Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що це за осколки? — запитав один з полісменів.
— Він у кухні… або скоро там буде. Десь знайшов сокиру…
Зненацька будинок загуркотів од ударів, що лунали з кухні. Дівчина з подивом глянула в напрямі кухні й, затремтівши, відійшла до їдальні. Уривчастими реченнями Кемп намагався все пояснити. Чути було, що двері кухні піддалися.
— Сюди, — гукнув Кемп, вирішивши діяти, і штовхнув полісменів у дверний отвір їдальні. — Коцюба, — зронив він і кинувся до коминкових ґраток. Одному полісмену він віддав першу коцюбу, а другу, котру взяв у їдальні, передав другому. Раптом він сіпнувся назад.
— Ой! — скрикнув один з полісменів, присів і відбив своєю коцюбою сокиру. Револьвер зробив свій передостанній постріл, розітнувши цінний пейзаж Сидні Купера. Другий полісмен махнув коцюбою по маленькій зброї, ніби збиваючи осу, і револьвер з гуркотом упав на підлогу.
Від брязкоту заліза дівчина пронизливо заверещала, завмерши біля коминка, а потім побігла відчиняти віконниці — ймовірно, маючи намір втекти через розбите вікно.
Сокира випірнула у коридор і опустилась на два фути над землею. Було чути сапання Невидимця.
— Ви двоє, відійдіть назад, — звелів Голос. — Мені потрібен Кемп.
— А нам потрібні ви, — сказав перший поліцейський, зробивши швидкий крок уперед і замахнувшись коцюбою на Голос. Невидимець відсахнувся, і удар дістався стійці для парасольок.
Коли полісмен від власного удару втратив рівновагу, Невидимець ударив його сокирою, пом’явши шолом, як папір, і чоловік покотився по підлозі аж до сходів, що вели на кухню. Але другий полісмен, прицілившись коцюбою позаду сокири, влучив у щось м’яке, і почувся хрускіт. Хтось болісно та пронизливо скрикнув, і сокира впала на підлогу. Полісмен знову замахнувся на порожнечу, але ні у що не влучив; притиснувши ногою сокиру, він знову вдарив. А тоді застиг з коцюбою в руках, уважно дослухаючись до найменшого руху.
І почув, як вікно у їдальні відчинилось; усередині хтось заметушився. Його товариш припіднявся і сів; між оком і вухом у нього текла кров.
— Де він? — запитав полісмен з підлоги.
— Не знаю. Я його вдарив. Він стоїть десь у холі, якщо не прослизнув повз тебе. Докторе Кемп… пане!.
Пауза.
— Докторе Кемп! — знову закричав полісмен.
Другий полісмен насилу зіп’явся на ноги. Став. Раптом на сходах до кухні почулися слабкі кроки босих ніг.
— Гей! — закричав перший полісмен і відразу жбурнув коцюбу. Вона розбила маленьку газову підставку.
Він уже кинувся сходами вниз за Невидимцем, але передумав і зайшов до їдальні.
— Докторе Кемп… — почав він — і різко зупинився. — Доктор Кемп — герой, — сказав він, і його товариш озирнувся через плече.
Вікно їдальні було розчинене навстіж, і не було ні хатньої робітниці, ні Кемпа.
Свою думку про Кемпа другий полісмен висловив стисло і в яскравих барвах.
Розділ XXVIIIЗагнаний мисливець
Містер Гілес серед домовласників був найближчим сусідою містера Кемпа. Коли почалась облога Кемпового будинку, він спав у своїй літній хатині. Містер Гілес належав до відважної меншості, котра відмовлялась вірити «у всі ті дурниці» про Невидимця. Однак його дружина повірила, про що пізніше неодноразово нагадувала йому. Він наполягав на прогулянці в саду, ніби нічого не трапилось, а по обіді пішов спати за звичкою, що виробилася роками. Він спав, незважаючи на дзвін вікон, а потім несподівано прокинувся з дивним переконанням, що щось негаразд. Він поглянув на будинок Кемпа, протер очі, знову поглянув. Потім опустив ноги на землю і сів, дослухаючись. Хай який він був вражений, але дивина не зникала з-перед очей. Будинок мав такий вигляд, ніби його покинули вже багато тижнів тому… після якогось дикого заколоту. Всі шибки були розбиті, і всюди, окрім вікон в кабінеті на башті, були зачинені внутрішні віконниці.
— Я б міг заприсягтись… — поглянув він на годинник, — що ще двадцять хвилин тому все було гаразд.
Зоддалік до нього долинув ритмічний струс і брязкіт скла. А потім, поки він сидів з розтуленим ротом, трапилася ще одна дивовижна річ. З дикою силою вилетіли віконниці на вікні у вітальні, і з’явилася хатня робітниця, вдягнена й у капелюсі, нестямно намагаючись відкинути віконну раму. Раптом біля неї виринув чоловік… доктор Кемп! Уже за мить вікно відчинилося, і хатня робітниця полізла крізь нього надвір; майнувши вперед, вона зникла серед чагарників. Містер Гілес підвівся, щось палко й нерозбірливо бурмочучи на таку дивину. Він бачив, як Кемп виліз на підвіконня, зістрибнув з вікна і знову з’явився — і, пригинаючись, побіг стежкою попри чагарники, ніби від когось ховаючись. Зник за верболозом і показався знову, коли перелазив через огорожу, що оточувала долину. За секунду він перемахнув через неї і величезними кроками побіг схилом до містера Гілеса.
— О Боже! — вигукнув містер Гілес, вражений наглою думкою. — То це отой жорстокий Невидимець! Все-таки це правда!
Побачивши таке, містер Гілес почав діяти, і його кухар, що спостерігав за ним з верхнього вікна, з подивом побачив, як господар кинувся до будинку зі швидкістю дев’ять миль на годину. Почулося грюкання дверей, калатання дзвоника і голос містера Гілеса: господар ревів, наче бик.
— Позачиняйте двері, вікна, все!.. Невидимець наближається!
Будинок одразу завирував од криків, указівок і метушні. Гілес і сам побіг зачиняти скляні двері на терасу; тільки-но він це зробив, Кемпова голова та плечі, а згодом і коліна з’явилися над садовим парканом. Уже за мить Кемп борознив спаржу і біг через тенісне поле до будинку.
— Я вас не впущу, — сказав містер Гілес, засуваючи засуви. — Мені дуже прикро, якщо він женеться за вами,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.