Читати книгу - "Материками й океанами"

Не тільки в озерах і струмках не можна було вгамувати спрагу, — навіть у деяких криницях вода була солона, вкрита якимсь зеленуватим нальотом. Безвідрадна місцевість з горбами червонуватих пісків, куди потрапив росіянин, називалась Пустелею Солоного озера.

… Знову вагонні площадки, ліхтарі кондукторів:

— Хелло! Куди їдете, друже?.. Гроші є?.. Нема?.. Злазь ік бісу!

Знову піски, плями солі, змії, які сичать у камінні, поодинокі житла індійців, колючі чагарники, кістки здохлих тварин. Ночі, коли зуб на зуб не трапить, нестерпне південне сонце. Снігові хребти Сьєрри-Невади і нарешті долина «Золотого штату» — сонячної Каліфорнії.

Пішохід ледве повірив собі, коли побачив бухту, облямовану горбами. Вечоріло, і на горбах спалахувало безліч вогнів. Це був Сан-Франціско.

Володимиров підрахував: до Тихого океану він ішов 66 днів 1 годину 30 хвилин.

У Сан-Франціско волгар прожив досить довго. Він учив тут дітей у кількох російських сім'ях. Уперше за довгі місяці він мав справжню роботу.

Між іншим, від своїх нових знайомих він довідався детально про одну брудну справу. Місцеві капіталісти, давши чималі хабарі продажним чиновникам у Владивостоці і Петропавловську, послали цілу флотилію для хижацького промислу морських котиків у російських водах. Парусні судна наших заатлантичних «друзів» полювали звірів і плавали, як у себе вдома!» — з обуренням писав Володимиров на батьківщину.

Зібравши трохи грошей, учитель забажав подивитись каліфорнійські визначні пам'ятки.

Гірська стежка привела росіянина до будиночка з вивіскою «Закам'янілий ліс. Ч. Іване, власник». Тут же висів напис: «За огляд — 50 центів».

Найповажніший Ч. Іванс викопав із купленої ним землі закам'янілі тисячоліття тому дерева… Тут були тонкі і товсті стовбури, вкриті корою, якісь кам'яні оцупки, пеньки. Біля одного стовбура стирчало закам'яніле коріння.

Наступну прогулянку Володимиров здійснив у знаменитий Мамонтовий гай, де ростуть гігантські секвойї. Ці хвойні дерева живуть до чотирьох тисяч років! Задовго до нашої ери ті дерева, які побачив зворушений екскурсант, уже пнулись до сонця. Вони підняли тепер свої червонуваті стовбури вище двадцятип'ятиповерхового будинку, і поруч з ними звичайні дерева здавались кволим чагарником.

Мільйони років тому секвойї росли і в Європі, але тепер на земній кулі їх залишилось зовсім мало.

Болгар читав дощечки на стовбурах і пеньках. Пеньків було більше, ніж стовбурів. Ось пеньок «Первісного великого дерева». Он лежить на землі «Батько лісу», його стовбур сягає мало не ста двадцяти метрів. Поруч — «Мати лісу», цілком бадьора бабуся, ладна простояти ще століть десять — п'ятнадцять. Але чомусь з неї обідрали кору. «Старий парубок» стоїть з висохлим верхів'ям, а поруч з ним сумний пеньок «Старої діви». Недалеко «Сіамські близнюки» — два велетні, що майже зрослись біля кореня.

Сусідній Південний гай ще величніший. Тут у дуплі одного з дерев непогано влаштувався на постійне мешкання мисливець. Він запевняв, що в його «кімнаті» могло б розміститися понад двадцять коней.

Болгар, надивившись на такі дива і добре стомившись, приліг було біля стовбура секвойї. Але тут щось раптом засвистало у повітрі і важко гепнулось на землю. Наш турист схопився. Виявляється, з секвоїй впала шишка, але яка — з самовар!

Тільки-но вчитель влаштувався на відкритій галявині подалі від шишок, як страшний тріск, а потім дивовижний удар, від якого здригнулась земля, знову змусили його підхопитися на ноги.

Він поспішив туди, звідки долинув тріск, і зустрів лісорубів. Атож, зрубано ще одне мамонтове дерево, сказали вони. До біса важка робота! Бачив російський мандрівник пеньок «Первісного великого дерева»? його свердлили і підрубували три тижні, поки воно гепнулось.

— Та нащо ж було валити? — простогнав Володимиров.

— О, великий бізнес! Бос зідрав з дерева кору і побудував з неї танцювальну залу в Нью-Йорку — здається, «Крихітка й Мамонт» або щось подібне. Цей малий поклав у кишеню п'ятдесят тисяч доларів чистоганом — от як! Кори трохи не вистачало, і бос обідрав також «Матір лісу»…

В Іосемітську долину, найкрасивіший куток Каліфорнії, вчитель пішов разом з росіянином, який кілька років тому приїхав до Америки. Той довго поневірявся по країні, голодував, бідував.

— Бачите гору? — казав він. — Я ламав там каміння. А за тим горбом — будинок фермера: там пресував я сіно. Заклинаю: ніколи не беріться за цю роботу — порох, бруд, а платять мізерно…

Ці спогади трохи заважали насолоджуватися красою Іосемітської долини. А гарна вона була просто казково. Неначе хтось вдавив у незастиглу землю гірський ланцюг, потім вийняв його — і утворилась химерна вм'ятина запаморочливої глибини. У прірву з блакитнуватих стрімких скель летіли перлинові водоспади. А над усім цим — сліпуче каліфорнійське небо.

…І ось наш мандрівник знову перетинає американський континент — цього разу вже залізницею: в Сан-Франціско земляки допомогли йому зібрати гроші на квиток.

Мелькають знайомі місця. На маленьких станціях, як і раніше, зустрічаються поїзди з емігрантами: одні їдуть зі сходу на захід, інші — із заходу на схід. Злигодні і горе на колесах….

Дедалі ближче узбережжя Атлантичного океану. Але хіба можна покинути Америку, не побачивши Ніагари? І Володимиров виходить з поїзда.

Води чотирьох великих озер — Верхнього, Ері, Гурону і Мічігану — мають один вихід в озеро Онтаріо: річку Ніагару. На цій річці майже з п'ятдесятиметрової висоти вода падає знаменитим водоспадом, 1 300 метрів завширшки.

Скелястий Козячий острів ділить його на дві частини — американську і канадську. На цьому острові індійці, які називали Ніагарський водоспад «Могутнім громовержцем», ховали колись своїх вождів. Білі пришельці, які найменше зважали на святині індійців, почали випасати там кіз.

Вода, вируючи і пінячись у порогах перед водоспадом, густо-зеленою підковою кидалась потім у прірву. І вдень, на сонці, і вночі, при місячнім сяйві, райдужний міст у хмарах водяного пилу з'єднував береги.

Російському туристові дали непромокальний костюм і мотузяні личаки. Він спустився під завісу водоспаду. Крізь зелену товщу води ледве проникало світло. Водоспад ревів так, що можна було оглухнути.

Володимирову порадили залишитись на тиждень. Хай