Читати книгу - "Вогонь і крига"

Синьозірка примружила очі.

— Не треба мені нагадувати, що ви зробили для Вітряного Клану, — гостро нявкнула вона, і Вогнесерд знітився. — Але так тому й бути. Ви із Сіросмугом можете піти на сьогоднішнє Зборище.

— Дякую, Синьозірко, — нявкнув Вогнесерд.

— Це буде цікаве Зборище, — застерегла його Синьозірка. — Річковому і Тіньовому Кланам доведеться чимало пояснити.

Вогнесерд нервово смикнув вухами, але не міг не відчути гостру млість. Синьозірка збиралася відверто кинути виклик Кривозору і Ночезору за їхні вторгнення в угіддя Громового Клану. Він шанобливо вклонився Синьозірці та побрів геть.

Відібравши для Ряболицьої двох водяних мишей із купи свіжини, Вогнесерд помітив, як на терен пробирається Жовтоікла. Її лапи були у багні, а з рота звисали товсті вузлуваті корінці. Пошуки живокосту, очевидно, були успішні.

Вогнесерд поніс свіжину до ясел. Ряболиця скрутилася калачиком усередині, годуючи Хмарка. Усі інші кошенята вже відійшли від материнського молока, тож невдовзі Хмаркові також належало вперше скуштувати свіжини.

Коли він увійшов, Ряболиця підвела на нього стурбований погляд.

— Я щойно послала за Жовтоіклою, — нявкнула вона.

Вогнесерд миттю насторожився.

— Щось негаразд із Хмарком?

— Його сьогодні трішки лихоманить, — Ряболиця схилилася і лизнула голівку кошеняти, яке саме наїлося і заходилося потягуватися і вигинатися. — Певно, нічого страшного, але я подумала, що краще спитати Жовтоіклої. Я… Я не хочу ризикувати.

Вогнесерд пригадав, що кицька нещодавно втратила кошеня, і побажав, щоб це все виявилося просто її надмірною обережністю. Але Хмарко наче не відчував дискомфорту.

— Я забіжу до тебе після Зборища, — пообіцяв він.

Вогнесерд виліз із ясел та попростував назад до купи свіжини, щоб і собі взяти щось перекусити. Новини від Ряболицьої зіпсували йому апетит, але він знав, що перед мандрівкою до Чотиридерева слід щось поїсти.

Довгохвіст із Порохолапом уже були біля купи. Вогнесерд сів віддалік і зачекав, поки вони підуть.

— Щось я сьогодні Хмарка не бачив, — нявкнув Довгохвіст.

Вогнесерд уже звик відчувати роздратування на його дошкульні зауваження.

— Він, мабуть, збагнув, як по-дурному виглядає, тож і вирішив зостатися в яслах! — нявкнув Порохолап.

— Хотів би я побачити, як він уперше полюватиме. Як здобич за півлісу помітить його білу шубку, — пирхнув Довгохвіст.

— Хіба що переплутають його з пухнастим грибочком! — Порохолап радісно смикнув вусами і потай глянув на Вогнесерда.

Рудий вояк прищулив вуха і відвів погляд убік. Дивився, як Жовтоікла поспішає до ясел з роменом у роті. На лихо, Довгохвіст із Порохолапом також це побачили.

— Здається, наша кицюня простудилася. Чи ж не диво, — нявкнув Довгохвіст. — Правду казала Злотоквітка — він і до кінця гололисту не протягне!

Вояк повернувся і втупився у Вогнесерда, очікуючи якоїсь реакції, але той проігнорував його і мовчки підійшов до купи здобичі. Він узяв собі дрозда і відійшов, щоб поїсти, почуваючись спустошеним від цієї нескінченної злоби.

Сіросмуг їв поруч із Вітрогоном біля куща кропиви.

— Привіт, ти там гарно пополював? — гукнув йому навздогін Вітрогон.

— Так, дякую, — відповів Вогнесерд.

Сіросмуг навіть не підняв голови.

— Синьозірка каже, що ти можеш піти на Зборище, — сказав Вогнесерд другові.

— Знаю, — не відриваючись від їжі, відповів Сіросмуг.

— А ти підеш? — Вогнесерд повернувся до Вітрогона.

