read-books.club » Пригодницькі книги » Атлантида 📚 - Українською

Читати книгу - "Атлантида"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Атлантида" автора Девід Гіббінс. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 103
Перейти на сторінку:
суміші.

Він достав із кишені СГП.

Джек відсунувся вбік, щоб дати Каті змогу підійти до отвору. Тепер усі три ліхтарі світили на миготливий зелений дисплей.

— Вийшло! — Костас подивився на обшивку, розташовану за сорок сантиметрів від нього. — Я у п’ятьох метрах над точкою, де сходи зникають під корпусом човна. Ми близькі до мети.

— А який вигляд має ця обшивка? — спитав Джек.

— Нам відверто поталанило. Майже повсюди «Казбек» має подвійну оболонку, внутрішню обшивку та зовнішній гідродинамічний корпус, розділені двадцятьма сантиметрами ґуми. Це створює кращу акустичну ізоляцію та надає місце для баластних баків. Але біля носа оболонка стає одинарною, бо корпус на кінцях має менший діаметр, і виникає потреба збільшити розміри внутрішніх відсіків за рахунок зовнішніх стін.

Катя нахилилася вперед:

— Я не зовсім розумію одну річ.

— Яку саме?

— Між нами та скелею розташований шар надміцного металу завтовшки у двадцять сантиметрів. Як ми проб’ємо його?

Костас подивився на жінку знизу вгору. Після розмінування торпед він так і не опустив захисної маски шолома, й обличчя його вкрив, наче фарба, білий наліт, на якому виблискували доріжки поту.

— Посилення потоку світла шляхом стимульованого випромінювання.

— Лазер? — помовчавши, спитала Катя.

— Точно.

У цю мить десь поруч із ними почувся брязкіт металу. Перед тим як вийти зі складу зброї, Костас рацією переказав Енді та Бенові орієнтири шляху до торпедного відсіку, і тепер за спинами дослідників з’явилися чоловіки у скафандрах із наплічними мішками.

— Нам потрібен більший отвір, — сказав Костас. — Потім переходьте до мене.

Джек і Катя відірвали ще два фрагменти ґратів, і техніки перелізли на настил днища. Розташувавшись у тісному просторі, вони розкрили свої мішки й почали збирати лазерний апарат.

За допомогою рулетки Костас крейдою накреслив на обшивці корпусу коло діаметром із метр і відійшов убік, щоб техніки могли наблизитися до цього місця з увімкненим апаратом. Він був схожий на зменшену модель місяцехода. Від головного блока пристрою, що був розміром із системний блок звичайного комп’ютера, наче відбігали членисті лапи. Поки Бен утримував апарат відповідно до радіоорієнтира, Енді розташовував лапи по обведеному крейдою колу. Востаннє оглянувши пристрій, він повернув вимикач, і до корпусу приклеїлися присоски. Водночас із кожного шарнірного з’єднання висунулися металеві прути, що мали перетворити апарат на єдине негнучке тіло.

Бен витягнув з обох боків апарата телескопічні труби, спрямувавши один кінець на середину накресленого кола, а інший — на темряву під ґратами настилу. Ліворуч від апарата стояла відкрита згори трибічна скриня приблизно з метр завдовжки. Над трубою був розташований прилад на зразок мікроскопа, а під нею — держак і гачок.

Ще раз переконавшись, що з апаратурою все гаразд, Бен підімкнув кабель, який чоловіки тягли за собою з ДСРВ. Рідкокристалічний екран за апаратом показав набори якихось цифр і символів, потім на ньому з’явилася панель на кшталт робочого стола звичайного комп’ютера.

— Непогано, хлопці, — промовив Костас. — А тепер цій крихітці час братися до справи.

Дивлячись то на екран, то на клавіатуру, він задав комп’ютерові низку команд. Виконавши всі необхідні операції, грек нахилився вперед і притулився оком до видошукача, а за допомогою двох невеличких важелів скоригував положення труби лазера.

Менш ніж через п’ять хвилин після підключення енергії він обернувся й сказав Джекові:

— Ми готові.

