Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

вперто продовжували її щоденну практику. Я сиділа поряд з нею, намагаючись підбадьорити, а сама тим часом стримувала почуття жаху через повну відсутність здібностей у доньки. Насправді жодна з нас не отримувала від цього задоволення. Десь через рік після того, як дочка почала брати уроки музики, ми дивилися мультфільм «Веселі ніжки» (Happy Feet) про пінгвіна на ім’я Мамбл, у якого виникла серйозна проблема: він був не здатен проспівати жодної ноти у світі, в якому потрібно було проспівати пісню серця, аби знайти свою другу половинку. Десь посередині фільму донька подивилася на мене й запитала: «Мамо, я що, схожа на Мамбла?».

У ту мить мене охопила невпевненість у собі як у матері. Що мені сказати? Сказати їй правду, ризикуючи завдати шкоди її самооцінці, чи збрехати й скористатися цим обманом, щоб розпалити любов до музики?

Я ризикнула. «Так, – сказала я, – ти дуже схожа на Мамбла».

На обличчі доньки розпливлася широка усмішка, яку я сприйняла як підтвердження. Я знала, що тоді вчинила правильно. Визнавши те, що дочка й так уже знала (йдеться про відсутність музичних здібностей), я допомогла їй сформувати навички правильної самооцінки – навички, які вона демонструє до цього часу. Крім того, я подала їй сигнал про те, що ми не можемо мати здібності до всього, а також що важливо знати, до чого у тебе є здібності, а до чого немає, щоб приймати мудрі рішення. Через рік наша дочка вирішила кинути уроки гри на фортепіано (всім на полегшення). Вона досі любить музику й співає під радіо, не потрапляючи у жодну ноту, проте зовсім не почувається ніяково через це.

Взаємна чесність усуває сором і є передвістям спалаху близькості, сплеску емоційної теплоти, джерелом якої є почуття глибокого зв’язку з іншими людьми, коли нас приймають, незважаючи на наші вади. Не досконалість, а готовність працювати разом над виправленням помилок є запорукою нашої відданості групі. Такий спалах близькості майже завжди супроводжується виробленням ендогенного дофаміну в мозку. Але на відміну від сплеску дофаміну, котрий ми отримуємо від дешевих задоволень, сплеск дофаміну під впливом близькості є адаптивним, оздоровчим і сприяє омолодженню.

Через декілька місяців після того, як Лорі припинила відвідувати церкву, вона пішла на перші збори анонімних алкоголіків. Завдяки участі в AA вона поступово кинула палити, пити й приймати ліки. 20 грудня 2014 року Лорі припинила вживати всі речовини й твердо стала на шлях одужання.

«Не можу сказати, що саме і коли це сталося, – сказала Лорі, через багато років згадуючи своє одужання, яким завдячує участі в AA. – Я почула розповіді інших людей. Відчула полегшення, розкривши свої найглибші, найпохмуріші таємниці. Бачила надію в очах новачків. Раніше я була такою самотньою. Пам’ятаю, просто хотіла померти. Не спала ночами, картаючи себе за все, що скоїла. В AA я навчилася приймати себе й інших людей такими, як вони є. Тепер я підтримую справжні стосунки з людьми. Я одна з них. Вони знають мене справжню».

Точка зору економіста

Фахівці з поведінкової економіки називають винагороди належності до групи клубними благами. Що привабливіші клубні блага, то більше у групи шансів утримати наявних членів і залучити нових. Концепцію клубних благ можна застосувати до будь-якої групи людей – від родини до груп друзів чи релігійних громад.

Ось що писав поведінковий економіст Лоуренс Яннаконне про клубні блага у релігійних організаціях: «Задоволення, що я отримую від недільних відправ, залежить не тільки від мого внеску, а й від внеску інших: скільки ще є присутніх, як тепло вони мене вітають, як добре співають, з яким ентузіазмом читають і моляться».[144] Активна участь у групових заходах і зібраннях, а також дотримання групових правил і норм – усе це зміцнює клубні блага.

Геніальність спільноти анонімних алкоголіків полягає у тому, що просоціальний сором – це не лише спосіб використати дотримання групових норм, а й те, що він сам є клубним благом. Пацієнти розповідали мені, що перспектива відчути сором, коли доведеться зізнатися перед групою про рецидив, діє як основний чинник, що утримує їх від такого вчинку. Проте коли у них дійсно трапляється рецидив і вони чесно про це розповідають групі, це збільшує клубні блага, створюючи для інших членів групи можливість відчути емпатію, альтруїзм і, погляньмо правді в очі, певну зловтіху на кшталт: «Таке могло трапитися зі мною, і я, певна річ, радий, що цього не сталося».

Велику загрозу для клубних благ становлять так звані безбілетники (халявники або дармоїди), котрі намагаються отримати користь від групи без достатньої участі у житті спільноти. Пасивна участь становить безпосередню загрозу клубним благам. Коли йдеться про групові правила й норми, безбілетники загрожують клубним благам тим, що не дотримуються цих правил і норм, брешуть про це та (або) не докладають ніяких зусиль до того, щоб змінити свою позицію. Поведінка таких членів групи не сприяє зміцненню клубних благ, хоча кожен з них окремо отримує користь від членства в групі завдяки перевагам належності до неї.

Яннаконне зазначив, що дуже важко, а то й неможливо, визначити рівень дотримання групових правил, що створює клубні блага, особливо коли вимоги стосуються особистих звичок і нематеріальних, суб’єктивних явищ на зразок висловлення правди. Відповідно до теорії самопожертви й стигматизації Яннаконне, один зі способів опосередковано оцінити участь у групі полягає у тому, щоб зробити обов’язковою стигматизацію поведінки, що обмежує участь у інших ситуаціях, а також вимагати пожертвування особистих ресурсів, відмовившись від інших дій.[145] Це дозволить виявити безбілетників.

Зокрема, моделі поведінки у сучасних релігійних установах, які здаються надмірними, недоречними чи навіть нераціональними (наприклад, носіння певних зачісок чи одягу, відмова від споживання різних продуктів, сучасних технологій чи від певних методів лікування), є раціональними, якщо сприймати їх як ціну, котру сплачує людина за зменшення кількості безбілетників в організації.

Можливо, ви думаєте, що розкутіші релігійні організації та інші соціальні групи, де менше правил і суворої критики, мають приваблювати більшу кількість послідовників. Проте це не так. Саме суворіші церкви мають більше послідовників і зазвичай мають сильніший успіх порівняно з вільними церквами, оскільки вони швидше виявляють безбілетників і пропонують надійніші клубні блага. Джейкоб приєднався до групи «12 кроків» організації «Анонімні сексоголіки» на початку процесу одужання і після кожного рецидиву посилював свою участь у цій групі. Він демонстрував дивовижну відданість. Щодня відвідував збори групи особисто чи по телефону. Доволі часто телефонував іншим членам групи, понад вісім разів на день. Групи «12 кроків» у складі