Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

Арнольда свої чорні очі, в якому так і плескалась тривога. Стосовно чого не зміг би дати відповідь і сам Андрій. Мабуть, за все разом.

— Та запросто, вже давно руки чесались надерти зад твоєму брату. Він дуже нахабним став, відколи ви з Ладою одружились.

На тому й вирішили.

Андрій розбереться з паперами, та нестиковками у звітах, а сам Арнольд завітає до Сьомого регіону, поспілкуватись з тамтешніми службовцями. Якісь плітки та й дізнається, а там вже перевірити їх діло нехитре.

— Перед всіма запланованими справами, варто відвідати Григорія. Кажеш в тяжкому стані? —

Збираючи теки на столі, поцікавився Чорний.

— Кажуть, що до тями не приходив ще. — Піджав губи Арнольд, йому й самому не було приємно приносити сумні звістки, але якщо вже випала така доля, то що вже не нікуди діватись

— Кепсько. — Пригнічено підсумував Андрій.

— Та не весло.

Розмову чоловіків перервав гучний дзвінок мобільного Чорного. На екрані висвітлилась фотографія Лади, яку він зробив особисто, під час їхнього спільного відпочинку.

— Слухаю. — Миттю відповів чоловік, бо знав, що та просто так не дзвонитиме, бо залишив її з Зоєю, а отже щось сталось.

— Вибач що відволікаю, пам’ятаю, що ти казав, що будеш зайнятий весь день. Але це терміново. Ти можеш зараз приїхати? — Тремтливий голос Лади був на межі істерики, що не мало збентежило його.

— Що сталось? — Заметушився Андрій, чим привернув увагу друга, який одними лише губами спитав, що сталось, але той лише мотнув головою, відмахнувшись від нього.

— Вона не в собі, вже розбила дві вази, однією ледь не попала в мене. Думаю їй неприємно моя присутність в твоєму будинку. Хоча це дивно.

— Не хвилюйся, дай їй спокій вже, не наближайся, попроси хатню робітницю, може їй вдасться заспокоїти Зою. — Давав настанови їй чоловік.

— Та вона нікого до себе не підпускає. — Істеричні нотки все ж проривали назовні, та жінка вміло тримала їх при собі. — Навіть в мене такого не було.

— У вас різні ситуації Ладо. — Накидуючи на себе піджак, мовив чоловік. Він наспіх махнув другову рукою, обіцяючи, що потім все розповість. Та повідомив, що буде на зв’язку, якщо раптом в Сьомому щось вдасться знайти.

— Я скоро буду. — Сказав він та попросив дружину не вимикати телефон, щоб бути на зв’язку, та розуміти наскільки ситуація плачевна.

— Може викликати лікаря? — Несміливо запила Лада, ніби таке рішення могло розізлити чоловіка.

— Ти досі цього не зробила? — Здивуватися Чорний, обережно виїжджаючи з парковки, не дочекавшись, поки його водій прибуде на місце.

— Я спершу тебе набрала. — Виправдовувалась вона. — Я такою бачу її вперше, Андрію. Така дика ненависть спрямована безпосередньо на мене. Це так лякає.

— Не переживай з цього приводу, цей стан мине. — Маневруючи на дорозі, заспокоював він Ладу. — Ти дала якийсь привід?

Він знав, що такі питання жінці не сподобаються, але не запитати не міг. Хто зна, що в них там сталось, обидві з характером.

Чоловік в дзеркалі заднього виду побачив два позашляховика на знайомих номерах, відмітивши про себе, що охорона “вчасно” його нагнала. Незадоволено підім’явши губи, а потім торкнув язиком щоку, він наказав дружині не панікувати.

— Дзвони лікарю, що оглядав її вперше. Йому можна довіряти. Вже пригодований.

— Добре. — Погодилась Лада. Вона зрозуміла, що він не говоритиме з нею весь час поки дістанеться будинку, а тому й не хотіла його відволікати.

— Вона постійно шепоче твоє ім’я. І про те, що її обманули. — Пошепки мовила жінка, наближаючись до дверей за якими й знаходилась дівчина.

— Не тривож її, я скоро буду. — Він сильніше натиснув педаль газу, безжально обганяючи автомобілі, що траплялися йому на дорозі.

Чоловік спішив до тієї, що каменем лежала на його серці. Він відчував, щось неладне, але списував все на бійку з Вітею, а тут все до банального просто. Він відчував Зоїні почуття.

Її біль текла по венах, а не Андрієва кров. І чим ближче чоловік наближався до будинку, тим чіткіше знав, що відбувається.

Андрій надіявся, що Лада таки послухала його, бо те, що відчувала Зоя зовсім йому не подобалось. Аби тільки заспокоїлась. Ладу ж скоріш за все доведеться попросити на деякий час не приходити до будинку.

Вперше він на собі він відчув таке сильне почуття. І це було не розчарування його дружини, яке він відчував до того, не її жагу до самознищення.

Це було щось сильніше, щось що змушувало його задоволено примружити очі. Ненависть в перемішку з бажанням влади. Роздратування, що цього не досягнути тут і зараз.

А найбільше він відчував дівочу ревність. Так багато всього, не дивно, що вона зірвалась.

Прибувши до будинку він цілеспрямовано направився до її кімнати, де чоловіка зустріла Лада, лише посміхнувшись їй, так і не відповівши на запитання, що трапилось і чого він приїхав побитий, Чорний увійшов всередину без стуку, закриваючи за собою двері.