Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

Едді продовжував думати про міс Блендіш. Тепер уже її, певно, нема серед живих, сказав він собі. Цікаво, що Ма зробить із тілом? Він побоювався, що цю брудну роботу вона знову доручить їм із Флінном. І якою буде реакція Сліма? Едді подумав, що за жодні гроші не погодився б зараз опинитися на місці Ма.

Раптом він не зміг більше витримувати темряву залу. Едді підвівся і почав грубо проштовхуватися до виходу, наступаючи на ноги глядачам свого ряду, а тоді попрямував до виходу. Було кілька хвилин по восьмій. Йому захотілось випити. Перетнувши вулицю, Едді зайшов у бар і замовив подвійне віскі. Тоді підійшов до телефонної будки і подзвонив Анні. Зараз скаже їй, аби приєдналася до нього в барі, і вони повечеряють разом. Більше він не міг витримувати самотності.

Його здивувало, коли вона не відповіла. Анна рідко коли полишала помешкання раніше дев’ятої. Куди вона пішла? Едді повернувся в бар, одним ковтком випив своє віскі, розрахувався і вийшов. Вирішив з’їздити до себе. Можливо, Анна вийшла лише на хвильку і невдовзі повернеться.

Залишив машину коло входу і зайшов у під’їзд.

Консьєрж, негр міцної будови, сидів у своїй комірчині з газетою в руках, вивчаючи результати чергових перегонів.

— Привіт, Керлі! — сказав Едді, зупиняючись на мить. — Ти не бачив, чи міс Борг виходила?

Консьєрж опустив газету.

— Аякже, містере Шульц. Вона вийшла через десять хвилин після вас, — він скоса зацікавлено глянув на Едді. — Вона була із валізою.

Едді нахмурився.

— О’кей, Керлі.

Він підійшов до ліфта і піднявся у своє помешкання. Відчинив двері та увійшов. Пройшовши у спальню, побачив розчахнуті двері шафи. Одразу підмітив, що речі Анни зникли.

Едді тихо вилаявся. Отже, вона втекла. Сказати про це Ма? Він завагався. Ні, Ма таки слід повідомити. Він саме прямував до телефону, коли у двері подзвонили.

Хто б це міг бути, подумав Едді. Рука мимоволі потяглася до зброї і, намацавши рукоятку пістолета, він підійшов до дверей.

— Хто там? — гукнув.

— Записка від міс Борг, містере Шульц! — озвався консьєрж.

Едді поквапно відчинив двері, які, щойно він узявся за ручку, враз розчахнулися. Едді відлетів у кімнату ще до того, як зміг зметикувати, що й до чого. Двоє здорованів ввалилися у кімнату, тримаючи його на прицілі.

— Спокійно, Шульце! — сказав один із них. — Не смикайся!

Консьєрж із круглими очима зазирнув у кімнату, а потім розвернувся і пішов геть.

Перед Едді стояло два копи.

— У вас нічого на мене нема, — сказав він, але всередині в нього все похололо. — Що за манери — вдиратися отак?

Один зі здоровил підійшов ближче і забрав в Едді пістолет.

— Маєш дозвіл на носіння зброї, Шульце? — поцікавився він.

Едді промовчав.

— Ходімо. Не змушуй нас застосовувати силу. Звісно, якщо ти цього хочеш, то ми радо це організуємо, але чи потрібне воно тобі?

— Я з вами нікуди не піду, — вперто озвався Едді. — У вас на мене нічого немає.

— Стара пісенька, — озвався здоровань. — Ходімо!

Едді повагався трохи, та врешті дозволив двом здоровилам заштовхати себе у ліфт, а тоді ще й у поліцейську машину. За десять хвилин він уже сидів перед Бреннаном і Феннером у кабінеті шефа поліції.

— У чому річ? — вибухнув Едді. — Ви не мали права привозити мене сюди! Я вимагаю свого адвоката!

— Покажіть йому речові докази, — промовив Бреннан, — а тоді знову приведіть сюди.

Байдуже знизавши плечима, Едді вийшов разом із двома детективами, але йому було далеко не байдуже. Чому вони забрали Анну? Як багато вона знає? І що саме їм вибовкала?

За п’ять хвилин він, блідий і наляканий, знову сидів перед Бреннаном.

— Нам відомо, що ти зі своєю бандою вбив цих хлопців, — сказав Бреннан. — Джонні проговорився перед тим, як ви його прибрали. І ми знаємо, що це ваша банда викрала доньку Блендіша. Ти маєш шанс врятувати свою паршиву шкуру, Шульце. Ми хочемо дістати дівчину з вашого клубу. Якщо ти скажеш мені, як її звідти витягти, я вбережу тебе від газової камери. Отримаєш від десяти до дванадцяти років, однак врятуєш своє кляте життя. То як тобі угода?

— Не знаю, про що ти говориш, копе, — сказав Едді зі спітнілим обличчям. — Я не викрадав дівчини... І не вбивав тих хлопців. Вимагаю присутності адвоката!

— У мене немає часу сперечатися з тобою, Шульце, — сказав Бреннан. — Єдиний вихід для тебе — сказати правду. Раджу тобі це зробити якнайшвидше — інакше дуже пошкодуєш, що взагалі народився на світ.

— Кажу ж, що нічого не знаю! — крикнув Едді. — Хочу побачитись зі своїм адвокатом!

Бреннан підняв телефонну слухавку.

— Нехай сюди негайно піднімуться О’Флеґерті та Дуґан! — наказав він і поклав слухавку, а потім підійшов до Едді. — Цих двох хлопців колись дуже образити такі ж, як ти, гангстери. О’Флеґерті провалявся у лікарні чотири місяці, а Дуґан втратив око. Ми тримаємо їх тут, бо вони й досі не знають, куди подіти силу. Вони вже непридатні для служби, але часом вельми стають нам у пригоді. Гангстерів вони ненавидять. Час від часу — коли до мене потрапляє твердий горішок на кшталт тебе, який ніяк не йде на співпрацю — я просто передаю такого упертюха в їхні руки. Вони обожнюють з ним попрацювати. Я ніколи не цікавлюся, що вони з ним роблять, але такий віслюк завжди починає говорити після того, як проведе з ними кілька годин чи навіть менше. І вигляд у цього незговірливого просто жахливий, коли він повертається сюди, аби нарешті заговорити, але це мене зовсім не турбує. Бо мої хлопці свого часу також побували в пеклі — у руках бандитів — і ті, своєю чергою, також обробили їх як слід.

Едді чув про О’Флеґерті та Дуґана. І знав, що дехто з хлопців вже побував у їхніх руках. Свого часу він радісно потирав руки, дізнавшись, як тих копів відколошматили, але тепер перспектива зустрітися віч-на-віч із такими здорованями добряче його налякала.

— Ви не можете так вчинити зі мною! — вигукнув він, задкуючи до стіни. — У мене є