read-books.club » Любовні романи » Давай одружимось, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

227
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Давай одружимось" автора Уляна Пас. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 54
Перейти на сторінку:

У кімнаті швидко переодягаюсь в шорти і футболку й хвилин п'ять міряю кроками відстань від дверей до вікна. Чесно кажучи, чекала, що Макс зайде до мене, але він не поспішає цього робити. Саме тому доводиться брати ініціативу у свої руки і йти до нього самій.

Так страшно мені сьогодні вже було, коли чоловіки гамселили один одного. Тоді я боялася за Макса, а зараз боюсь його реакції на мене… 

Коршуна знаходжу у вітальні. Він сидить на дивані в одних домашніх штанах, і коли наші погляди зустрічаються, стає шалено ніяково. Розбита брова виглядає жахливо, а на губі кров вже запеклась. 

- Де у тебе аптечка? - питаю тихо й з острахом. 

- На кухні в шухляді, - відповідає стримано, а я мало не бігом біжу на її пошуки. Він не проганяє, і це великий плюс. 

Аптечка знаходиться швидко, отже, настав час пограти в медсестру. Повертаюся до Макса і сідаю поряд. Дістаю все необхідне для того, щоб продезінфікувати ранки  та відчуваю на собі його прямий погляд. Старанно обробляю рану на брові і дивлюсь виключно на неї. Заклеюю пластиром і переходжу до губи. А тут буде складніше… 

- Пробач, - кажу, коли Коршун шипить від болю. Не придумавши нічого кращого, дую на ранку й отримую доволі дивний відгук від Макса. Він невідривно дивиться мені в очі, і лише зараз розумію, що відстань між нами просто критична. 

- Я зараз дуже злий, Юле! - шепоче абсолютно не злісно. Навпаки, голос хриплий, просто до мурашок. 

- Пробач, - кажу знову, але цього разу маю на увазі не ранку. 

- У мене складається враження, що не варто залишати тебе одну. Коли говорив про проблеми, ніби у воду дивився, - продовжує говорити. 

- Думаю, не варто виправдовуватись і говорити, що це твоя невгамовна сестра потягнула нас у клуб, - розриваю зоровий контакт і швидко складаю всі медикаменти в аптечку.  - Соня хороша, просто…

- Просто що? - Макс знову відкидається на спинку дивана, і я помічаю, як він хмуриться. Точно, спина!

- Закохалася не в того, - відповідаю і дістаю мазь від забоїв. - Повернись на бік. Треба синець змастити. 

- Ти про Олега зараз? - Макс не здається здивованим. Він сідає до мене спиною і чекає наступних дій. 

- Вона кохає його, - відповідаю й обережно торкаюсь пальчиками шкіри Коршуна. Вона гаряча і пружна, а ще мені шалено ніяково. Наношу крем і втираю його в шкіру. - А він її ні. Ти знав про це?

- Олег також знає. Просто для нього Соня як молодша сестра, вони багато років знайомі, - пояснює. - Їй варто подорослішати і нарешті зрозуміти, що Олег - не її варіант. Поки вона цього не зробить, буде страждати. 

Не можу не погодитись зараз з Максом. Якщо Олег не кохає її, то і мучити себе не варто. Треба відпустити, як би важко не було. 

Завершую втирати мазь і повертаю тюбик в аптечку. Закриваю її і вже збираюся повернути назад, коли несподівано Макс обережно хапає мене за руку. Я одразу розумію, що він там розгледів і стає ніяково.

- Це він зробив? - питає холодно. Від спокійного тону не залишилося і сліду.

- Все гаразд. Скоро синці зникнуть, - намагаюсь забрати руку, але нічого не виходить. Насправді все доволі плачевно, адже на шкірі відбились пальці клятого Вадима. 

- Не все гаразд! - Максим реагує дуже бурхливо й тим самим дивує мене. Він дістає з аптечки ту саму мазь і тепер сам грає в лікаря. Дуже обережно втирає її в місця, де мене торкалась рука Вадима. Мушу визнати, це неймовірно приємно. - Завтра я розберусь з цим мудаком. Ноги його більше не буде біля тебе! 

- Якби я тебе не знала, то могла б подумати, що ти хвилюєшся за мене, - усміхаюсь. І хоча мені ніяково, одночасно хочеться ще трохи розтягнути ці миті. 

- Тоді ти зовсім мене не знаєш, Юле, - несподівано Макс знову наближається і тепер між нами менше сантиметра. - Тому що я дійсно хвилююся. 

Коршун накриває мої уста своїми, і я щиро радію, що сиджу зараз, тому що земля реально тікає з-під ніг. Від шоку зовсім забуваю, що треба щось робити: відштовхнути або відповісти… 

Але Макс завершує все сам, коли ранка на губі знову відкривається і йому доводиться залишити мої уста в спокої. Він сичить і прикладає до неї пальці. Кров тече по підборідді, а я дивлюсь на нього, як зачарована.

Коршун щойно мене поцілував! Принаймні намагався! Я сплю, чи що?! 

1 ... 45 46 47 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давай одружимось, Уляна Пас"