Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

— Там далі у печері, — пропищала кобольдиха, показуючи пензликом. — Працює над годинником із зозулею. Навіщо він вам? 

— Маємо розказати йому одну дуже важливу річ, — відповів Пітер. 

Це привернуло увагу більшості кобольдів, що працювали над дивним предметом. Декотрі з них обернулися й тривожно дивилися на Приблуду. Приблуда негайно прибрала веселого, стриманого і милого вигляду. Інші дивилися на Чарліну і вишиту торбу, яка сіпалася в її руках. 

— Хто там у тебе? — спитав один з кобольдів у Чарліни. 

— Ролло, — відповіла Чарліна. 

Більшість кобольдів кивнули, причому без жодного здивування. Коли Пітер запитав, чи можна піти поговорити з Тіммінзом, усі ще раз кивнули і сказали: «Ідіть». Чарліні здалося. що Ролло тут недолюблюють. Очевидно, Ролло також це знав, бо перестав борсатися і сидів тихесенько, поки Пітер обходив дивний предмет, за ним ішла Чарліна, тримаючи торбу обіруч з боків та намагаючись не вимазати її об свіжу фарбу. 

— Що це ви робите? — поцікавилася вона дорогою в найближчої групки кобольдів. 

— Замовлення від ельфів, — відповів один із них. 

Інший додав: 

— Має дорого коштувати. 

Третій сказав: 

— Ельфи завжди добре платять. 

Чарліна пішла далі, вглиб печери, так нічого і не дізнавшись. Печера була величезна, між запрацьованих дорослих тут усюди гасала кобольдівська дітлашня. Більшість дітей, угледівши Приблуду, заверещали і кинулися навтьоки. Їхні батьки переважно просто обережно відступали, ховаючись за тим, над чим працювали, і далі фарбували, полірували або різьбили. Пітер вів Чарліну з Приблудою між кониками-гойдалками, ляльковими будиночками, стільчиками для немовлят, шафковими годинниками, скринями, дерев’яними ляльками на пружинах, аж поки вони нарешті дійшли до годинника з зозулею. Помилитися було неможливо. Годинник був просто гігантський. Величезна дерев’яна шафка годинника здіймалася аж до освітленого магічним світлом склепіння печери; окремо стояв циферблат, закриваючи більшу частину стіни печери за шафкою. Сама ж зозуля, яку два десятки кобольдів старанно обліплювали пір’ям, була, певно, більша за Пітера й Чарліну вкупі. Чарліна здивувалася, кому це міг знадобитися такий величезний годинник. 

Тіммінз порався в масивному годинниковому механізмі, орудуючи маленьким гайковим ключем. 

— Ось він, — сказав Пітер, упізнавши його по носі. 

Пітер підійшов до велетенського механізму і прокашлявся: 

— Перепрошую. Кгм. Перепрошуємо. 

Тіммінз перегнувся над могутньою металевою пружиною і сердито на них поглянув. 

— А, це ви, — він подивився на торбу. — Тепер ви вдалися до кіднепінгу, так? 

Ролло, певно, почув голос Тіммінза і вирішив, що тепер він — серед друзів. 

— Грбможіф! Вефевикфафи! — загуло у торбі. 

— Це Ролло, — осудливо мовив Тіммінз. 

— Так і є, — проговорив Пітер. — Ми принесли його сюди, щоб він тобі зізнався у злочині. Лабок у горах підкупив його, щоб він спричинив чвари між вами і чарівником Норландом. 

— Гвевафавний вакфеф! — зарепетувала торба. 

Але Тіммінз від жаху став срібно-блакитним. 

— Лабок? — перепитав він. 

— Саме так, — підтвердив Пітер. — Ми бачили його вчора, Ролло якраз просив у лабока винагороду. І лабок дав йому глечик золота з-під кінця веселки. 

— Грбрефня! — голосно заперечила торба. — Веффегрвиградки! 

— Ми обоє бачили, — сказав Пітер. 

— Випустіть його, — сказав Тіммінз. — Хай говорить. 

Пітер кивнув Чарліні. Вона прибрала руку з-під торби і перестала робити те, що, як вона сподівалася, було чарами. Тієї ж миті Ролло випав із торби, сів на долівці та почав випльовувати просяклі молоком відривки вовняних ниток і крихти печива, люто зиркаючи на Пітера. 

«Я справді чарувала! Я втримувала його в торбі!» — подумала Чарліна. 

— Бачиш, які вони? — сердито сказав Ролло. — Засовують тебе в торбу і затуляють тобі рота мокрими нитками, щоб ти не міг відповісти, поки вони розповідають про тебе всякі небилиці! 

