Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Нажаханий Кемп став біля скляних дверей; спочатку він злегка постукав, а потім заходився несамовито грюкати в шибку. Потім, побачивши, що його зусилля марні, він перебіг терасу, перестрибнув через бильце і почав наполегливо стукати у бічні двері. Тоді вибіг крізь бічну хвіртку в паркані, оббіг будинок і помчав по дорозі на пагорби. А переляканий містер Гілес, витріщаючись із вікна, побачив, що ледве Кемп зник, як спаржу потоптали невидимі ноги. Після цього містер Гілес стрімко втік нагору, і решта переслідування залишилась поза його полем зору. Але, проходячи повз вікна біля сходів, він почув, як грюкнула бічна хвіртка в паркані.

Потому як Кемп вискочив на дорогу, що вела на пагорби, він, певна річ, обрав напрям униз. Отож він так само біг сам-один, як і той чоловік, за котрим ще тільки чотири дні тому він так критично спостерігав з башти. Як на людину без підготовки, біг він досить добре, і хоч обличчя в нього зблідло і заросилося потом, розум залишався холодним до останнього. Він мчав великими кроками, а де траплялися ямки, чи каміння, чи сліпуче зблискували уламки розбитого скла, ступав просто по них, залишаючи невидимим босим ногам обирати свій напрям.

Уперше в житті Кемп довідався, що дорога на пагорби неописанно довга й безлюдна, а околиці міста — так далеко внизу, біля підніжжя гори, що аж дивно. Немає повільнішого й болючішого способу просування, ніж біг. Усі будиночки, що по обіді спали на осонні, здавалися замкненими на замки й засуви, та й не було жодних сумнівів, що вони справді замкнені на замки й засуви — на його власне розпорядження. Але, в усякому разі, люди могли б зробити собі спостережний пункт про всяк випадок… такий випадок, як цей! Місто наблизилося, море позаду нього зникло з поля зору, а люди внизу заворушилися. До підніжжя пагорба якраз прибувала конка. Трохи далі був поліцейський відділок. Це раптом не кроки почулись позаду? Ривок!

Люди внизу витріщалися на Кемпа, один чи двоє побігли; Кемп уже добряче засапався. Конка була вже зовсім близько, а у «Веселих гравцях у крикет» з гуркотом замикали двері. За конкою виднілися стовпи та купи гравію — там велися дренажні роботи. У Кемпа на мить зринула ідея стрибнути у вагон, грюкнути дверима, але він передумав і вирішив бігти у поліцейський відділок. За мить він проминув двері «Веселих гравців у крикет» і опинився на спекотній робочій вулиці, в оточенні людей. Візник конки і його помічник, здивовані такою Кемповою поспішністю, стояли, витріщивши очі, забувши, що слід запрягати коня. Пізніше над купами гравію з’явилися здивовані обличчя землекопів.

Кемп на деякий час уповільнив ходу, але тут почув швидкі кроки свого переслідувача — і знову помчав.

— Невидимець! — загукав він до землекопів, розмахуючи руками, і натхненно перестрибнув вириту яму, щоб таким чином між ним і погонею опинився великий гурт людей. Потім, відкинувши ідею з поліцейським відділком, він звернув у бічну вуличку, промчав повз візок торгівця овочами, на частку секунди завагався біля дверей цукерні, а тоді рвонув у провулок, що вів назад на головну вулицю. Там гралося двоє чи троє дітлахів, і з його появою вони заверещали й розбіглися; тут-таки повідчинювалися двері й вікна, і розгнівані матері почали щось кричали Кемпові вслід. А він знову опинився на Гіл-стріт, за триста ярдів від колії конки, й одразу побачив безладний галас і біганину.

Він мимохідь оглянув вулицю, що вела на пагорби. За дюжину ярдів від нього біг здоровань-землекоп, раз у раз лаючись і злісно розмахуючи лопатою, а за ним зі стисненими кулаками мчав кондуктор конки. Інші люди з вулиці приєднувалися до цих двох, розмахуючи хто чим і репетуючи. До міста бігли чоловіки й жінки, і Кемп ясно побачив, як з дверей крамниці вийшов чоловік із палицею в руках.

— Розійдіться! Розійдіться! — кричав хтось.

Кемп раптом зрозумів, що умови переслідування змінились. Він зупинився і задихано роззирнувся.

— Він десь поруч! — загукав він. — Вишикуйтеся впоперек…

Тут його буцнули у вухо, і він захитався, силкуючись зазирнути в обличчя своєму невидимому противнику. Ледве втримавшись на ногах, він марно вдарив порожнечу. Потім йому знову зацідили під щелепу, і він сторчголов полетів на землю. За мить чиєсь коліно притисло йому груди, і пара нетерплячих рух схопила його за горло, але тиск однієї долоні був слабший, ніж другої; Кемп розімкнув руки Невидимця, почув болісний скрик свого супротивника, а тоді над ним майнула лопата землекопа і з глухим звуком об щось ударилася. Кемп відчув на обличчі краплю вологи. Тиск на горлі знагла послабився, і конвульсивним зусиллям Кемп звільнився, вхопився за слабке плече і накинувся на свого противника. Притиснув до землі невидимі лікті.

— Я спіймав його! — закричав Кемп. — Допоможіть! Допоможіть… тримайте! Він на землі! Тримайте його за ноги!

Вже за мить всі довкруж ринулись у бійку, і якби хтось у цей час з’явився на дорозі, міг би подумати, що тут грають у на диво жорстоке регбі. Після Кемпових криків уже не чулося вигуків — тільки звуки ударів, тупіт ніг і важке сапання.

Потім надзвичайним зусиллям Невидимець відштовхнув від себе пару нападників і звівся на коліна. Кемп прилип до нього спереду, як мисливський собака до оленя, а ще дюжина рук хапали, затискали і дерли незримого. Кондуктор конки несподівано вхопив його за шию і за плечі й потягнув назад на землю.

Знов утворилася метушлива купа. Боюся, Невидимця жорстоко били ногами. А потім зірвався дикий крик: «Помилуйте! Помилуйте!» — але швидко згас, придушений.

— Відійдіть, бовдури! — глухо закричав Кемп, і міцні чоловіки відступили назад. — Він поранений, кажу вам. Відійдіть!

Після короткого зусилля вдалося розчистити простір, а потім коло нетерплячих людей побачило, що доктор, ставши навколішки, повис, як здалось, на п’ятнадцять дюймів у повітрі, притискаючи до землі невидимі руки. Позаду нього полісмен тримав невидимі ноги.

— Не відпускайте його, — закричав здоровань-землекоп, тримаючи заплямовану кров’ю лопату, — він прикидається.

— Він не прикидається, — сказав доктор, обережно