Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

.Я стояла на вулиці та хапала ротом повітря. Воно було теплим та абсолютно мені не допомагало. Здавалося, що я ще більше п'янію та хитаюся на ногах.

- Ліно, і чого ти втекла? - почула я голос Маланюка за спиною. - Твоя подруга до нас вже приєдналася. Ходімо всередину

Мені кортіло засміятися, але не могла. Невже він думає, що я піду за ним та стану в компанії його друзів відпочивати? Ні! Він дуже дурний, або нахабний. Однак скоріше друге.

- Відстань від мене, - сказала я, спершись об стіну клубу.

Відчувала я себе не сильно добре. Мені не хотілося блювати, але було одне бажання - лягти на ліжко та заснути.

- Ліно, я від тебе не відстану, - промовив Маланюк.

- А ти спробуй, може вийде, - прошипіла я.

- Не виходить, - усміхнувся він.

- Невже?

- Так, - дивився він на мене.

Я не могла виносити його погляд, тому відвернулася в сторону, але все одно відчувала, як граніти цього чоловіка придавлюють мене до стіни. Моє серце почало швидко битися, а тіло кинуло в легкий жар.

- І що ти робиш тут без свого чоловіка? Невже Ральф випустив тебе погуляти? Чи ти сама від нього втекла?

- Я тут культурно відпочивала з подругою, поки не прийшов ти, - випалила я.

- Якщо напиватися, то культурно, тоді в мене просто нема слів. Геніальний відпочинок, - почав іронізувати Євгеній.

- Це тебе не стосується!

- Чіпає, бо коли ти п'яна, то вічно твориш якусь дич. Я не хочу бачити тебе в обіймах іншого чоловіка.

Маланюк сказав останні два слова з певною злістю в голосі. Він ревнував. Це відчувалося.

- А ти ревнуєш? - одразу запитала я.

- Так, - не став він приховувати правду.

- Це дивно, бо я маю чоловіка. І ти мене до нього також ревнуєш?

- Ні, бо ти його не кохаєш та не маєш до нього ніякого інтересу.

Я засміялася та стала згадувати слова свого психотерапевта. Мені не варто вестися на маніпуляцію Євгенія. Він спеціально це робить, бо бачить, що я відчуваю до нього пристрасть.

- Я кохаю Ральфа, - стала запевняти свого колишнього шефа. - Краще не лізь у моє життя.

- Якби ти його кохала, то б зараз була з ним .

- Він зараз не в Україні.

- Невже? - підняв він брови.

- Так.

- Тоді мені зрозуміло, що ти тут робиш. Шукаєш собі когось на ніч, щоб не думати про мене.

Частково Маланюк мав рацію. Я намагалася всіма можливими способами не думати про нього, але в голові не було команди шукати собі...

- А якщо ти так мене начебто кохаєш, то чому завітав сюди? Також глядиш собі втіху?

- Ні, я просто...

- І я просто сюди прийшла, - обірвала я його на половині слова.

- Ліно, не...

- Йди до біса! - кликнула я та хотіла відійти, але Маланюк не дав мені цього зробити.

Його реакція була моментальна. Він напав на мене, як пантера на зебру. Мені знадобилося доволі багато часу, аби зрозуміти, що Маланюк мене цілує та обіймає. Що я відчувала в цей момент? Мабуть, що задоволення, але так не могло продовжуватися довго. Мій здоровий глузд відштовхнув його.

- Ти чого? - запитав Маланюк.

- Я не хочу тебе бачити! - почали капати з моїх очей сльози. - Ти мені бридкий!

- Ліно! - знову схопив він моє тіло та став сковувати в обійми, однак мені вдалося вирватися та побігти до свого автомобіля.

Коли я сіла в нього та стала здавати назад, то зловила на собі погляд Ірини. Вона з відкритим ротом стояла та дивилася на мене. Руда все бачила...

- Ліно, вийди негайно з авто! - кричав Євгеній, спостерігаючи, як я зі швидкістю черепахи намагалася виїхати на дорогу. Я ніколи у такому стані не сідала за кермо.

Мені важко було контролювати свої дії, але мені буже хотілося втекти з цього місця.
Коли я виїхала з стоянки, то мені дорогу перегородив Маланюк. Я сигналила та їхала. До останньої секунди він стояв, але в останній момент відійшов, і тоді я вже виїхала на головну трасу та зливалася слізьми.