Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Злата

Розплющую очі і солодко потягуюся на ліжку. Проводжу рукою по простирадлах.

Веремія немає. Мабуть вже прокинувся і пішов в душ. Кольнуло розчаруванням по шкірі. Хотіла поніжитись в ранкових обіймах.

Ох, Злато, припиняй. Залипла, то хоч тримай обличчя.

Вилажу з ліжка. По-господарськи залізаю в його комод і витягую футболку. Вдихаю його запах. Насолоджуюсь. Одягаю її на себе і йду на кухню. Кава, хай і не в ліжко, теж згодиться.

Замріяна посмішка не сходить з обличчя. Піднімаю голову на годинник. Треба ж таке. Вже десята ранку. Давно я так довго не спала і так спокійно не прокидалася.

Ставлю дві чашки. Вмикаю кавовий апарат, попередньо вибравши два лате. І підходжу до вікна.

Міцні руки зненацька обхоплюють мене за талію, а твердий чоловічий торс міцно притуляється до моєї спини. Не чую, коли він заходить.

Відхиляю голову, даючи його губам доступ до шиї і ніжного місця за вушком.

— Доброго ранку, кицюню, — шепоче поміж поцілунків.

Його волосся ще вологе, лоскоче мені щоку. Це спокушає.

Відкидаю голову назад, опираючись на міцне чоловіче плече. Піднімаю руку і торкаюся цих пасем пальцями, проводжу по них і куйовджу.

Його руки подорожують вгору і накривають мої груди. Так розслаблено, так ніжно… Ледь не муркочу.

— Справді добрий ранок, — усміхаюсь.

Чую звук кавового апарату. О, кава вже готова. Та ліньки навіть розплющувати очі.

— Вирішила розпестити мене своєю увагою? — задоволено хмикає, — Не відмовлюсь.

— Не встигла нічого до кави приготувати, — зітхаю.

— Нічого, я про це потурбувався, — я обертаюсь в його обіймах і зустрічаюсь з повним смішинок поглядом.

Ця його задоволена хлопчача посмішка. Ух. Зводить з розуму. Раптом лунає дзвінок. Хтось дзвонить у двері. Здивовано піднімаю брови.

Веремій відривається від мене.

— Хвилинку. Якраз вчасно.

За мить повертається з двома паперовими пакетами.

— Як пані дивиться на свіжоспечені круасани до кави? — підморгуючи, галантно ставить пакети на стіл.

Радісна посмішка мимоволі розтягується на моєму обличчі. Як завбачливо. Приємно.

— Із задоволенням, — підходжу і цьомкаю його в ледь покриту щетиною щоку.

Ранок просто чудовий. Ми смакуємо круасанами з кавою. Жартуємо. Настрій такий грайливий і радісний. Він постійно намагається торкнутися мене. Це змушує моє серце несамовито стукотіти. І крихітна непрохана надія на щось «більше» зароджується десь глибоко у грудях та заповзає під шкіру.

Я кліпаю. Внутрішній голос нещадно шепоче: «Він розіб’є тобі серце. Нічого хорошого з цього не вийде.» А мені зараз так добре.Трясця! Йди до біса! Та й пізно, як на мене, вже бити на сполох.

— Я тут подумав, що непогано було б сьогодні вибратися за місто. Відпочинемо від цих кам’яних джунглів.

— Так? А куди? Врешті, я у будь-якому випадку тільки «за», — посміхаюсь, ковток свіжого повітря після такого тижня — це саме те, що треба.

— Є затишний комплекс з озером і парковою зоною. Якщо захочеш — можемо залишитися на ночівлю…, — хитро додає.

Пропозиція більш ніж спокуслива. Звісно я погоджуюся.

— Чудова ідея, — мої губи розтягуються у замріяну посмішку.

— Вечерю з панорамним видом перенесемо тоді на завтра? — підморгує мені.

Я на мить зависаю. Він бачить це «завтра» зі мною поруч. У грудях приємно щемить. Хіба я можу відмовитися?

— Мені потрібно на квартиру. Речі зібрати, — бурмочу.

— Я підкину тебе і зачекаю в авто. Замовлю нам номер на сьогодні, поки ти пакуватимеш речі.

— Гаразд, — піднімаюсь з-за столу, — Піду вдягнусь.

Цьомкаю його у скроню і вже на виході з кухні чую, як він звабливо каже.

— Я одяг поклав у вітальні.

Неспішно розвертаюсь до нього. Ловлю його погляд, в якому стрибають веселі бісики.

— Так мило з твого боку, — насмішливо додаю.

Він теж виходить з-за столу і прямує до мене. Наче хижак підкрадається до здобичі, подумалось. Зупиняється на відстані витягнутої руки і повільно витягує з кишені мої трусики. Мої зіниці розширюються.

— Це починає входити в тебе у звичку, Злато, — грайливо так, спокусливо шепоче, — Мені подобається.

Нервово ковтаю слину. Мені і ніяково, але і його грайливість передається мені. Тож на цій хвилі підходжу зовсім близько, вихоплюю свої трусики з його пальців і стрімко розвертаюсь до виходу. На ходу кидаю, пускаючи бісики з-під вій.

— Дякую, ти такий турботливий.

— Бісівка! — хмикає, хоче схопити, проте я виявляюсь прудкішою і ухилившись від його пальців, забігаю у вітальню.

Веремій

З вітальні долинає її радісний сміх. А у мене в грудях щось тремтливо сколихнулось. Це вперше після Лани..

Скільки ж це часу минуло? Вже більше двох років, га?

Лана по собі залишила пустку в грудях. Яка з часом сяк-так затягнулася.

З того часу жінок я використовував тільки для одного — задоволення. Зазвичай це бажання було обопільним.

Бо по правді сам таких партнерш і обирав. Заможних, впевнених в собі. З такими опісля не було ніяких проблем чи претензій. І вони і я знали для чого такі зв’язки і ніхто не сподівався на щось більше.

А якщо бачив, що жінка хоче стосунків і просто секс її вже не влаштовує — без жодних докорів сумління розривав з нею будь-які зв’язки. До сьогодні.

Зараз мені й самому захотілося чогось більшого. Зі Златою. Відчуваю, що з нею все по іншому. Вже сам факт того, що мене нестримно до неї тягне. Це бентежить, збиває з пантелику… І стосунки в нас плавно виходять за межі ліжка.

Це приносить певний дискомфорт моєму душевному спокою. Заставляє землю хитатися у мене під ногами. Проте, я не можу, та й не хочу цьому опиратися.

А ще цей паршивець Сотник. І чергова жінка ображена ним. Добре, що хоч в цей раз поквитався. Хай не заїхав йому по пиці, але що ж. Головне, щоб він більше навіть не дивився в Златину сторону! Мимоволі стискаю міцно зуби.