Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

життя, а не смерті. Сонце повільно сідало, сутінки заходили на галявину, тінь від стіни лісу заливала галявину

й самотній дуб.

– Ходімо звідси, — сказала Майя. – Ми встигнемо до руїн монастиря, поки зовсім не стемніло.

Вони повернулися до стежки, що ховалася в густому лісі. Косма знову обернувся й подивився на

могутнє дерево. У смугах сутінків, які витіснили сонячні відблиски з листя, воно виглядало ще загрозливіше.

Як велетень, який на мить присів і, коли його потурбують, незабаром підніметься, зареве з силою сотні

пекельних ураганів і нападе на кожного, хто на спаде на очі. Він майже бачив, як колос крокує пагорбами, сіючи руйнування, як його переплетене коріння давить людей, що втікали, і десятки повішених, що

гойдаються на гілках у ритмі його незграбних кроків, простягаючи руки до своїх недавніх сусідів. Монстр

ловить інших нещасних, майстерно обмотує їм шиї мотузками і приєднує до сотень трупів і самогубців, засуджених на вічне прокляття.

Майя смикнула його за руку, і вони попрямували глибше в ліс.

– Гей, Косма, чому повісив ніс? – спитала вона з лагідною посмішкою, але й зі страхом, прихованим

десь глибоко всередині.

– Вибач, я завжди мав надто буйну уяву, і вона просто показала мені кіно, - відповів хлопець, дозволяючи провести себе вузькою стежкою серед лісової гущавини. – Я колись хотів стати художником, створювати нові світи, але ледве можу намалювати будинок. У цій обстановці це дерево виглядає зловісно.

– Може, замість семінарії чи поліції варто було піти вчитися на режисера?

– І стати великим і дешевим режисером після закінчення Лодзінської кіношколи?

– Життя пише різні сценарії.

– Все добре, як є, — сумно відповів Косма, бо Майя відпустила його руку. Вони вийшли з лісу, прямо

навпроти цвинтаря і кам'яної стіни, де він зустрів незнайомця.

– За словами професора, монастир стояв в глибині, за костелом та цвинтарем. Швидше за все, в

цілому це був один комплекс для паломників.

– Парох сказав, що це був скит, тобто місце для покаяння. Після війни його розібрали, будівельний

матеріал був потрібен для відбудови зруйнованих міст, головним чином Варшави.

Вони пройшли кладовищем і відразу побачили сильно зарослу дорогу, всипану камінням. За

звичайних обставин вони навіть не помітили б її, але коли знати, чого шукати, деталі самі вискакують на вас.

– Якщо вантажівки возили камінь кілька тижнів, то для цього мала бути відповідна дорога, – сказав

Косма.

– Поліцейська проникливість? – глузливо запитала Майя.

– Так вчать у поліцейській школі! Як підібрати слід і йти по ньому. Слідуй за мною! – Він почав

обнюхуватись, прикидаючись собакою.

– Єдина собака, з якою я тебе асоціюю, це Скубі-Ду. вибач Він такий милий.

– Дякую тобі. Це той комплімент, який хоче почути кожен чоловік, що він схожий на товстого, тупого

і незграбного пса.

49

– Так, але зауваж, що в кожній серії він ловить злочинця, жінки його обожнюють і підсовують йому

під ніс смаколики.

– Факт. Може бути.

Жартуючи, вони дійшли до того місця, де дорога розширювалася на всю площу, яка колись служила

для завантаження, а тепер густо вкрита високою травою та бур’янами, де-не-де з’являлися і молоді

самосійні деревця. Ліс захоплював у володіння те, що колись йому належало. Ніде не було видно жодних

великих залишків будівель, стін чи веж. Працівники впоралися на відмінно, очистили монастирські споруди

до голої землі.

— Важко говорити про руїни, — з відчутним розчаруванням зітхнув поліцейський.

Майя дістала з рюкзака два маленькі, але професійні ліхтарики Maglite.

– Непогана техніка, — цмокнув Косма з визнанням.

– Якщо ви коли-небудь застрягнете вночі з дефектним акумулятором на забутому кладовищі і ваш

мобільний телефон вже розрядився, ви швидко купите найкращий ліхтарик, – відповіла дівчина. – Темніє, без ліхтарика ані руш.

Вони направилися до околиць колишнього будівельного майданчика. Промінь світла від ліхтариків

ще не мав справу з темрявою, ті були оповиті лише сірістю, але він виділяв із землі деталі та дрібні

елементи, які свідчили про історію цього місця. Тут залишки якогось фундаменту, там старі арматурні дроти, пивні та горілчані кришечки, невмирущі і присутні на кожному будівництві. Повільно й методично вони

прочісували територію, але все вказувало на те, що жодних останків, які б вказували на колишнє кладовище

чи вхід у підземелля, немає. Прийшовши сюди, Косма був більше зосереджений на Майї, ніж на шансі

знайти якісь таємничі залишки монастиря. Одним словом, він уже отримав те, що хотів.

Іноді він піднімав голову і дивився на дівчину, оточену такою недоречною тишею. Вона, безсумнівно, була прекрасною за всіма канонами, створеними протягом історії. Так чому ж вона була одна?

Мабуть, це скоро випливе, коли він закохається по вуха.

– У тебе щось є? – запитала вона, наближаючись до нього.

– Напевно, нічого схожого на побачення в стилі Індіани Джонса.

– Я оголошую перерву. – Майя вимкнула ліхтарик і