Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

Ми в дитинстві щасливою юрбою купчимося навколо велетенського чана з киплячим шоколадом, а наша люба міс Бент помішує те вариво і лагідно до нас прицмокує, ніби ми не діти, а якісь кошенята.

роджер бевінс ііі

Боже мій, як це чудово — натрапити в собі на такі приємні подробиці!

ганс воллмен

Як же ми забули? Забули про всі ці щасливі миттєвості?

преподобний еверлі томас

Щоб зоставатися тут, треба ретельно й безперервно обдумувати ті головні причини, які й спонукають тебе тут зоставатися, навіть якщо задля цього доводиться жертвувати всім іншим.

роджер бевінс ііі

І постійно шукати нагод розповісти свою історію.

ганс воллмен

(Якщо ж розповідати її вам заборонено, то все одно треба про неї думати, думати й думати.)

преподобний еверлі томас

Та тепер ми побачили, як дорого нам це коштувало.

Скільки ж усього ми забули — про те, чим були і що знали.

роджер бевінс ііі

Одначе тієї миті, завдяки цьому благодатному масовому співперебуванню…

преподобний еверлі томас

З’ясувалося, що ми (ніби квіти, з яких щойно прибрали каміння) повернулися певною мірою до свого повноцінного природного стану.

роджер бевінс ііі

Так би мовити.

ганс воллмен

То було приємне відчуття.

преподобний еверлі томас

О, так.

ганс воллмен

Дуже приємне.

роджер бевінс ііі

До того ж усе це, схоже, пішло нам на користь.

преподобний еверлі томас

Озирнувшись, я побачив, що на містері Воллмені зненацька з’явився одяг, а його член змалів до нормального розміру. Вигляд у нього був, щоправда, геть нечупарний (друкарський фартух, заляпані фарбою черевики, розпаровані шкарпетки), та все ж він був одягнений: чудо та й годі.

роджер бевінс ііі

Побачивши, що містер Бевінс здивовано позирає на мене, я глянув на нього й собі. Виявилося, що він уже не безладне скопище очей, носів, рук тощо, на яке, відверто кажучи, й дивитися було важко, а вродливий молодик вельми приємної зовнішності: двоє очей, один ніс, дві руки, рум’яні щоки, та ще й копиця чудового чорного волосся там, де раніше наростало стільки очей, що для волосся вже не залишалося місця.

Словом, привабливий хлопець з належною кількістю всього, що треба.

ганс воллмен

Даруйте, якось знічено озвався преподобний, можна щось у вас запитати? А який вигляд у мене?

Дуже навіть непоганий, запевнив його я. Цілком спокійний.

Зовсім не наляканий, додав містер Воллмен.

Брови там, де й мають бути, а не ген на чолі, докинув я. Очі не вирячені.

І волосся вже не стоїть сторч, сказав містер Воллмен.

А рот більше не круглий, наче бублик, мовив я.

роджер бевінс ііі

І ми були не єдині, кому згадана благодатна подія пішла на користь.

преподобний еверлі томас

З не відомих нам причин Тіма Міддена завжди переслідувала більша за нього копія його самого, яка постійно над ним нахилялася і шепотіла якісь бентежні слова. Тепер це страшидло зникло.

ганс воллмен

Містер Декруа та професор Блумер роз’єдналися і, хоч би й ходили пліч-о-пліч, більше не зросталися.

роджер бевінс ііі

Містер Тедмілл, клерк, який зганьбився, бо помилково надіслав один важливий документ не туди, куди треба було, і цим спричинив крах своєї фірми, і потім ніяк не міг знову влаштуватися на роботу, і почав пити, і втратив ще й дім, і лише дивився, як його дружина внаслідок усіх тих гризот опинилася у хвороб-коробі, а їхні діти — у різних сиротинцях, бо через своє розгульне життя дбати про них він був неспроможний, зазвичай з’являвся на людях зігнутий під вагою своєї провини мало не до самої землі; схожий на увінчану сумним віхтем сивого волосся дужку, він увесь трусився і рухався надзвичайно обережно, бо навіть думка про хоча б найменшу помилку викликала у нього дикий жах.

Тепер же перед нами постав моторний молодий хлопець з розкуйовдженою чуприною та з квіткою на лацкані; він щойно отримав призначення на нову посаду і повнився найкращими сподіваннями.

преподобний еверлі томас

Містер Лонґстріт нарешті перестав мацати місіс Крофорд, розплакався і попросив у неї пробачення.

роджер бевінс ііі

(Просто я, мила моя, такий самотній!)

сем лонґстріт-«мазунчик»

(Я могла б, якщо бажаєте, назвати вам деякі дикі квіти з наших пралісів.)

місіс елізабет крофорд

(З задоволенням послухаю.)

сем лонґстріт-«мазунчик»

Верна Блов та її мати, Елла, які звичайно поставали перед нами у вигляді двох майже однакових старих карг (хоч обидві померли під час пологів, а отже, до старості у тій попередній місцині не дожили), були тепер знову молоді (кожна ще й штовхала поперед себе дитячий візочок) і страшенно цим тішилися.

ганс воллмен

До сердешної Літці, жертви хтозна-скількох зґвалтувань, повернувся дар мови, і вона насамперед заходилася дякувати місіс Годж за те, що та протягом усіх цих самотніх і мовчазних років говорила за неї.

елсон фарвелл

Місіс Годж, великодушна жінка, відповіла на подяки Літці лише скупим кивком, бо не могла відвести очей від своїх рук і ніг, які зненацька загоїлися й уже не кривавили.

томас гейвенс

Та незважаючи на ці чудесні перетворення серед нашого люду, містер Лінкольн не зупинявся.

роджер бевінс ііі

Взагалі.

ганс воллмен

Навпаки.

преподобний еверлі томас

Ще й наддав, таке враження, ходу.

роджер бевінс ііі

Наміряючись полишити цю місцину якомога швидше.

ганс воллмен

Ех… пробурмотіла Верна Блов, і навіть у той момент нищівної поразки мене просто вразила її відновлена юна врода.

роджер бевінс ііі

LXXVIII

Я гукнув Холостяків, які тут-таки з’явилися на поклик і, доки я пояснював, у якому розпачливому становищі ми опинилися, і просив облетіти приступні терени та привести на допомогу всіх, кого пощастить, ширяли над нами, скидаючи донизу крихітні випускні шапочки (і так, на свій милий та наївний лад, виявляючи увагу й зацікавлення).

А що саме треба казати? запитав містер Кейн.

Ми ж не бозна-які «майстри слова»! озвався містер Фуллер.

Кажіть, що ми тут намагаємося врятувати одного хлопця, пояснив містер Воллмен. Єдиний його гріх у тому, що він — дитя, а творець цього місця через причини, нам не відомі, вважав, що бути дитиною і любити своє життя настільки, щоб хотіти тут залишитися, — страшний гріх, вартий найсуворішої кари.

Кажіть, що ми втомилися бути нічим, і нічого