read-books.club » Міське фентезі » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

22
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Всевидяча Нея" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: Міське фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 77
Перейти на сторінку:

— Маркус я прокинулася в каналізації, ось уже не межа моїх мрій просунутися в такому дивному місці.

Сімейство виглядало спантеличеним.

— Від тебе справді пахне затхлим як під землею. Але ще є сторонній чоловічий запах. Він тебе торкався, мабуть переніс на руках.

— Значить цей хтось проник у ваш будинок і мене забрав. Чудово. Я думала хоча б тут ніхто вдиратися не буде.

Маркус гаркнув і поспішив на верх, слідом його батько з братами. Мама мене обійняла і повела до столу.

— Дивний запах. Нехай чоловіки розберуться. Це не нормально що до нас потрапив сторонній.

Повернулися вони за кілька хвилин злі. Маркус мене міцно обійняв і потерся головою об мою голову.

— У кімнаті немає сторонніх запахів. Підозрюю він скористався артефактом для твого перенесення.

Нутрощі стиснулися в тугу грудку, а до горла підступила нудота.

— Тихо, заспокойся, все буде добре. Давай ми відразу вирушимо перевірити те місце, де ти прокинулася. Візьмемо тільки з собою Ігната і Тома, вони хлопці міцні, вломимо дружно цьому поганцю. І за одне дізнаємося хто це.

От тільки прохід я змогла створити рази з п'ятого обидва рази для друзів. І в каналізацію ми взагалі з десятого разу потрапили. До цього мене банально заспокоювали, щоб я прохід могла відкрити. Щоправда, ні чого ми там не знайшли. Навіть підстилка, на якій я лежала, зникла.

— Це точно тут? — запитав Маркус. — Так точно. Тут твій запах є і ледь вловимий чоловічий. Але він чимось його перебив.

Чоловіки швидко пройшлися в один і інший бік колектором. Знайшли кілька розгалужень. Але в них чужого запаху не було. Після чого повернулися до мене.

— Ти як? — запитав Ігнат. — Повернеш нас?

— Так.

Повернутися було простіше. А вдома на мене чекало не дуже приємне відкриття. Хтось знову побував у моїй кімнаті після того, як ми пішли, і зникли деякі мої дрібнички. Я відразу зателефонувала Маркусу.

— Що сталося?

— Тут знову хтось був! Пропала моя білизна, — на цьому мій голос здригнувся.

— Може ти його в кошик закинула?

— Я його туди якраз таки й закинула, але артефакт розрядився. Я думала трохи пізніше підзаряджу і ні чого з нього не діставала. А зараз прийшла зарядити, а кошик порожній. Твоя мама в кімнату не заходила, уже запитала в неї. Та й навіщо комусь заходити перевіряти кошик для моєї брудної білизни!

— Тихо, малятко, заспокойся.

— Що вже сталося? — почула голос шефа.

Маркус прибрав від вуха телефон і розповів про ранкову подію і що я щойно розповіла.

— Що мені робити? — запитала в коханого — Мені страшно.

— Будь удома, бажано на очах у мами.

Він перервав розмову, шеф був задумливим.

— І що зовсім ніяких запахів.

— Тільки на ній і трохи в підземному тунелі. Не схоже на чортів, від них різкий запах із домішкою сірки. А портали рідкісні навіть у нашому світі. І люди, що володіють таким даром, усі під контролем і здебільшого працюють в органах правопорядку у різних структурах. Або вже на пенсії і не можуть відкривати портал. Або в нас хтось із незареєстрованим даром. Або в когось амулет перенесення. Притому явно розрахований на двох.

— Як у її дядька, — здогадався шеф. — Тільки в того амулет був на одного.

Сиділа з ноутбуком і планшетом у залі, мама займалася домашніми справами. Потім допомагала їй готувати обід, і вона запропонувала пограти в карти. Мама спритно обіграла мене кілька разів. Здавши на третій раз, я помітила на вулиці білу маківку, серед жителів селища немає блондинів.

— Я вийду на вулицю.

— Когось побачила?

— Сподіваюся, здалося.

Свої карти я взяла із собою, розклад трапився хороший із козирями. Мама тільки схвально хмикнула, на те що я свої карти забрала. Вийшовши на вулицю, побачила молодого чоловіка. Серце занило. Дядько казав, що брат скоріше за все загинув. Раз не відображається на родовому артефакті.

— Привіт, сестричко.

Серце прискорило свій біг, мені не було страшно. Це почуття було дивним хвилюючим.

— Ти виросла. Я бачив тебе зовсім маленькою.

— Дядько сказав, що ти загинув.

— Не схоже, що він тебе виховав, якщо ти тут.

— Я виросла в цьому світі, мене сюди батько відправив.

— Звичайно, хто ж крім нього. Ти напевно не пам'ятаєш, але для батька ти, як і я, стала розчаруванням. Я, бо не успадкував сімейного дару, а ти, бо дівчинка. Він не любив тебе.

— Але при цьому врятував. Так, я пам'ятаю все, що він говорив. Навіщо ти прийшов? Не для того щоб познайомитися.

— Чому ти так вирішила.

— Дядько не просто так говорив, що вважає тебе мертвим. Ти або загинув, або причетний до смерті батьків.

— Твоя мати мені ніхто! — сказав він зло. — Батько одружився вдруге майже одразу після смерті моєї матері. Вона померла, народжуючи мою сестру. Сестра теж померла так і не заплакавши.

— Це ти викрадав мене вранці?

Він виглядав здивованим. І мотнув легенько головою.

— Я тільки зараз знайшов тебе. Думаю, ми можемо домовитися. Я хочу повернути те, що належить мені за правом народження як старшому. Скажи, що відрікаєшся від сили добровільно і передаєш силу мені Нейтелу.

— Ні, — сказала, спокійно схрестивши руки на грудях. — Обійдешся.

— Ти багато на себе береш мала. Тобі не потягнути сімейний дар. Він тільки почав розкриватися, і ти не винесеш його. Ти скоро перестанеш бачити світ по нормальному.

— Я вже звикла і бачу світ по-іншому, щойно потрапила сюди. І дар тобі Нейтел не віддам. Він мій, а не твій.

— Ну як знаєш, — сказав він зі злою посмішкою і дістав із кишені два овальні предмети. — Тоді я заберу його, коли ти помреш, це буде не складно.

Він кинув у мене два предмети, я без роздумів перехопила їх на льоту картами, поміщаючи в малюнок. Брат, очманівши, дивився на мене, а потім злісно посміхнувся і зник. А я зрозуміла, чому він посміхається, я довго не втримаю ці предмети в малюнку, це вибухівка. Я подивилася на селище, помітила старійшину, потім перелякану маму, яка говорила про щось по телефону. Напевно з Маркусом. Подивилася на малюнки, які перенесла в карти, я відчувала, як те, що я в них уклала, виривається на волю і палить руки і вже починає світитися.

1 ... 45 46 47 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"