Читати книгу - "Тринадцятий демон, Аліна Скінтей"

З глибоких тіней раптово почала витікати темна, майже невидима енергія фіолетового кольору, схожа на туман, що виповзав із самого серця темряви. Вона закрутилася навколо Астель, обгортаючи її, наче щит. Раптом із цієї темряви прочинився портал і з нього вийшла фігура — високий чоловік у темному плащі, його обличчя було прикрите тінню, але очі світилися знайомим блакитним вогнем. Це був Сефт.

— Я тут, Астель, — його голос був спокійним і глибоким, і вона відчула, як її паніка трохи вщухла.

— Ти... Дейлан? — вона нічого не розуміла.

Вона піднялася на ноги, оглядаючи загадково-знайому фігуру перед собою.

— Так, це я, — відповів він, і його руки загорілися темно-фіолетовою магією. — Ти під моїм захистом. Тобі немає про що хвилюватися.

Темрява навколо Астель продовжувала крутитися. Раптом до них наблизився Ренвальд, його погляд сповнений гніву.

— Нарешті, ти прийшов, — процідив він крізь зуби, не зводячи очей із Дейлана. — І ти думаєш, що зможеш її врятувати?

— Вона не твоя здобич, Ренвальде, — холодно відповів Дейлан. — Я не дозволю тобі забрати її.

— Побачимо, — зловісно посміхнувся Ренвальд, приготувавшись до бою. — Твій демон тобі не допоможе, Дейлане! — Магічна енергія в його руках знову спалахнула, і він кинувся на них.

— Мені не потрібен демон, щоб перемогти тебе!

Дейлан підняв руки, і темно-фіолетова магія, що вже вирувала навколо нього, загорілася яскравіше, огортаючи його й Астель непробивним бар'єром. Ренвальд, з силою ринувши вперед, вдарив по ньому з усією люттю своєї магії. Ударна хвиля розлетілася навколо, відлунюючи від стін печери й відштовхуючи уламки каміння, але бар'єр Дейлана навіть не здригнувся.

— Не грай зі мною в ці ігри, Ренвальде, — сказав Дейлан рівним, холодним голосом. — Ти не переможеш тут.

Астель стояла за спиною Дейлана, все ще відчуваючи, як її серце билося швидше, ніж мало б. Вона спостерігала за цим протистоянням з мішаниною страху, нерозуміння і рішучості. Ренвальд був занадто сильним, його магія пульсувала в повітрі, заповнюючи печеру тиском, від якого хотілося впасти на коліна. Але поруч був Дейлан, який раніше представився їй іншим ім'ям. І навіть попри його брехню, його присутність була для неї острівцем спокою в цьому буревії.

— Ти не можеш її захистити вічно! — гаркнув Ренвальд, відступаючи й збираючи нову хвилю енергії. — Вона вже пов'язана з демоном, і ти це знаєш. Я заберу і її демона і твого!

Ренвальд знову підняв руку, і його браслет засвітився ще яскравіше. Тонке золоте кільце навколо його зап'ястя, здавалося, пульсувало в унісон з його магією, насичуючи його силою. Він глузливо посміхнувся.

— А тепер подивімося, як ти обійдеш це, Дейлане! — крикнув Ренвальд, і з браслета ринув потік магії, що був направлений прямо на Астель.

Заклинання мало сковувати її, заблокувати її власну силу й витягнути силу демона. Але в той момент, коли потік магії мав вдарити її, темрява навколо Астель різко змінилася. Офіукус, демон, що був пов'язаний з нею, відповів на виклик. Його темна енергія закипіла, утворюючи навколо неї своєрідну захисну оболонку, яка відбила атаку Ренвальда. Світло і тінь змішалися у вибуховому зіткненні, і заклинання Ренвальда розбилося об силу Офіукуса, мов склянка об підлогу.

— Що?! — Ренвальд відступив, приголомшений. — Як це можливо? Ти не повинна мати такої сили!

Астель, відчувши потужний сплеск енергії всередині себе, зібралася з силами і зупинилася. Вона більше не відчувала себе безпорадною. Демон всередині неї не був ворогом, він був її союзником, її частиною. Вона зрозуміла це зараз, у вирішальний момент.

— Це моя сила, — тихо, але твердо сказала вона, і її голос рознісся луною по печері. — Шкода, та тобі не отримати мого демона!

Дейлан поглянув на неї, його обличчя залишалося спокійним, але в очах блищало визнання її рішучості.

Ренвальд, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю, спробував зібрати останні залишки сили. Він знову атакував, але цього разу Астель встала поряд з Дейланом, і їхні магічні енергії злилися в єдине ціле. Їхній захисний бар'єр став непорушним, і коли Ренвальд кинувся на них, його магія просто розсіялася, не досягнувши своєї мети.

— Досить, Ренвальде, — голос Дейлана звучав владно. — Ти програв.

— Ні! — крикнув Ренвальд у відчаї. — Це не кінець!

Він зробив останню спробу, кинувши на них усе, що мав, але тепер Астель була готова. Вона зосередила свою енергію і, використовуючи силу Офіукуса, направила потужний удар прямо на Ренвальда. Потік темної магії вдарив його з такою силою, що він злетів назад, врізавшись у стіну печери.

На мить у печері запанувала тиша. Ренвальд, обпалений і ослаблений, впав на землю, його тіло залишалося нерухомим. Астель відчула, як енергія Офіукуса заспокоюється, повертаючись до її контролю.

— Все закінчено, — прошепотіла вона, відчуваючи втому і полегшення.

Дейлан підійшов до неї, поклавши руку їй на плече.

— Так, — сказав він. — Але тепер починаються справжні проблеми, — він дістав з кишені магічні кайдани й кинув їх у бік Ренвальда. Секунда-друга, і Ренвальд вже був в кайданах. Він повернувся до Астель, яка поглядом просвердлювала в ньому дірку.