Власне, нетрадиційна тактика ошелешила суперника. Завершивши партію, Фішер схопився на рівні ноги й вилетів із зали, вдарив кулаком у долоню й крикнув своїм уболівальникам: «Я знищую його брутальною силою!»

У наступних партіях Фішер ходив так, як не ходив раніше — це не був його стиль. Тепер Спаський почав припускатися серйозних помилок. Програвши шосту партію, він заплакав. Один гросмейстер тоді сказав: «Тепер Спаському треба подумати, чи безпечно йому повертатися до Росії». Після восьмої зустрічі Спаському здалося, буцімто він зрозумів, що відбувається: Боббі Фішер гіпнотизував його. Він вирішив не дивитися Фішерові в очі, проте однаково програв.

Після чотирнадцятої партії він скликав нараду для своєї команди й оголосив: «Я відчуваю, як намагаються керувати моїм мозком». Він припускав, що апельсиновий сік, який спортсмени пили за шаховим столом, містив наркотики. Може, у повітрі розпорошили якісь хімікати. Нарешті Спаський публічно звинуватив команду Фішера в тому, що в стільці вмонтовано щось, що впливало на мислення Спаського. КДБ нашорошив вуха: Борис Спаський ставив у скрутне становище Радянський Союз!

Стільці розібрали і піддали рентгеноскопії. Хімік теж нічого в них не знайшов. Лише у світильнику знайшли двох здохлих мух. Спаський почав скаржитися на галюцинації.

Він не зміг продовжити змагання. 2 вересня Спаський визнав себе переможеним. Попри свій порівняно молодий вік, він так ніколи й не оговтався від цієї поразки.

Тлумачення

У попередніх зустрічах Фішера й Спаського Фішерові бувало нелегко. Спаський мав чудову здатність передбачати стратегію суперника і використовувати це проти нього. Він адаптовувався і швидко вибудовував напад, який вів його до перемоги не через сім, а сімдесят ходів. Він перемагав Фішера, бо прораховував гру на багато ходів уперед і як чудовий психолог ніколи не втрачав самоконтролю. Один майстер спорту з шахів сказав: «Він не просто шукає кращий хід. Він шукає хід, який виведе з рівноваги суперника».

Проте Фішер зрозумів, у чому ключ до успіху Спаського: він грав на передбачуваності, завдавав вам поразки у вашій грі. Тож Фішер у чемпіонаті вирішив перебрати ініціативу й вибити Спаського з рівноваги. Поза сумнівом, нескінченне очікування вплинуло на психіку Спаського. Проте особливо сильно вплинули навмисні помилки Фішера і вдавання, ніби ніякої стратегії в нього нема. Власне, він робив якусь мішанку зі старих схем, навіть за ціну програшу в першій партії й поразки в другій.

Спаський був відомий своєю холоднокровністю і самоконтролем, але вперше в житті він не зміг вирахувати суперника. Він поволі втрачав самоконтроль і здавався ненормальним.

Шахи зосереджують у собі квінтесенцію життя, бо, по-перше, для перемоги треба зберігати цілковитий спокій і бути дуже далекоглядним; а по-друге, гру вибудовують на схемах, послідовності ходів, які вже колись розігрувалися і повторяться знову з деякими варіаціями в наступних партіях. Ваш суперник аналізує ваші схеми й намагається передбачити ваші ходи. Не використовуючи передбачувані комбінації, на яких він міг би побудувати свою стратегію, ви отримуєте велику перевагу. У шахах, як і в житті: якщо люди не можуть зрозуміти, що ви робите, вони лякаються, і настає чекання, з’являються непевність, замішання.

Життя при дворі — це серйозна, меланхолійна гра в шахи, яка вимагає, щоб ми розставили фігури, продумали варіанти комбінацій, склали план, діяли за ним, парируючи ходи суперника. Іноді, проте, краще ризикнути і зробити химерний і непередбачуваний хід.

Жан де Лабрюєр (1645—1696 рр.)

Ключі до влади

Найстрашніше — це щось несподіване і непередбачуване. Тому нас так лякають землетруси й торнадо: ми не знаємо, коли вони відбудуться. А як станеться стихійне лихо, ми із жахом чекаємо наступного удару. Меншою мірою, але так само впливає на нас непередбачувана людська поведінка.

Поведінка тварин укладається в певні патерни, і тому люди можуть полювати і вбивати їх. Лише людина має здатність свідомо змінювати свою поведінку, імпровізувати, долати тиск рутини і звички. Але люди здебільшого не реалізують ці можливості. Їм зручніше з рутиною: вони підкоряються тваринній природі, яка змушує їх повторювати усталені дії. Вони так чинять, бо це легше, і вони помилково вважають, що, якщо не чіпатимуть інших,