Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

звичними стандартами, але у певному ракурсі вона привертає

увагу...

«Чорт, я п’яний більше, ніж думав».

Аби приховати збентеження, він сказав:

— Отже...

— Отже, тобі надіслав повідомлення полковник Джонсон. А ти

стаєш важливою людиною, капітане, — відповіла Наомі.

Еймос із перебільшеною обережністю поставив кухоль на стіл.

— Оце хтів запитати, капітане. Мож’ пристанемо на його

пропозицію і просто летимо в Пояс? Не знаю, як вам, а мені

трохи сцикотно, як нас затисли марсіяни попереду та пів десятка

невідомих кораблів позаду.

Алекс пирхнув.

— Жартуєш? Оце ми зараз розвернемось і скинемо швидкість

до нуля якраз тоді, коли «Доннаджер» підлетить до нас. Вони

й так меб лі в реакторі палять, аби догнати нас швидше, ніж ті

поясанські борти. Якщо розвернемося в їхній бік, то «Донні»

подумає, ніби ми перейшли у команду суперника. І розбере нас

на дрібні шматочки.

— Погоджуюся з паном Камалем, — сказав Голден. — Ми вже

стали на курс і долетимо до кінця. Фредовий контакт нікуди не

дінеться. До речі, про це — Наомі, ти стерла його повідомлення?

— Так. Видраїла з пам’яті металевою щіткою. Марсіяни ніколи

не дізнаються, що він говорив з нами.

Голден кивнув і трохи розстібнув робу. Тут, у приміщенні

з п’ятьма п’яними людьми, ставало трохи спекотно. Наомі звела

брову, побачивши його футболку кількаденної давнини. Голден

збентежено застібнувся.

— Не можу допетрати, чого ті поясани хочуть, командире, —

сказав Алекс. — Ну ладно, якщо це шість бортів-камікадзе

з примотаними до корпусів атомними бомбами — таке може

трохи пошкодити «Донні», але нічого решта цю бойову машину

не візьме. Мережа точкового захисту і рейкотрони можуть

створити мертву зону з радіусом тисячу кеме. Вони, трясця, давно вже могли прибити ті кораблі торпедами, але, гадаю, їм

так само, як і нам, невтямки, хто то такі.

— Вони знають, що не доженуть нас раніше, ніж

«Доннаджер», — відповів Голден. — І в бою вони не рівня

«Доннаджеру». Гадки не маю, що вони задумали.

Еймос розлив залишки текіли в усі кухлі й підняв свій:

— Ну що ж, скоро, бляха, дізнаємося.

Розділ десятий. Міллер

Коли капітанка Шаддид дратувалася, вона стукала

подушечками середнього та великого пальців одна об одну.

Звук був майже нечутним — ніби киця наступає лапою — але

відколи Міллер помітив за капітанкою цю звичку, стук вчувався

йому дедалі голоснішим. Яким би тихим він не був, а все одно

заполоняв увесь її кабінет.

— Міллере... — вона усміхалася з показною щирістю, — усім

нам тяжко. Буремні часи настали.

— Так, капітанко, — Міллер нахилив голову вперед, наче

регбіст, який готується прориватися крізь стрій захисників. —

Але я вважаю, що це питання достатньо важливе, аби ми

ретельніше...

— Це просто послуга для одного з акціонерів, — урвала його

Шаддид. — Її батько нервується. Нема жодної причини

підозрювати, ніби він мав на увазі марсіянську атаку на

«Кентербері». Тарифи он знову підвищили. Вибух на шахті

«Червоного місяця». Неврожай дріжджів на фермах Ероса.

Щодня у Поясі стається щось таке, від чого татко буде

непокоїтися про свою донечку-квіточку.

— Так, капітанко, але саме тоді, коли...

Її пальці застукали у прискореному темпі. Міллер закусив губи.

Безнадійно.

— Не ганяйтеся за привидами, — сказала Шаддид. — На табло

повно злочинів, які точно справжні. Політика, війна, змова

внутрішньопланетних лиходіїв, котрі прагнуть захопити всю

Сонячну систему? Не наша юрисдикція. Просто подайте мені

рапорт про те, що пошуки тривають. Я передам його вище, і ми

нарешті займемося справжньою роботою.

— Слухаюся.

— Щось іще?

— Ні, капітанко.

Шаддид кивнула і розвернулася до свого термінала. Міллер

підвівся, забрав капелюха з кутика її столу й пішов до виходу.

Фільтри вентиляції поламалися у вихідні, а їхня заміна

заповнювала відділок обнадійливими запахами свіжого

пластику та озону.