— Тепер ти можеш говорити, — сказав Тіммінз. — Ти дістав глечик золота від лабока за те, що посварив нас із чарівником? 

— Як би я міг це зробити? — вдаючи доброчесність, сказав Ролло. — Жоден кобольд нізащо у світі не став би розмовляти з лабоком. Ви всі це знаєте! 

На цей момент навколо зібралася чимала юрма кобольдів — на безпечній відстані від Приблуди, тож Ролло драматично витягнув руки в їхній бік. 

— Будьте свідками! — оголосив він. — Я став жертвою ганебного наклепу! 

— Хто-небудь, підіть обшукайте його грот, — наказав Тіммінз. 

Кілька кобольдів негайно пішли перевірити житло Ролло. Той враз зірвався на ноги. 

— Я — з вами! — закричав він. — Я доведу, що там нічого нема! 

Ролло встиг зробити три кроки, одначе Приблуда вхопила його ззаду за синю курточку і знов повалила на підлогу. Собачка так і стояла, тримаючи Ролло зубами за куртку і помахуючи обтріпаним хвостом, крім того, вона повернула одне вухо в бік Чарліни, ніби запитувала: «Я правильно вчинила?». 

— Ти все дуже правильно зробила, — похвалила її Чарліна. — Гарна собачка. 

Ролло заверещав: 

— Прибери її! Вона поранить мені спину, боляче! 

— Ні. Ти залишишся тут, поки не прийдуть ті, котрі обшукують твій грот, — сказала Чарліна. 

Ролло склав руки на грудях і сів з виглядом ображеного праведника. Чарліна обернулася до Тіммінза: 

— Чи можна вас запитати, хто замовив такий величезний годинник? Поки ми всі чекаємо, — додала вона, помітивши, як Пітер поводить головою в її бік. 

Тіммінз подивився на велетенські частини годинника. 

— Кронпринц Людовік, — сказав він із якоюсь похмурою гордістю. — Він хотів щось приголомшливе для Кастель-Жоє, — але раптом похмурість узяла в кобольді гору над гордістю. — Та він досі не заплатив нам ні пенні. Ніколи не платить. Подумати лише, такий неймовірно багатий… 

Його перебили кобольди, які бігцем поверталися. 

— Ось він! — кричали вони. — Це ж він? Був у нього під ліжком! 

Кобольд попереду ніс обіруч глечик. Він виглядав як звичайнісінький глиняний глечик, з тих, у яких у печі варять їжу, з тією лише відмінністю, що навколо нього розходилося легеньке сяйво веселкових барв. 

— Це він, — сказав Пітер. 

— Тоді що він, по-вашому, зробив із золотом? — запитав кобольд, який приніс глечик. 

— Як це — що я зробив із золотом? — обурено спитав Ролло. — Оцей горщик був ущерть повний… — він затнувся, усвідомивши, що проговорився. 

— Його там нема. Сам глянь, якщо не віриш, — сказав перший кобольд. Він кинув глечик на землю біля витягнутих ніг Ролло. — Ось яким ми його знайшли. 

Ролло нагнувся, щоб зазирнути в глечик, — і нажахано скрикнув. Він запхав усередину руку — й витягнув жменю пожухлого жовтого листя. Тоді ще одну жменю, і ще, аж врешті-решт сів при купці сухого листя, встромивши в глечик обидві руки. 

— Воно зникло! — простогнав він. — Обернулося на сухе листя. Лабок мене використав! 

— То ти визнаєш, що лабок заплатив тобі за наші чвари? — запитав Тіммінз. 

Ролло хмуро глянув спідлоба на Тіммінза. 

— Я нічого не визнаю, крім того, що мене пограбовано. 

Пітер кахикнув. 

— Кгм. Боюся, що лабок використав його у ще гірший спосіб. Коли Ролло повернувся до нього спиною, лабок відклав у нього яйця. 

Навколо пролунали вражені зойки. Носаті кобольдівські обличчя, зблідлі від жаху, обернулися до Ролло, а тоді — до Пітера. 

— Це правда. Ми обоє бачили, — підтвердив Пітер. 

Чарліна ствердно кивнула, коли кобольди обернулися до неї. 

— Достеменна правда, — сказала вона. 

— Брехня! — заверещав Ролло. — Ви мене розігруєте! 

— Ні, не розігруємо, — сказала Чарліна. — Лабок вистромив яйцеклад і вколов тебе в спину, перш ніж ти встиг сховатися