Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

 Не знаю, навіщо тато приперся вночі, але мені це зовсім не подобається.

— Нічогенько ви тут влаштувалися. Будиночок такий, машина… — фиркає батько, дивлячись за мою спину з заздрістю.

— Як ти нас знайшов? — питаю тихо.

Мені не хочеться, щоб хтось почув нашу розмову. Тим паче — Роман. Соромно. І тато, як завжди, нетверезий. А коли я його бачила тверезого, взагалі?

Останній рік, який ми жили разом з ним, я пам'ятаю чоловіка п'яним кожного дня. П'яним, роздратованим, злим. Пам'ять підкидає картинки з минулого, і я стискаюся та роблю крок убік.

— Матір твоя знайшла нового хахаля, тепер жируєте, а я що, бомжувати повинен? Не цікавить, що їсть рідний батько?

— Що? Чого ти хочеш? — стримую гнів, стискаючи руки в кулаки.

— Підкинь татусеві грошенят трохи, а, донечко?

— Які гроші? У мене немає нічого.

— То в татка свого нового візьми.

— Звідки ти знаєш?

Бачу, як батько змінюється на обличчі. Я бачила цей вираз щоразу, як він бив маму, а потім і на мене підіймав руку.

Коли ми переїхали, я думала: зможу пробачити все те, що він зробив, але зараз, дивлячись у ці мерзенні очі, розумію — ні. Не пробачу. Краще взагалі не мати батька, ніж мати такого.

— Пташка на хвості принесла, — сміється чоловік.

Він робить крок назад, хитається і майже падає, але я встигаю зловити його за рукав. Можливо, мені й не шкода було б, якби впав, але ж розіб'є собі голову. І що далі?

Дивлюся в обличчя тата, який здивовано витріщається на мене, і його очі змінюються миттєво. У них тільки лють.

Чоловік сильно смикає мене за руку, стискає зап'ястя до болю і я скрикую, падаючи на коліна.

— Ти мені дістанеш гроші, а інакше...

Але договорити він не встигає. Його буквально зносить Роман і б'є різко в живіт. Притискає спиною до бетонного стовпа позаду й завдає ще кілька ударів по обличчю.

— Не смій чіпати її! — кричить хлопець.

— Ромо! — підіймаюся з колін, але до чоловіків не підходжу.

Монастирський притискає батька за шию і кидає на мене погляд. Я ще ніколи не бачила його настільки розлюченим, і шкірою біжить мороз.

— Відпусти його, — кажу зовсім тихо.

Хлопець дивиться на мене якусь мить, а потім усе ж відпускає батька, який сповзає на землю.

— Забирайся звідси. І ніколи не підходь до неї, — Роман тихо каже над головою тата та йде у мій бік.

— Я поряд, — вимовляє проходячи повз і зупиняється за кілька кроків.

Дивлюся на батька, який витирає з обличчя кров і вже сидить, спираючись на стовп. І обережно роблю кілька кроків до нього.

— Зникни з нашого життя. Мама щаслива зараз. А тебе ми забули. І згадувати не хочемо, — вимовляю, а в самої стоїть клубок зі сліз у горлі.

Розвертаюся до воріт і чую, як сміється батько.

— От же ж донечку виростив. Мало я тебе лупцював. Так і не навчив поважати старших, — гарчить він. Кидаю на нього останній погляд і швидко йду геть.

— Мамку твою я також дістану! — кричить мені в спину чоловік.

Відчуваю, як по щоках біжать сльози, а тіло починає трусити, наче в гарячці.

Пробігаю повз Романа, навіть не дивлячись на нього. Стає соромно за все, що сталося на його очах. І прикро.

Залітаю в будинок, біжу через вітальню, стримуючи плач. Сходи нагору — і нарешті моя кімната. За дверима не стримую ридань. Падаю на ліжко і ллю сльози в подушку, ховаючи в ній свої крики.

Не можу зупинитися. Всередині боляче, образливо. Наче відкрилася стара, кривава рана.

Якого біса він знову з'явився?

Мама не повинна дізнатися про його візит.

Відчуваю, як прогинається матрац поряд і притихаю. На мої плечі лягає тепла долоня, і я розумію, що це Роман. Не знаю, чому впевнена, що це він, але так відчуваю.

— Тихо, маленька. Тихо, — шепоче хлопець і лагідно погладжує мої плечі.

З кожним його дотиком я почуваюся краще. Перестаю ридати, сльози зникають, і я тихо схлипую. Роблю глибокий вдих і підіймаю голову. Бачу на обличчі Монастирського милу усмішку і, повільно видихнувши, сідаю на ліжку.

— Хай ніхто не знає про те, що сталося. І... дякую, — кажу, опускаючи очі.

— Я розумію, ти не хочеш нервувати маму. Але давай хоч батьку повідомлю. Він зможе захистити її.

— Я подумаю. Та в такому стані батько ні на що не здатен.

Опускаю очі, відчуваючи сором. Згадую, як у школі всі сміялися з мене, обзивали донькою алкоголіка. Весь клас сміявся. А я ховалася і плакала.

— Гей… — тихо вимовляє Роман, торкаючись пальцями мого підборіддя.

Він повільно підіймає мою голову, і я бачу його теплий, ніжний погляд. Хлопець проводить великим пальцем по моїй нижній губі, а потім нахиляється, зависаючи за міліметр. Наче дозволяє зробити вибір.

І я роблю цей крок. Цілую першою.