— Ще питаєш! Я таке нізащо не пропущу!

Вогнесерд знову рушив уперед і нарешті знайшов тихенький закуток на околиці галявини. У його голові лунали слова Довгохвоста. Чи зможе Клан коли-небудь прийняти це маленьке біле кошеня? Вогнесерд заплющив очі й заходився вмиватися.

Повернувшись, щоб вилизати свій бік, несподівано відчув, як його вуса за щось зачепилися. Він розплющив очі — біля нього стояла Пісколапка. Її руда шубка відливала світлом у сяйві надвечірнього місяця.

— Я подумала, ти не будеш проти мого товариства, — нявкнула вона. Тоді сіла поруч і заходилася ретельно його вмивати.

Крізь напівзаплющені повіки Вогнесерд помітив Порохолапа, який визирав на них із новацького кубла, навіть не приховуючи своїх заздрощів та подиву. Порохолап не єдиний здивувався такій поведінці Пісколапки — Вогнесерд теж не очікував приязні від рудої киці, але радів її теплому ставленню і не збирався оскаржувати його.

— Підеш на Зборище? — запитав він.

Пісколапка замнулася.

— Так. А ти?

— Так. Гадаю, Синьозірка сьогодні звинуватить Кривозора і Ночезора за їхнє полювання на наших землях.

Він очікував від Пісколапки відповіді, але та просто дивилася на небо, яке швидко темніло.

— Якби ж то я пішла туди вже вояком, — пробурмотіла вона. Вогнесерд напружився, але в її нявчанні не було ні сліду заздрощів чи гіркоти.

Він почувався ні в сих ні в тих: почав тренуватися пізніше, ніж Пісколапка, а проте ось уже дві повні як був вояком.

— Не думаю, що Синьозірка тепер забариться дати тобі вояцьке ім’я, — по змозі підбадьорливо нявкнув Вогнесерд.

— Як думаєш, чому вона так із цим затягує? — запитала Пісколапка, повернувши на нього свої блідо-зелені очі.

— Гадки не маю, — визнав він. — Синьозірка хворіла, тепер насідають Річковий та Тіньовий Клани. Думаю, зараз їй просто не до цього.

— Але ж і вояки зараз потрібні як ніколи! — нявкнула Пісколапка.

Вогнесерд несподівано проникся до неї співчуттям.

— Гадаю, вона просто чекає… слушної нагоди, — він знав, що це прозвучало не надто підбадьорливо, але більше нічого не міг вигадати.

— Мабуть, аж до новолисту, — зітхнула Пісколапка. — Як гадаєш, коли тобі дадуть нового учня?

— Синьозірка поки що нічого не казала.

— Мабуть, тобі дадуть Хмарка, коли він підросте.

— Сподіваюся, — Вогнесерд глянув у сторону ясел. — Якщо він до цього доживе.

— Звісно ж доживе! — нявкнула Пісколапка.

— Але в нього лихоманка.

— У всіх кошенят буває лихоманка! — відрізала Пісколапка. — Із такою густою шубкою він за мить одужає. А на час гололисту кращого хутра й не придумати, воно ж ідеальне для полювання у снігах. Здобич нізащо його не помітить, до того ж він зможе бути надворі удвічі довше, ніж короткошерстики типу Довгохвоста!

Вогнесерд заспокоєно замуркотів. Пісколапка підняла йому настрій. Він підвівся і підбадьорливо лизнув її голову.

— Ходімо, — нявкнув Вогнесерд. — Синьозірка скликає на Зборище.

Вони приєдналися біля входу до табору до мовчазної групи котів.

Синьозірка подала їм сигнал помахом хвоста, а тоді повела крізь тунель на крутосхил. Ліс, яким вони мчали до Чотиридерева, виблискував у холодному місячному сяйві.

Уперше, відколи Вогнесерд став частиною Клану, Синьозірка не спинилася на гребені схилу над Чотиридеревом, щоб приготуватися до зустрічі. І всі коти, як один, рушили услід за провідницею, яка кинулася прямісінько униз схилом на галявину.

Розділ 23

Річковий і Тіньовий Клани ще не прибули, а от Вітряний Клан був уже на місці. Високозорий привітав Синьозірку шанобливим кивком.

Вогнесерд помітив