— Починай.

Костас узявся за держак із курком. Коли він натиснув на нього, електронно-променева трубка над клавіатурою почала виблискувати бурштиновим кольором.

— Шістдесят секунд, — промовив Костас.

Світло стало зеленим.

— Ну, з Богом, — сказав Костас.

— Скільки часу нам на все це знадобиться? — поцікавився Джек.

— Дві хвилини. Ми могли б прорізати корпус лазером, наче масло ножем, але це вичерпало б усі акумулятори ДСРВ. Навіть те, що ми робитимемо зараз, розрядить акумулятори так, що я сумніваюся в самостійному поверненні на «Сіквест». — Коли Костас подивився на Катю, його обличчя видавало стримуване збудження. — Ти дивишся на напівпровідниковий лазер дальньої інфрачервоної ділянки спектра, що працює на герметизованому газі, — повідомив він. — Підключи цю крихітку до двох семисотамперних срібно-цинкових акумуляторів ДСРВ, і ти дістанеш десятикіловатний промінь діаметром десять цілих шість десятих мікрона. Якби в цю мить нас бачили інопланетяни, вони б напевне тричі подумали, чи варто на нас нападати.

Джек крякнув, видаючи нетерпіння, а Костас поглянув на таймер і клацнув вимикачем на клавіатурі.

— Видошукач являє собою пристрій для позиціонування, що дозволяє нам вистрілювати променем перпендикулярно до орієнтира на корпусі, — вів далі він. — Наразі лазер пропікає в корпусі діру діаметром один сантиметр. Я тільки-но ввів однобічний клапан, що дозволить нам прорізувати метал та одночасно стримувати потік морської води.

— Лише теоретично, — зауважив Джек.

— А що поганого у прохолодному душі?

Модуль почав видавати підозрілий низький звук. Костас повернувся на своє місце за екраном і здійснив діагностику обладнання. Декілька секунд посидівши нерухомо, він поклав праву руку на держак:

— Апарат автоматично зупинився за п’ять міліметрів до завершення свердління. Я поновлюю його роботу.

Він натиснув на курок. За деякий час зелене світло раптом змінилося виблисками бурштинового. Костас подививсь у видошукач. Піт із його чола крапав на трубу. Нарешті він відкинувся назад і розслабився:

— Пробка утримує воду. Ми пробили цю штукенцію.

Потім Костас відійшов, поступившись Бенові місцем за панеллю управління. Вони разом завершили підготовку обладнання, що перебувало у відкритій скрині ліворуч від апарата. Всередині блищало зеленим сяйвом павутиння ліній, і це дещо нагадувало декорації мініатюрного театру.

— Вен має більший досвід, — пояснив грек. — Компоненти цього програмного забезпечення з’явилися нещодавно, тому в мене не було змоги погратися з ними перед тим, як ми вилетіли на розкопки.

— Ти хочеш сказати, що не працював з ним раніше?

— Колись треба починати.

Катя на мить заплющила очі. Попри всі високі технології і військовий стиль планування, іноді їй здавалося, що операції ММУ, в тому числі й розмінування пасток на торпедах, завершуються вдало лише завдяки талану та молитвам.

— Тепер наше малятко покаже нам дещо не менш цікаве. Це один із найскладніших лазерів, створених у світі. Спостерігайте за цією скринею.

Тьмяне зелене світло перетворилося на мерехтіння крихітних частинок, які щосекундно пульсували. Кожна хвиля залишала по собі дедалі складніше зображення, а лінії поступово набували завершеності. Приблизно за хвилину зображення стало тривимірним. Здавалося, хтось поклав усередину палаючу зелену замазку, створивши мініатюрний грот.

— Це ж голограма! — вигукнула Катя.

— Точно, — не залишаючи свого місця, підтвердив Костас. — Другий етап передбачав проходження лазера малої енергії крізь отвір в обшивці. Цей пристрій відтворює зображення у вигляді голограми у скрині. Лазер можна наладнати таким чином, що він відбиватиметься лише від матеріалу із

1 ... 45 46 47 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлантида», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Атлантида"