Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Дуже на це сподіваюсь, та не впевнений, — тонко натякає, що мені вже досить.
Коли підводжусь з-за столу, розумію, що попри відчуття тверезості, мої ноги злегка підкошуються.
— Легенько! — підхоплює мене Керан.
— Пробач, зазвичай я не п'ю стільки, — сама не знаю чому перед ним виправдовуюсь.
— Нічого, з ким не буває, — поводиться зі мною, наче з дитиною, яка може розплакатись від будь-якого кривого слова в мою сторону.
З тобою, — хочеться кинути у відповідь, але я себе стримую й мовчки виходжу із кафе.
До цього моменту не помічала, що на вулиці настільки слизько. Та попри це Керан міцно утримує мене поряд. Мені надзвичайно соромно перед ним, та я не можу сказати, що намагалась споїти саме його і сама ж потрапила у власну пастку. Звісно мозок в мене працює як треба, чого не скажеш про ноги. Трішки не розрахувала свою дозу, а от Керану взагалі нічого. Можливо він не п’яніє і я взагалі дарма старалась. Про це потрібно було подумати спочатку.
— Керане, я справді не така, як ти міг про мене подумати сьогодні, — чомусь вкотре перед ним намагаюсь виправдатись і нічого з цим не можу зробити.
— Не така це яка? — наче спеціально робить спробу увігнати мене в фарбу.
— Легковажна.
— Легковажною я тебе аж ніяк не вважаю.
— Справді? А якою ти мене вважаєш?
— Перш за все надзвичайно винахідливою. Думаєш я не здогадався чому сьогодні ти вирішила зробити день глінтвейну. Та варто зауважити, що мені навіть сподобалось. Вперше бачу тебе такою живою й безтурботною.
— От чорт! Ти все-таки здогадався — роблю висновки з його слів.
— Не одразу, та після третього келиха ти сама себе видала. Якщо спочатку ти тільки кидала на мене швидкоплинні погляди з надією побачити моє сп’яніння, то після — ти не зводила з мене своїх проникливих й трішки захмелілих очей, — знову змушує мене ніяковіти.
— Прогуляємось ще трішки, будь ласка. Я ще не готова повертатись додому, — складаю перед ним руки в молебному жесті й підключаю щенячий погляд.
— Куди ти ще хочеш сьогодні навідатись? — ведеться на мої вмовляння
— Абикуди, тільки б не додому. Мені потрібно трохи протверезить голову. Не хочу, щоб Ленхарт з мене насміхався. Може у парк?
— Гаразд, тільки ненадовго. Ми й так достатньо затримались, Та й на ніч посилюється мороз.
— Боїшся змерзнути?
— Боюсь, що змерзнеш ти і я відчуватиму себе винним, якщо застудишся.
— Глінтвейн добряче зігріває, а випила я його декілька склянок. Скільки саме вже точно не пам'ятаю.
— Чотири
— Що чотири?
— Ти випила чотири склянки.
— Дякую, що нагадав, татусю.
— Ніко, я сказав, що нам потрібно триматись якомога далі один від одного зовсім не через те, що ти мені не подобаєшся, або я у чомусь тебе звинувачую. Я просто не хочу зробити тобі боляче. Болю й так вистачає у твоєму житті, — повертається до моменту з поцілунком.
— Чому ти так впевнений, що завдаси мені болю? Ти не схожий на маніяка, — переводжу все в жарт, хоч й нашорошую свої вуха в очікуванні його відповіді.
— Я не в змозі дати тобі того, на що ти заслуговуєш.
— Але ж останнє рішення все одно за мною. Чи не так? А я пережила вже достатньо, щоб боятись болю. Знаю, що з невідомих мені причин, намагались звести мене із Ленхартом, та він не той, хто мені потрібен.
— Тоді хто тобі потрібен? — з викликом дивиться на мене, обпікаючи своїм гарячим диханням.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звільни мене опівночі, Айрін Ван», після закриття браузера.